Виявляється, уже років з десять під час весіль женихів не силують пити горілку з туфель їхніх обраниць, гостям не пропонують трилітровий бутель для дарування грошей, сватів не рядять у бюстгальтери, свахам не малюють вуса, а ще не кидають нікого в річки після катання в тачках. Про це кореспондентові "Вечірки" розповіла кіровоградка Олена Ферман, яка дев’ять років займається організацією й проведенням весіль та інших урочистих заходів.
– Того, що було десятиліття тому і раніш, тепер і близько немає, – запевнила Олена. – Принаймні, в місті. Навіть до такого поширеного колись ритуалу, як переливання дороги молодим, нині майже не вдаються.
Щоправда, за словами Ферман, ще не вмерла традиція викрадати молоду і вимагати за неї викуп. Але, як підкреслила Олена, при цьому молодого не силують випити одним махом літр горілки.
– Знущання над учасниками весіль залишилися в минулому, – знає вона. – Тепер робиться акцент на тому, щоб усім було весело і комфортно.
На запитання, які ж способи створення гарного настрою прийшли на заміну переліченим вище жорстокостям, Олена відповіла:
– Різні конкурси. Наприклад, вибираємо найвеселішого гостя. Або "головного перця свята". Переможець отримує футболку з відповідним написом. Молоді подобається таке святкування. А такі примітивні вправи, як проскакати з м’ячиком, затисненим між колінами, чи зняти шкірку з банана без допомоги рук, – уже в минулому. Як і перекочування яєць через штанини.
Та, за словами Олени Ферман, на весіллях трапляються люди, які не розуміють сучасного гумору.
– Проводила я якось весілля, – згадала вона один з таких випадків. – Усім було весело, крім одного чоловіка. Він не тільки не сміявся, коли всі реготали, а ще й періодично, через кожні дві хвилини, демонстративно поглядав на свій наручний годинник. Коли настав час перерви і ми вийшли надвір, я завела розмову з мовчазним гостем. Той зізнався мені, що йому дуже подобається на весіллі: "Так класно, так весело!". "Та ви що? – здивувалася я. – Чому ж ви тільки й робите, що на годинник поглядаєте?" "Так я його тільки вчора купив", – пояснив чоловік.
І хоча тепер на весіллях пити горілку ніхто нікого зазвичай не примушує, є, за словами Олени Ферман, люди, які все ж примудряються набратися.
– І тоді може трапитися якась фігня, – знає Олена. – Наприклад, проводила я конкурс на "головного перця". Серед іншого, змагання передбачали дефілювання на сцені, щоб учасники продемонстрували свою харизму. А один з них уже був "як треба". Продефілювавши, хитаючись, повз молодих, він попрямував до виходу. Повернувся через кілька годин. "І де ти був?" – запитала я його. А у відповідь: "Та в магазин ходив".
Бійки на теперішніх весіллях, за словами Олени, – велика рідкість. За роки її роботи організатором цих заходів вона була свідком лише одного такого випадку: молодий набив фізіономії друзям, які викрали молоду. Коли йому пояснювали, що це – традиція така, він кричав: "До спини мені такі традиції! Це моя жінка!" (Раніш, коли на весіллях лилося більше горілки, бійки на них траплялися частіше. Інакше, що надихнуло "Братів Гадюкіних" на рядки: "Потім приїхала вночі На мотоциклах ціла банда, Ми розібрали паркани І бились всі, кому не в падло. Розбили писок молодій, Спалили хату молодому, Все було так, як на війні, А потім сіли пити знову"?).
На запитання, де кіровоградці протягом останніх років зазвичай справляють весілля і скільки гостей кличуть, Ферман повідомила, що популярністю користуються такі місця: "Paradise", "Riverside club", "Орлине гніздо", "Вікторія". Шатра майже не використовуються через дуже високу вартість їх оренди. Кількість учасників зазвичай – від 60 до 100. І, що характерно, 99 відсоткам пар достатньо одного дня святкування. (Про третій день, відомий як "піти на кури", тепер уже ніхто й не згадує.) До речі, перший (і єдиний) весільний день тепер – не обов’язково субота. Розповідаючи про це, Олена дістала свій обліковий журнал і, гортаючи його, заходилася читати:
– Четвер, понеділок, п’ятниця, субота, середа, неділя, четвер, знову четвер…
Почувши запитання, що може спонукати людину одружитися в понеділок, Ферман пояснила:
– Наприклад, пара познайомилася у понеділок, і вона вважає це своїм щасливим днем.
