"З допомогою м’язової сили рук"
Ось ця інформація: такого-то серпневого дня нинішнього року в офіс в обласному центрі зайшла громадянка, "схопила зі столу ноутбук та зникла у невідомому напрямку". От до чого, мовляв, дійшло наше суспільство: вже й жінки промишляють грабунками. А далі повідомляється про те, як працівники міліції, вживши "оперативно-розшукових заходів" (читається як "виявивши високий професіоналізм і самопожертву"), викрили представницю слабкої статі, котра, така-сяка, не бажаючи чесно працювати, стала на слизьку стежку злочину. "Вирішується питання про порушення кримінальної справи", – так закінчується та інформація на міліцейському сайті. Оптимізм її авторів виявився небезпідставним – справу таки порушили. Щоправда, дізналися ми в редакції про це не від міліцейських речників, а від фігурантки тієї кримінальної справи – 28-річної жительки Кіровограда Анни Бондаренко.
І хоча в міліції, мені, мабуть, не порадили б спілкуватися з особою, обвинуваченою в махровому криміналі, я ризикнув і відгукнувся на прохання Анни Бондаренко зустрітися. Вона прийшла із чоловіком – безпосереднім учасником вищеописаної події. Ні Анна, ні Андрій не справляли враження злочинців. Навпаки, вони здалися мені цілком інтелігентними молодими людьми. Але постанова слідчого, копію якої насамперед дала мені Анна для ознайомлення, свідчила про те, що спілкуюся із небезпечною особою.
Судіть самі: "11.08.2012 р. близько 12 год. 10 хв. Бондаренко Анна Анатоліївна, перебуваючи в приміщенні ПП (тут вказується прізвище приватної підприємиці і адреса її офісу – Авт.), шляхом застосування фізичного насильства до (вказується прізвище якоїсь громадянки, що перебувала в тому офісі – Авт.), яке не є небезпечним для життя та здоров’я останньої, відкрито викрала ноутбук ASUS K 50 C вартістю 5000 гривень, який належить (знову вказується прізвище приватної підприємиці – Авт.), завдавши останній шкоди на вказану суму".
Далі у постанові зазначається, що в матеріалах дослідчої перевірки є достатньо відомостей, "які вказують на наявність в діях Бондаренко А.А. складу злочину, передбаченого ч. 2. ст. 186 Кримінального кодексу України" (ця стаття називається "Грабіж), і що "обставин, передбачених статтею 6 Кримінально-процесуального кодексу України, які виключають провадження у справі, не встановлено".
І – резолютивна частина документа: "Порушити кримінальну справу відносно Бондаренко Анни Анатоліївни за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України".
Для повної переконливості у постанові не вистачало лише згадки про спосіб "фізичного насилля", який обрала фігурантка для реалізації своєї підлої мети. Залишалося здогадуватися, що злочин було скоєно "з допомогою м’язової сили рук" (є такий вислів у декого зі слідчих).
Злочин без мотиву
А що ж Анна Бондаренко? За словами жінки, їй абсолютно не потрібен ні той ноутбук, ні яке-небудь інше чуже добро, й інциденту в офісі не сталося б, якби його працівники не обішлися з її родиною нечесно. А почалася ця історія, за версією Анни Бондаренко, з того, що третього липня нинішнього року вона з матір’ю, маючи намір замінити двері у своєму помешканні, вибрали з-поміж численних фірм, які діють на цьому ринку, одну, яка знаходиться у центральній частині міста. Як водиться, там їм нарозказували, які чудові двері та вікна вони встановлюють. Тоді ж мати підписала договір, виконавцем в якому значилася така-то приватна підприємиця. І аванс дала – три тисячі гривень. За умовами договору, замовлення мало бути виконане протягом місяця. А на словах працівники фірми обіцяли встановити двері ще швидше – протягом двох тижнів. Та минув місяць, а дверей все не було. І от одинадцятого серпня Анна з матір’ю, братом та чоловіком прийшли в офіс поцікавитися, коли ж чекати монтажників. А там, за словами Анни, з ними повелися по-хамськи. На прохання повідомити номер телефону начальства (приватної підприємиці) відповіли відмовою. "Від такого нахабства на мене ніби щось найшло, – згадує Анна. – Я взяла ноутбук, що лежав на столі, від’єднала його від мережі і сказала, що забираю цю річ і віддам її тоді, коли буде виконано наше замовлення. І вийшла надвір. На вулиці мене наздогнала жінка, яка перебувала в офісі, і – відбирати в мене ноутбук. Я так і не віддала його. Але й не пішла з ним від офісу, а зателефонувала знайомому юристу, щоб він допоміг мені владнати конфлікт. Юрист прибув через кілька хвилин і порадив повернути ноутбук назад. Я його послухалася, але працівники офісу відмовлялися брати ноутбук назад. Це зняла відеокамерою телефону моя мати. Тим часом мій чоловік викликав міліцію. І от прибули правоохоронці. Ми розповіли, як нас обманули з дверима. Стражі порядку вислухали, сказали, що в цьому немає криміналу, і поїхали. А майже відразу ж після того прибула ще одна міліцейська група – як з’ясувалося, її викликали люди з офісу. Міліціонери опитали мене та інших учасників конфлікту, забрали ноутбук і теж поїхали. Підкреслю, що той ноутбук знаходився у мене хвилин тридцять – сорок, не більше.
