Ці теплі ліричні рядки Тарасу Шевченку написав Олександр Афанасьєв (літературний псевдонім – Чужбинський) 12.ІІІ.1816 - 18.ІХ.1875. Український і російський письменник та етнограф. Народився у селі Ісківці на Полтавщині у дворянській сім’ї 12 березня 1816 року. Із Тарасом Шевченком познайомився 1843 року. Тоді вперше поет побував у маєтку Афанасьєва-Чужбинського. Вдруге Тарас відвідав Ісківці восени 1845 року, втретє приїздив у лютому 1846-го. Звідси приятелі почали подорож по Україні, об’їхавши чимало населених пунктів, зустрічалися з багатьма людьми. Пізніше Афанасьєв-Чужбинський опише мандрівку у "Спогадах про Т. Г. Шевченка", вперше надрукованих у журналі "Русское слово", № 5 за 1861 р.
Олександр Степанович був не тільки шанувальником творів Кобзаря – чимало їх збереглося у записах Чужбинського. Окремі поезії, такі, наприклад, як "Не женися на багатій", записав у його альбом сам Шевченко, звідти вірш потрапив у широкий світ. За словами Афанасьєва-Чужбинського, поява Кобзаря викликала у читачів любов до української мови. Вбачаючи у Шевченкові "рідного поета" з благородною душею, наголошував, що він близький простому люду і далекий від панів. Шевченко, за словами Афанасьєва, "вийшовши сам із кріпацтва, дуже добре знав куліси та декорації на сцені поміщицького життя". Письменник зазначав також, що Тарас Шевченко, піднісшись у літературі, "розписав безліч квітів чистої української поезії".
Є у спогадах Афанасьєва-Чужбинського рядки, вельми цікаві й надзвичайно актуальні сьогодні для дослідників історії Кіровоградської області та повчальні для тих, хто надто болісно сприймає заміну назв окремих населених пунктів, та й самого обласного центру, прикриваючись т.зв. нашою історією, яку – рятуй, Боже, переписувати.
"Мені дуже пам’ятний один випадок, – згадував Чужбинський. – У повітовому містечку Лубни, не бажаючи відстати від інших, один пан запросив Шевченка на обід. Ми прийшли зарані. У передпокої слуга заснув на лавочці. На його нещастя, господар визирнув у двері і, побачивши сплячого слугу, розбудив його власноручно по-своєму… не соромлячись нашою присутністю… Тарас почервонів, надів шапку і пішов додому. Ніякі прохання не змогли змусити його повернутися. Пан не залишився опісля у боргу: темна ця особа, діючи у мороку, підготувала немало горя нашому поету".
Хто ж та "темна особа", для якої тваринне ставлення до слуги-кріпака є нормою стосунків, а людська порядність викликає дику злобу? В примітці до спогадів подається роз’яснення. "За народними переказами, це був Трепов Федір Федорович (1812–1889), уланський офіцер, переведений пізніше у жандармський полк. Дослужився до чина генерал-ад’ютанта, займав у 1866–1878 роках посаду обер-поліцмейстера, градоначальника Петербурга. Він – батько петербурзького генерал-губернатора Трепова Д. Ф., помічника міністра внутрішніх справ, ганебно відомого тим, що у жовтні 1905 року віддав наказ під час розгону демонстрації: "Холостих залпів не давати, патронів не шкодувати".
А тим часом, ім’я царського держиморди, який міг ні за що бити слугу, завдавати моральних утисків поету й художникові тільки за те, що він співчуває скривдженому, ще й досі увічнено на території нашої області. Ім’ям Трепова названі село у Знам’янському районі і залізничну станцію. До недавнього часу була ще й Нова Трепівка. А деякі "патріоти" готові йти на прю, щоб відстоювати "історичні назви".
