У рідному селі на Єлисаветградщині минуло раннє дитинство Михайла Воловаца. Коли йому виповнилося 8 років, родина втратила батька, і мати – музично обдарована жінка – з трьома дітьми (Михайло мав брата і сестру) переїздить до післяреволюційного Петрограда (з 1914 по 1924 рік Санкт-Петербург був перейменований з німецької мови на російський манер).
У 1932 році Михайло Воловац закінчив Ленінградську консерваторію по класу фортепіано професора Чорногорова. Під час навчання підробляв тапером (акомпаніатором) на сеансах німого кіно разом зі старшим братом скрипалем Наумом. У 1930-1932 роках Михайло Петрович – завідувач музичні частини, піаніст, диригент і композитор Ленінградського театру акторської майстерності. З 1932 по 1937 рік – диригент ансамблю Ленінградської оперети. У 1939-1941 роках Воловац – головний диригент естрадного театру „Ермітаж”.
З 1939 по 1943 рік наш земляк працював піаністом-концертмейстером, а потім і диригентом легендарного джаз-оркестру під управлінням знаменитого Леоніда Утьосова у Москві. У цей період Воловац написав музику до низки популярних пісень, які виконувались Утьосовим і його дружиною Едіт, Клавдією Шульженко, Георгієм Виноградовим та ін.: „Му-му” (1939), „Одессит-Мишка” (1942), „Песенка о мужьях”, „Партизанская тихая” (1943), „На этом свете”, „Молчаливый моряк”, романс „Пара гнедых” (на вірші поета Апухтіна).
Пісня „Одессит-Мишка” на слова поета Володимира Диховичного народилася у трагічні часи початку Великої Вітчизняної війни, коли, попри героїчну оборону, Одесу окупували фашистські війська. Причому, музику до пісні спочатку написав композитор Модест Табачников. Але вона не сподобалася Утьосову, і Леонід Осипович запропонував Воловацу написати іншу мелодію. З цим дорученням Михайло Петрович впорався блискуче. Тривалий час серед музикознавців точились суперечки, хто ж справжній автор музики до пісні „Одессит-Мишка”: Модест Табачников чи Михайло Воловац? Мовляв, Воловац виступив у цій історії не композитором, а тільки аранжувальником.
Лише недавно провідний науковий співробітник Одеського літературного музею Лілія Мельниченко довела, що музику до пісні написав таки Михайло Воловац. Вона відразу стала своєрідною візитівкою Леоніда Утьосова. Текст пісні на початку 1942 року був навіть надрукований на квитках-запрошеннях на концерти джаз-оркестру Леоніда Утьосова. У своїх мемуарах Леонід Осипович пише: „Мы гордились Ленинградом, гордились Москвой и оплакивали Одессу, сраженную в неравной борьбе. Поэт Владимир Дыховичный написал тогда же песню „Мишка-одессит”, композитор Михаил Воловац сочинил музыку, а я, взволнованный событиями, запел:
Широкие лиманы, зеленые каштаны,
Качается шаланда на рейде голубом.
В красавице Одессе мальчишка голоштанный
С ребячьих лет считался заправским моряком.
И если горькая обида мальчишку станет донимать,
Мальчишка не покажет вида,
а коль покажет, скажет ему – "мать".
Припев:
Ты одессит, Мишка, а это значит,
Что не страшны тебе ни горе, ни беда,
Ведь ты моряк, Мишка, моряк не плачет,
И не теряет бодрость духа никогда.
Изрытые лиманы, поникшие каштаны,
Красавица Одесса под вражеским огнем.
С горячим пулеметом на вахте неустанной
Молоденький парнишка в бушлатике морском.
И эта ночь, как день вчерашний, несется в крике и пальбе,
Парнишке не бывает страшно,
а станет страшно – скажет он себе...
Натомість надзвичайно популярна пісня геть не сподобалася Спілці радянських композиторів. На засіданні президії оргкомітету Спілки, що відбувся 27-29 квітня 1942 року і звіт про який був надрукований у газеті „Правда”, критики-ідеологи вказали на „...идейно-эмоциональную ограниченность песни, ...отражавшую очень узкие, порою мещанские представления о жизни, на использование интонаций бытовой музыки мещанского характера (фокстрота – „Мишка-одессит” М. Воловаца)”.
Партійна критика спонукала поета В.Диховичного після визволення Одеси у 1944 році написати на музику Воловаца інший текст пісні під назвою „Мишка вернулся в Одессу”. Однак ідеологічно правильну пісню народ не сприйняв і не заспівав, як її „міщанську” попередницю.
З 1943 до 1970 року Михайло Петрович працював головним диригентом Ленінградського театру музичної комедії. Поставив близько 60 спектаклів. У 1947 разом з поетом Арго (уродженцем Єлисаветграда) написав оркестрову фантазію „Москва” для оркестру Леоніда Утьосова з нагоди 800-річчя столиці СРСР. Він – автор музики до оперет „Золотий фонтан” (1948) і „До зірок” (1959); балету „Чарівна стріла (1957); концерту для труби з оркестром (1950) та інших творів.
Сучасники відзначають, що Михайло Воловац був у післявоєнні роки „...одним из редких музыкантов в стране, который джаз знал и играл профессионально”. Зокрема, у 1949 році наш земляк створив джаз-секстет, який дав декілька напівлегальних концертів у Будинку Червоної Армії. Не випадково, Михайло Воловац включений в „Українську енциклопедію джазу”, яка побачила світ у 2004 році. Автор-упорядник цього унікального видання Володимир Степанович Симоненко (1940-1998) – також наш земляк (народився у Кіровограді). В історію української музики він увійшов як видатний джазмен: джазовий піаніст, засновник першого в Україні джазового клубу, музикознавець, дослідник джазу – автор антології „Мелодії джазу”, довідника „Лексикон джазу” та ін. „Українська енциклопедія джазу” побачила світ через 6 років після смерті автора. Відредагувати її Володимир Симоненко, на жаль, не встиг. А тому у біографічній довідці про Михайла Воловаца щодо місця його народження – справжня абракадабра: „с. Тишківка Тишковського повіту Єлизаветградської губернії”.
Володимир БОСЬКО
