Неочікувані грані творчості Володимира Федорова

У художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна у Кропивницькому експонується виставка «Володимир Федоров: художник і час» до сторіччя митця.

Яскравий художник періоду соціалістичного реалізму, майстер жанрової картини, Володимир Федоров народився в Єлисаветграді 7 лютого 1920 року. Дитинство і юність пройшли у будинку на мальовничому березі річки Інгул. Майбутній живописець був свідком великих трансформацій місцевого життя, викликаних революційними подіями, війною, голодом, глобальним терором, які змінювали моральні та соціальні пріоритети, та, зрештою, і самі назви міста – Єлисаветград, Зінов’євськ, Кірово, Кіровоград. Поряд з цим значний вплив на формування світогляду Володимира Федорова мала родина відомих музикантів Нейгаузів, у яких його бабуся працювала економкою.

Перші уроки живопису він отримав від сестри дружини Густава Нейгауза випускниці Мюнхенської академії мистецтв Дори Пржшиховської, а професійну мистецьку освіту здобував в Одеському художньому училищі, яке закінчив 1940 року. Пройшов Другу світову війну від початку до кінця, від рядового – до лейтенанта, повернувшись у рідне місто лише в 1947 році. Все подальше життя працював художником, залишивши значну мистецьку спадщину. Його роботи зберігаються в обласному художньому музеї, художньо-меморіальному музеї О.Осмьоркіна, музеї музичної культури ім. К. Шимановського, літературно-меморіальному музеї І. Карпенка-Карого та приватних колекціях.

На ювілейній виставці представлено понад 40 творів художника різних років з музейної колекції «Сучасне українське образотворче мистецтво», переданих до музею у свій час вдовою митця Ніною Федоровою. Всі, хто завітав на відкриття вернісажу, були вражені легкістю та ліричністю робіт. Такого Володимира Федорова раніше ніхто не уявляв. Дійсно, кропивничанам художник широко відомий як митець офіційної радянської картини з усіма її ідеологічними навантаженнями та як майстер олійного живопису, а тут елегантні акварелі, тонкі чуттєві рисунки, серед яких і начерки олівцем з фронтового блокнота 1944 року, яскраві квіткові натюрморти, автопортрети та портрети рідних людей – матері, бабусі, дружини, сповнені інтимних переживань.

Дивовижною якістю його малюнків та акварелей є яскравий прояв часу події. Кожне десятиліття від 1940-х до 1980-х якимось чином означене художником – предметним антуражем, одягом, настроєм, врешті-решт.

Цікавими в цьому сенсі як в історичному, так і мистецтвознавчому є серії етюдів, виконаних наприкінці 1940-х років на затишному подвір’ї обласного краєзнавчого музею, численні портрети дружини, в яких вияв любові та зацікавленості до її образу, ряд портретних етюдів студентів середини 1970-х років.

На відкритті виставки не обійшлося й без приємних сюрпризів. Так, член Національної спілки художників України завідувач відділу образотворчого мистецтва дитячої школи мистецтв Юрій Вінтенко передав до фондової збірки рисунок пером із зображенням свого батька – заслуженого художника України Бориса Вінтенка та художника Володимира Федорова, датований 1949 роком, і розповів дивовижну історію його створення.

Обидва митці закінчили Одеське художнє училище, тож свою зустріч в місті вирішили відзначити у незвичний спосіб - намалювавши на одному аркуші паперу одне одного, а потім, розірвавши його на дві частини, обмінялись зображеннями, вирішивши берегти їх до кінця віку. Багато років потому, коли вже не було художника (Володимир Федоров пішов з життя у 1986 році), його дружина Ніна Георгіївна повернула половину аркуша сину Бориса Вінтенка Юрію, аби малюнок знову став єдиним цілим.

Іншим подарунком став краєвид міста Світловодська, виконаний на картоні олійними фарбами від колишнього наукового співробітника обласного краєзнавчого, а згодом і обласного художнього музеїв Тетяни Храпової. Вона добре знала дружину художника Ніну Георгіївну, яка, до речі, народилася в місті Новогеоргіївську, що був похований під водами Кременчуцького водосховища, а поряд з’явилося нове місто – Світловодськ.

Загалом, під час відкриття виставки виступали люди, тією чи іншою мірою дотичні до життя і творчості художника. Так, заслужений журналіст України Броніслав Куманський, який добре знав Володимира Федорова ще від 1960-х років, коли здобувши фах мистецтвознавця після закінчення Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю.Рєпіна приїхав до нашого міста на посаду завідувача картинною галереєю, поділився своїми спогадами і висвітлив декілька невідомих моментів, додавши яскравих штрихів до колоритної постаті художника. А головний зберігач фондів музею музичної культури ім. Кароля Шимановського Олена Классова розповіла, як її батько брав у Володимира Федорова уроки живопису, а в подальшому їхнє спілкування переросло в дружні відносини.

Усі присутні на вернісажі відзначали надзвичайну атмосферу виставки, наповнюючись бадьорим настроєм та теплотою спілкування, яких так не вистачає в сучасному швидкоплинному світі.