Доктор технічних наук, кандидат фізико-математичних наук професор Залмен Філер, який працює на кафедрі прикладної математики, статистики та економіки фізико-математичного факультету Кіровоградського педуніверситету ім. В. Винниченка, з 1979 року досліджує проблеми сонячної активності та її впливу на природу і соціум, віднаходить методи прогнозу майже періодичних процесів та розробляє ці прогнози.
1992 року він був учасником установчого з’їзду Української академії оригінальних ідей (УАОІ), 1993-го його обрали академіком УАОІ. Залмен Юхимович створив її Кіровоградське відділення та був призначений керівником секції математики й фізики УАОІ.
До роботи щодо прогнозування сонячної активності і її наслідків учений залучає своїх студентів, читає відповідні спецкурси на фізматфакультеті й істфакультеті. Має сотні публікацій з даної тематики у ЗМІ та у виданнях наукових конференцій, у наукових записках. Він 1995 року ініціював проведення в Києві наукової конференції з проблем сонячної активності, підготував і видав шість брошур-прогнозів, у тому числі разом з Олександром Дреєвим, його учнем з 1993 року, нині – викладачем кафедри програмування КНТУ. Сьогодні Залмен Філер – гість "ВГ".
– Коли саме покликання привело Вас зі школи, Залмене Юхимовичу, де Ви вчителювали, в науку?
– У серпні 1960 року я пішов зі школи, де працював протягом семи років учителем математики, креслення, фізики, праці та завучем, у Донецький політехнічний інститут, де почав викладати вищу математику. З грудня під керівництвом Василя Прєснякова, тоді доцента-машинобудівника, почав досліджувати динаміку вібраційних машин. За шість років без аспірантури захистив кандидатську дисертацію і став завідувачем кафедри вищої математики. Продовжував дослідження теорії вібромашин, пропонував їх конструкції. З 1976 року після смерті Василя Кузьмовича очолював у ДПІ цей напрямок.
– А коли саме Ви зацікавилися проблемами сонячної активності?
– 1978 року я поховав батька (матері не стало за два роки до того). І тоді задумався над тим, що моя наукова робота не варта того, щоби не надавати уваги сім’ї, дружині та дітям, які були вже студентами. У цей важкий для мене час почав читати працю Олександра Чижевського "Земное эхо солнечных бурь". Дочка Таня спитала, чим та книга мене зацікавила. Я відповів, що спеціалізуюсь на коливаннях машин та що мене цікавлять коливання і в природі, мені цікаво дізнатися, що їх створює.
Розглядаючи у книзі Чижевського графік сонячної активності (СА) протягом 1749–1955 років, звернув увагу доньки на те, що всі максимуми СА припадають на роки війн, революцій, бунтів (1789, 1830, 1848, 1861, 1870, 1905, 1917, 1929, 1939, 1948 рр.). Тоді й подумав про вплив СА на соціальні процеси. Став уважно читати книжку. І нічого про це в ній не знайшов! Щоправда, на одній зі сторінок була виноска: "У ці роки спостерігаються масові психози". У списку літератури наприкінці книги було вказано і брошуру Чижевського "Физические факторы исторического процесса", видану в Калузі 1924 року. Цієї брошури в Донецьку не було. Лише за міжбібліотечним абонементом зміг замовити її, і мені прислали плівку із 72 кадрів. Син Дмитро надрукував 72 фото. На першому був надпис: "Книга имеет дефекты обложки". І тоді я зрозумів, що це "репресована" книжка і що зберігалася вона у "спецхрані"…
– Чи намагалися Ви публікувати результати своїх пошуків з проблем СА та її наслідків?
– Так, але редакції часописів у кращому разі дякували за увагу до їх видання, але відповідали, що неперевірених гіпотез вони не друкують. Розповідав про вплив сонячної активності колегам у ДПІ, у Донецькому університеті, на конференціях. 1987 року, після захисту докторської дисертації, повірив у Перебудову та гласність. Писав про ідеї Чижевського в різні газети та журнал "Коммунист", де тоді точилася дискусія про періодизацію радянської історії. Але відповідь була тією ж.