Та повернімося до спогадів Афанасьєва-Чужбинського. Не всі його записи увійшли до збірників та журнальних публікацій, деякі з них розпорошені у провінційних виданнях. Зокрема, газета "Одесский вестник" у номері 63 від 2 липня 1856 року подала "Подорожню записку" Олександра Афанасьєва-Чужбинського. Пропонуємо її читачам у скороченому варіанті із своїми коментарями.
"Проїздом я відвідав м. Єлисаветград. Він за красотами, а ще більше за Георгіївським ярмарком заслуговує на увагу. При в’їзді до околиці з південного боку міста, біля невеличкого мостика, встановлено розп’яття – це натяк на благочинність мешканців, що і підтверджується дбайливим ставленням до храмів, які відзначаються у Єлисаветграді не тільки чудовою архітектурою, але й внутрішнім оздобленням.
…Головне місце… займають дві церкви: Успенський собор та храм у передмісті Ковалівці – перший за обширністю та внутрішнім убранням, другий за красою місцевих ікон. Не знаю – кому віддати перевагу". (Далі автор подає історію Успенського собору, вона сучасним мешканцям міста відома, не будемо повторятися). "Ковалівська церква, - зазначає мандрівник, - збудована у недавні часи, разом з палацом. Ще раніше я був попереджений, що образи цього храму були писані у С.-Петербурзькій Академії мистецтв, а тому я, любитель живопису, у першу чергу відвідав цю церкву. Дійсно, дві місцеві ікони, Спасителя та Богоматері з предвічним немовлям, заслуговують особливої уваги як правильністю малюнка, так і прозорістю тіла, яке наближеністю до натури прикувало мій зір… Приваблює також образ чудотворця Мирликійського, Миколая… На площі цього храму, на захід, знаходиться палац – приваблива та велика споруда з оплавленої цегли у три поверхи.
До Єлисаветграда я приїздив 20 квітня, обставини затримали мене у ньому до 22 числа, від чого я був частково задоволений, бо в цей час вже відкрився Георгіївський ярмарок, який наділяє майже увесь Новоросійский край привезеними на нього товарами. Заїзд на цей ярмарок був великий: окрім купців і промислових людей з усіх країв, тут багато було і інших, особливо поміщиків. Ярмарок розташований при в’їзді до міста з південного боку. Обіг на ньому, за розповідями, у цьому році дорівнював обігу кращий часів".
Такий вже дарунок долі нашому місту: в 1824 році його
відвідав майбутній геній українського народу, а через три десятиліття тут побував один з найближчий приятелів Шевченка. Основним об’єктом уваги обох був ярмарок. Спогади Афанасьєва-Чужбинського зайвий раз підтверджують його розташування – неподалік колишньої фортеці. Тому наші припущення щодо прогулянок малого Тараса до фортеці, церков (Успенської та Грецької) мають під собою підґрунтя.
А ще записи Олександра Степановича є доказом того, що військове місто Єлисаветград багато у чому розбудовувалося (у першій половині ХІХ ст.) завдяки приїздам до нього імператора та його свити. Найкраща будівля – царський палац, начиння церкви біля нього, ікони – виконані не якимись провінційними майстрами, а завезені із самого С.- Петербурга. Не виключено, що їх міг намалювати Олександр Брюллов – рідний брат знаменитого Карла. Словом, маленький Петербург на берегах Інгулу. Навіть основні назви топоніміки перенесені – у столиці назва першої вулиці Невська, у нас – також. Там Двірцева площа – у нас вулиця.
Та всі ці паралелі ніякого відношення до особи Тараса Шевченка не мають. Закінчимо розповідь про Шевченкового приятеля словами поета, які він власноруч записав до альбому Афанасьєва-Чужбинського:
Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі,
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Та ніхто не докучає
І не розважає –
Чого болить і де болить,
Ніхто не питає.
Удвох, кажуть, і плакати
Мов легше неначе;
Не потурай: легше плакать,
Як ніхто не бачить.
Юрій МАТІВОС