За її ж словами, на забобони, пов’язані з одруженням, нині більшість молодят не зважають абсолютно. На високосні роки – в тому числі (у високосному 2012-му Олені довелося обслужити більше весіль, ніж у попередньому; до неї уже активно записуються й бажаючі одружитися в наступному році, високосному). Хоча, зауважила Олена Ферман, якщо вже хтось трапиться забобонний, то йому хоч кіл на голові теши, а не переконаєш в абсурдності його віри в прикмету. Дехто ще й вигадує свої забобони. Приміром, під час одного з весіль Олена з’ясувала, що молода бажає, аби фату з неї знімала свекруха.
– Ми їй казали, що традиційний обряд передбачає, щоб це робив молодий, а вона: "Не погоджуся. Це ж – до розлучення". І така категорична була! – розповіла Олена. – От деякі люди у прикмети дуже вірять, а поводитися гідно зі своїми нареченими не вміють. Буває, приходять до мене в офіс хлопці зі своїми обраницями, щоб забрати замовлені листівки-запрошення, і тут же й посваряться, бо не можуть домовитися про чесний поділ цих папірців між собою. А тих, які по-справжньому кохають один одного, я впізнаю одразу.
Як розповіла Олена, більшість її теперішньої клієнтури – це хлопці під тридцять років і на кілька років молодші від них дівчата. Тобто це люди, які прийшли до думки про одруження свідомо. Молодята з різницею в кілька десятків років трапляються дуже рідко, не більше двох разів на рік.
Просвітила Олена автора цих рядків і стосовно музичного супроводу теперішніх весіль. За її словами, клавішні синтезатори – то уже пережиток, їх майже не використовують (а були ж часи, коли на "свайбах" виступали фактично ВІА, які мали не тільки клавішні, а й електрогітари та ударні установки!). Теперішні весільні музики обходяться ноутбуками, під’єднаними до висококласних акустичних систем. Тобто співають "під мінусівку". Але це не сприймається народом як вияв поганого смаку. Навпаки, послуги співака "під мінусівку" коштують дорожче, ніж послуги того, хто співає і грає. Мабуть, тому, що репертуар першого – більший, припускає Олена Ферман.
Як траплялися на весіллях багато років тому курйози, так і трапляються. Приміром, Олена Ферман була свідком того, як молодий виявив, що забув обручки.
– Вирушили його родичі додому за обручками, – розповіла Олена. – І чомусь їх довго не було. Тоді жених знайшов шматок дроту, скрутив з нього два кілечка, і каже: "Розписуйте нас, скільки можна чекати…"
До речі, про обручки. Тепер їх небагато хто одягає у загсі. У вісімдесяти відсотках ця церемонія – виїзна (у філармонії, у театрі, на природі). Відвідини ж загсу, отримання там свідоцтва про шлюб – усе це зазвичай робиться у переддень весілля і без будь-якої "помпи".
На прохання розповісти про найцікавіше весілля, яке бачила чи організовувала, Олена Ферман сказала:
– Це весілля, проведені спільно з Кузьмою, Скрябіним. Андрій, до речі, був моїм кумом. Займалися ми з ним проведенням весіль з 2007 року. У компанії Кузьми усі почувалися дуже вільно. А йому було однаково, хто поряд – двірник чи президент великої компанії. Кузьма кайфував від спілкування з простими людьми. Він і матюкався, та це в нього виходило смачно. Проведення весіль для Кузьми було більше хобі, ніж заробітком. А брав за роботу небагато, його послуги були по кишені кожному.
Віктор КРУПСЬКИЙ
