Ознайомитися із позицією Андрія Райковича щодо необхідності переходу прихожан храму Успіння Пресвятої Богородиці, який побудований його ж коштом у парку імені Крючкова, що на Новомиколаївці, читачі мали змогу, прочитавши його звернення на першій шпальті. Позиція обґрунтована, логічна і патріотична. Адже багато людей, які щиро вірують у Бога, віддавали перевагу церквам московського патріархату лише тому, що притикалися на предмет канонічності/неканонічності церков УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ. І ось ця перешкода усунута. Багатолітні спроби отримати Томос і схвалення Вселенського синоду, тобто представників усіх православних канонічних церков, увінчалися успіхом саме зараз. Бог почув молитви українців.
І все було б добре, та заартачилася одна православна церква, яка, як виявилося згодом, сама має досить сумнівну канонічність. У неї самої немає ніякого томосу. Ви здогадалися, що мова йде про Російську Православну Церкву (РПЦ), яку в Україні представляє її філія, замаскована під назву Українська Православна Церква. Притомні українці її ідентифікували як УПЦ МП (Московського патріархату). А у простонародному спілкуванні – це гундяївці, путінці, кагебісти у рясах тощо.
Дізнавшись про позицію Андрія Райковича, промосковські попи організували терміново збори парафіян храму. Не для того, щоб пояснити, що створена канонічна українська церква, і не для того, щоб позбутися статусу московських посіпак та враховуючи позицію головного благодійника релігійної громади, запропонувати їм зробити усвідомлений вибір на користь української, справді незалежної автокефальної помісної православної церкви. Вони, як завжди, задіяли маніпулятивні технології, відверту брехню і залякування парафіян. Все це вилилося у суперечки із мешканцями міста, які прийшли до храму і хотіли донести свою позицію. На зібрання прибув на елітному «Лексусі» сам єпископ Іоасаф зі свитою. Почали із брехні про те, що у парафіян хочуть забрати храм. Потім, бажаючи перетворити вільне зібрання вільних громадян у закрите сектантське засідання, довго випитували у «гостей», чого вони прийшли та де вони живуть. Зрештою, поділивши присутніх у храмі на своїх і чужих, класично реалізували принцип «Поділяй і володарюй!»
Самі священники не поспішали брати слово, очевидно вивчали настрої громади і тихесенько посміхалися у бороди – як нам вдалося знову змусити цих українців чубитися.
А коли взяли слово, то стали одразу зрозумілими і наміри, і мета. Зареєструвавши лише «своїх», змусити їх одностайно проголосувати, щоб залишитися у підпорядкуванні Москви, а храм – у підпорядкуванні московської церкви. Драматургія дійства зашкалювала. Більше години під іконостасом плакали і співали дітки молодшого і середнього шкільного віку, щоб у них «не забирали їхнього храму». Питання «А хто його у вас забирає?» зависало у повітрі. Як і питання, хто хрестив Київську Русь? Хто напав на Україну? Чому єпископ нібито незалежної української церкви регулярно їздить до Кирила (Гундяєва) та вітає із днем народження Путіна? А ватну громаду, чітко інфіковану тридцятилітньою гібридною єлисаветградською пропагандою, відповіді й не цікавили. Ось такий він «руський мір». Одна прихожанка, нічтоже сумняшеся, так і заявила – нам не нужно стесняться Москвы. Латентний сепаратизм лізе з усіх шпарин.
На тому й розійшлися. А на ранок у четвер принесли Андрію Райковичу протокол зібрання №1, у якому вони засуджують позицію головного мецената і будівничого храму Успіння Пресвятої Богородиці у його намаганні подолати нарешті роздвоєність загадкової української душі (це коли кричимо «Слава Україні» зранку, а ввечері на службі у храмі б’ємо поклони за Гундяєва і Путіна).
Міський голова провів півторагодинну прес-конференцію, під час якої спростував міфічні звинувачення проти нього щодо нібито відібрання храму у вірян. І однозначно заявив, що готовий до діалогу, а не маніпуляцій громадською думкою. Він наголосив, що Томос – це велике досягнення всього українського народу, всього православного світу України.
– На релігії політика не робиться. Українці мають право спілкуватися з Богом в українських храмах. Чекати нічого. Я маю свою громадянську позицію, і свій вибір зробив свідомо і відповідально. До чого й закликаю всю нашу велику громаду містян, – наголосив Андрій Райкович.
Сергій ЗАПОРОЖАН
P.S. «Вечірня газета» слідкуватиме за розвитком подій. Читайте нас щотижня, передплачуйте, купуйте у кіосках щоп’ятниці.
