"ВГ" продовжує цикл публікацій про перейменування вулиць Кропивницького, розповідаючи про людей та події, на честь яких їх названо.
Вулиця Ватутіна – вулиця Миколи Міхновського
Микола Міхновський народився 1873 року в селі Туровці Полтавської губернії Російської імперії. Він був відомим українським політичним й громадським діячем, адвокатом, публіцистом, основополож- ником, ідеологом і лідером ультранаціоналістичного українського руху кінця XIX – початку XX ст., автором відомої брошури "Самостійна Україна", одним із організаторів українського війська та засновників першої політичної партії у Наддніпрянщині – Революційної Української партії (РУП), лідером Української народної партії, співзасновником Української народної демократичної-хліборобської партії, членом Братства самостійників, ідеологом державної незалежності України.
Батько, який свято беріг національні традиції й сміливо проводив богослужіння українською мовою, виховував його в "самостійницькому дусі". Студентські роки Міхновського проходили в Київському університеті на юридичному факультеті. На цей період його життя припадає період зростання національного самоусвідомлення українців, а це призводить до різкого зростання числа української інтелігенції.
Ще першокурсником він став членом "Молодої громади" і долучився до українського визвольного руху. А 1891 року вступив у таємну студентську організацію, котра стала "Братством тарасівців". І Міхновський був одним з ідеологів і проповідників братства. Він займався розробкою ідеологічної платформи під назвою "Credo молодого українця". "Братство тарасівців" своє метою визначило боротьбу за "самостійну суверенну Україну, соборну, цілу й неподілену, від річки Сян до Кубані, від Карпат до Кавказу, вільну, без пана та хама, без класової боротьби, федеративну республіку".
У 1897 році Міхновський, працюючи адвокатом в одній з київських контор, він їде до Львова, де встановлює тісні контакти із західноукраїнськими діячами й закуповує велику кількість заборонених видань, 1899-го переїздить до Харкова, а вже 1990-го студентське суспільство під його керівництвом дає в зросійщеному Харкові святковий концерт, присвячений 100-річчю "Енеїди" Котляревського. Приблизно в цей же час він бере участь у створенні Революційної Української партії (РУП) – першої політичної самостійницької організації Наддніпрянщині. Свої ідеї Міхновський викладає в брошурі "Самостійна Україна", яку видають у Львові накладом 1000 примірників. Деякий час це видання було програмою РУП.
А вже 1904 року Міхновський разом з нечисленними однодумцями виходить з РУП і створює Українську народну партію (УНП), котра проголошує своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський стає її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП й інших партійних видань, котрі на довгий час стають основними для багатьох поколінь українських націоналістів. Свої ідеї він популяризував також у періодичних виданнях, котрі засновував з нескінченною енергією, незважаючи на різноманітні заборони: "Незалежна Україна" (1905), "Хлібороб" (1905), "Слобожанщина" (1906), "Сніп" (1912–1913). Його зусиллями 1909 року було створено "Третє Харківське товариство обопільного кредиту", у 1912–1913 роках він активно працює в Харківському товаристві Квітки-Основ’яненка.
Міхновський вважав, що кожен воїн російської армії, котрий є українцем, повинен вважати себе воїном майбутньої української армії, збирався ініціювати створення українських підрозділів у царській армії. Він 15 березня 1917 року збирає своїх однодумців й проголошує створення альтернативної Центральної ради, котра чітко проголосила свій курс на незалежність України. Але наприкінці цього ж місяця самостійники Міхновського входять до складу Центральної ради. За ініціативи Миколи Івановича в Києві на березень 1917 року припадає три військових віче, останнє з яких ухвалює рішення про формування Першого Українського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. А 16 березня 1917 року було створено товариство "Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка", яке очолив Микола Міхновський.
Після заколоту, який влаштували полуботківці 3–4 червня Міхновського відсилають на Румунський фронт. Потім він повертається в Україну, на Полтавщину. Важка хвороба підірвала здоров’я Міхновського. До того ж він був повністю виключений з політичного життя. Спустошений перманентними невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань. Микола Міхновський 1920 року опинився в Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати. Оселився в станиці Полтавській, почав вчителювати, якийсь час служив у кооперації. А 1924 року повернувся до Києва, де його заарештували радянські органи, а після кількох днів допитів випустили на волю. Невдовзі, 3 травня 1924 року, Миколу Міхновського знайшли повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості та науковців тривалий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча. Так само довго існувала версія про те, що смерть Міхновського – справа рук радянської каральної системи.
Найближчий друг Міхновського Сергій Шемет пізніше згадував: "Це було велике серце. В ньому палав такий вогонь любові до України, що в іншій країні він запалив би мільйони сердець бажанням патріотичного подвигу, а серед нашої інтелігенції запалилися цим вогнем лише одиниці. Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуттям. Малесеньку любов до пісень і вишиванок він розпалив у полум’я великої любові до України".
Підготував до друку
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