31 грудня 1988 року "Комсомольская правда" надрукувала інтерв’ю з поетом Андрієм Вознесенським до нового, 1989-го, року. Він звернув увагу на те, що наступний Рік Змії може стати визначальним у житті країни, як і минулі роки Змії: 1905, 1917, 1929, 1941, 1953 та 1965. Крім війн та революцій, там був рік смерті Сталіна та рік "воцарения" Брежнєва. Хоча насправді остання подія припала на 1964-ий. Відомий поет писав, що пояснити ці збіги повинні вчені, а не поети. І тоді я зрозумів, що прийшов мій час. Другого січня відправив статтю в "Комсомолку". Доволі швидко прийшла відповідь: стаття сподобалася й буде надрукована. У березні мені зателефонував співробітник редакції і сказав, що її надрукують як статтю для дискусії та запитав, кого б я хотів мати своїм опонентом. Я назвав О. Яншина, віце-президента Академії наук СРСР. Той по телебаченню до 90-річчя Олександра Чижевського розповідав про вченого, але не згадав про нього як засновника геліосоціології. (Прикро, що після смерті Олександра Леонідовича 20 грудня 1964 року Яншин надрукував у журналі "Партийная жизнь" статтю про Чижевського, де засудив його ідеї з геліосоціології).
Минали дні й місяці бурхливого 1989 року, а стаття все не виходила. Країну трясло, відбувалися страйки, на Кавказі та в Узбекистані гинули люди. Другого вересня я написав листа Горбачову, в якому звертав увагу на збудження людей, їхню здатність до масових виступів на захист ідей Перебудови і на те, що час змінить цю ситуацію через два-три роки. У конверт вклав копію статті до "Комсомолки". 14 вересня розповів про ці ідеї на Всесоюзній конференції з математики (за сміливим дозволом директора Інституту математики АН Української РСР А. Самойленка – той не побоявся всемогутнього КДБ).
А 16 вересня вийшла стаття в "Комсомолке" під претензійною назвою "Солнечный удар по… истории рода человеческого", яку дала редакція. З жовтня 1989 року я почав працювати в Кіровограді. 1990-го в багатотиражці нашого педінституту вийшла українською мовою моя перероблена стаття.
– І як після того просувається Ваша робота з вивчення СА і прогнозування її впливу на природу й соціум?
– Я вивчав і вивчаю вплив СА на клімат і погоду, на врожаї, на здоров’я людей, на хвороби тварин, на землетруси, на економіку. Мені допомагали і в Донецьку, і в Кіровограді студенти й колеги. Назву кількох, це – Віталій Карабчевський, нині заступник декана в ДПІ, який вивчав 1980 року закони змін самої сонячної активності; Олександр Дрозд, що допомагав мені складати прогнози погоди та врожаїв; Роман Шапоренко, який складав прогнози СА; Олександр Дреєв, з яким написано три брошури та десятки статей; Дмитро Соменко, що переклав брошуру Чижевського на українську мову; Артем Чуйков, з яким ми досліджуємо вплив СА на захворюваність людей; Владислав Єршов, що вивчає вплив Сонця на землетруси; Павло Брайко, нині викладач КНТУ, котрий вивчав причини складної періодизації СА. З ними доповідав на конференціях, публікував статті, книжки.
Нині продовжую займатися вивченням сонячної активності. Зокрема, з Чуйковим вивчаємо вплив Сонця на туберкульоз та неінфекційні хвороби, а з Єршовим з’ясовуємо залежність виділення добової енергії при землетрусах від СА в попередні дні; вивчаю вплив СА на світову економіку, її циклічність. Показав, що максимальний рівень економічного розвитку настає в роки підйому СА, а не її максимуму; після цього відбуваються кризові явища у світовій економіці. Усі мої студенти, які вивчають історію, математику, досліджують вплив СА на творчість учених. Показово, що продуктивність "фізиків та ліриків" найбільша в роки "неспокійного" Сонця. Статистичними методами студенти досліджують наявність впливу СА на ті чи інші соціальні чи фізичні процеси. Хочу все, про що дізнався за майже 34 роки, викласти в книзі, яку планую видати до кінця 2014 року, до півстоліття від дня смерті Олександра Чижевського.