А тринадцятого серпня мене викликали в міліцію. Я прийшла. Оперативники говорили зі мною як зі злочинницею, намагалися розглядати взяття мною ноутбука окремо від ситуації, яка йому передувала. 15 серпня я знову прибула в міліцію, за викликом уже слідчого. І дізналася, що стосовно мене порушено кримінальну справу. Вручивши мені копію відповідної постанови, слідчий ще й сказала, що я не маю права залишати межі Кіровограда. Я поцікавилася, чому в постанові зазначено, що я завдала шкоду в розмірі п’ять тисяч гривень. Адже ноутбук я повернула, тож про яку шкоду можна вести мову взагалі! Слідчий ухилилася від відповіді. Мене це дуже насторожує. Та й вартість ноутбука, як вона визначена в постанові (зі слів працівників офісу), дуже завищена. Подібний комп’ютер в торговельних мережах коштує 2500 – 2700 гривень. Я уже звернулася до прокуратури міста зі скаргою, в якій попросила скасувати постанову про порушення стосовно мене кримінальної справи як незаконну".
А постанова й справді цікава. Насамперед впадає в око те, що датований цей документ 14 серпня, тобто ухвалено його на четвертий день після описаної в ньому події. Завидну ж оперативність виявила міліція (закон дає їй на дослідчу перевірку десять днів)! Видно, у автора цієї постанови й справді й не виникло жодного сумніву в тому, що вчинок Бондаренко підпадає лише під одне визначення – кримінального злочину.
На перший погляд, воно так і є. Та навіть випускники юридичних технікумів знають, що кожен злочин має як об’єктивні ознаки, так і суб’єктивні. Що стосується грабежу, то, згідно із Науково-практичним коментарем до Кримінального кодексу за редакцією В.Сташиса (підготовленим викладачами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого), обов’язковою суб’єктивною його ознакою є "корисливий мотив — спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета — збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний". У випадку із Анною Бондаренко вести мову про її "мету збагачення" – це просто нісенітниця. Ну, це ж на її місці треба бути несповна розуму, щоб поставити собі за мету в такий примітивний спосіб, як грабіж, нажитися за рахунок фірми, де тебе знають як родичку замовниці, персональні дані котрої зазначені в договорі! А Бондаренко ще й правоохоронців дочекалася, яких викликав її чоловік!
Не думаю, що в нашій міліції є неуки, які не спроможні помітити цих очевидних обставин. Швидше за все, правоохоронці, причетні до цього абсурдного провадження, просто вирішили поліпшити за рахунок Анни Бондаренко власні службові показники з розкриття грабежів. Зважаючи на оперативність, з якою було порушено цю справу, можна припустити, що й слідство у ній збираються завершити у рекордні строки. Якщо, звісно, до того часу їхній запал не охолодить прокуратура.
Народними засобами
Ситуації, подібні описаній вище, регулярно виникають в офісах фірм, котрі видають себе за посередників у працевлаштуванні та пошуку житла, а насправді нічого не гарантують і, головне, плати назад не повертають. Не маючи великих сподівань на міліцію, люди мстять за втрачені гроші хто як може.
Про один із таких випадків ми розповідали кілька місяців тому (публікація "Так і до самосуду недовго" в газеті за 30 березня). Нагадаємо, ішлося ось про що. У міліцію зателефонувала співробітниця кіровоградського представництва ТОВ "Міська біржа", що на вулиці Шевченка, і повідомила, що її пограбувала клієнтка фірми. Мовляв, забрала з робочого столу два мобільних телефони. Прибувши в офіс "Міської біржі" та поспілкувавшись із заявницею, правоохоронці з’ясували, що інциденту передувала ось яка розмова між клієнткою і працівницею фірми. Перша вимагала повернення грошей за ненадані послуги (чи то з працевлаштування, чи то з пошуку житла), друга пояснювала їй, що це не можливо. Тоді клієнтка схопила два телефони й зі словами: "буде мені компенсація за невиконання договору" пішла до виходу…
Поки міліціонери розпитували співробітницю "Міської біржі", туди з’явилася героїня її заяви і віддала "експропрійовані" речі. Офісна працівниця одразу ж повідомила, що вже не має до "грабіжниці" ніяких претензій. У міліціонерів тоді вистачило розуму, щоб не порушувати кримінальну справу за фактом "грабежу". Щоправда, й управу на "Міську біржу" не знайшли. А заяви про те, що ця фірма займається шахрайством, надходили тоді в міліцію десятками на день.
