Чергова анонсована зкстріч у книгарні «Є», що стали уже доброю традицією та місцем інтелектуального збагачення, мала контраверсійну назву: «Сучасний український переклад: добро чи зло?» Саме ця дилема, очевидно, й привабила багатьох. Бо можна говорити про різну якість перекладів, але те, що кожна нація мусить послуговуватись зразками світової літератури рідною мовою, нарешті стає аксіомою.
Ще років десять тому частина нашої інтелігенції не сприймала перекладів з російської на українську, для чого, мовляв, адже й так усе зрозуміло? Зараз тренд таки змінився, але й досі у мовленні ми ще дуже часто використовуємо фразеологізми, усталені вислови, крилаті конструкції із відомих і популярних пісень, фільмів, книг чужою мовою. Звісно, накладає відбиток всюдисущість та агресивність російськомовного інформаційного простору, але відіграє роль і відсутність вчасних перекладів найпопулярнішіх творів.
У Естонії, наприклад, ще за часів СРСР будь-яку популярну пісню чи книгу, фільм і навіть мем відразу ж перекладали національною мовою. І не тому, що існувала проблема розуміння (у ті часи там теж усі вивчали російську), а тому, що тамтешня творча еліта розуміла цінність, у тому числі й безпекову, рідномовного культурного й інформаційного простору. Те, що ми збагнули тільки зараз, та й то, здається, ще не масовою свідомістю. Порівняйте і скажіть, чи залежать від поширення і ставлення до мови добробут і безпека нації? Більшість народів досить ефективно уміє намазувати її на хліб.
Але ми також помаленьку їх наздоганяємо. Принаймні, у сфері перекладу. Спікер зустрічі перекладач Богдан Стасюк повно й цікаво охарактеризував стан справ у цій царині. Вони досить непогані. Адже половина анонсів нових видань – це, за його словами, переклади. Популярними стають переклади коміксів, графічних романів, своє місце займає перекладна наукова фантастика, якої ще кілька років тому не було, поки що мало перекладів вузькоспеціальної літератури, епічних творів, урбаністичного фентезі. Наскільки ми пішли вперед, свідчить, наприклад, той факт, що «Гаррі Потера» у Білорусі переклали лише цього року. Ми ж свого часу випереджали і російськомовні переклади, лікуючи тим самим свій постколоніальний синдром.
До речі, одним зі слабких місць нашого перекладацького цеху є переклад не з оригіналу, а з російської версії, тобто переклад перекладу. Як зазначив Богдан Стасюк, таким найчастіше грішить видавництво «Фоліо». Разом з тим наші видавництва проявлять просто чудеса винахідливості у формі подачі приміток, без яких практично не обходиться будь-який переклад і які часто відволікають читача від загального тексту. Щоб мінімізувати це, видавці знаходять форми подачі приміток як естетичного компонента чи елемента оформлення книги.
Перефразувавши назву зустрічі, Богдан Стасюк підкреслив, що переклад – однозначно добро, розвиток мови, її випробування, переклад – вид найуважнішого читання, мистецтво зробити найменше втрат, перевівши текст через кордони мов.
Світлана ОРЕЛ
