"Наталка Полтавка" особливо дорога для кіровоградців. З неї розпочала свою історію група корифеїв українського театру. З неї розпочалася артистична доля геніальної Марії Заньковецької – в ролі Наталки.
П’єсу І. Котляревського й сьогодні ставлять українські театри. Нещодавно її сценічну версію представив кіровоградцям Львівський національний театр імені Марії Заньковецької. Мене вразило в тій виставі те, що замість традиційного образу Терпелихи – старої змученої жінки – на сцені була приваблива молодиця середніх років. І це внесло нові нюанси в конфлікт, проблематику. Терпелиха по-жіночому заграє з виборним. Очевидно, що хоче влаштувати своє особисте життя. Донька мимоволі стала на заваді. Так виникає неусвідомлений стимул видати Наталку заміж. Такий хід режисера мені сподобався.
І ось торік Кіровоградський академічний театр імені Марка Кропивницького зреалізував давній задум поставити "Наталку Полтавку". Мене завжди захоплювала творча сміливість художнього керівника нашого театру Михайла Ілляшенка. І все ж прем’єри чекав із внутрішньою напругою.
Прем’єра 25 вересня 2010 року зняла всі мої побоювання, перевершила всі сподівання. Вистава пройшла блискуче. Театр гримів оплесками. Глядачі раділи, усміхались, кожен переживав успіх акторів, режисера, як власний.
Кіровоград підтверджував свій статус театрального міста.
Коли опустилася завіса, у гурті любителів я пішов привітати акторів з успіхом. Всі були ще на сцені. Акторів обнімали, цілували. Мене представили "Наталці" – О. Бушмакіній. Досі пам’ятаю, як вона тремтіла. Напередодні прем’єри молода акторка занедужала. Але вирішила грати…
І ось через рік після прем’єри я знову дивлюся "Наталку Полтавку". Виконавці головних ролей лишились ті самі: заслужений артист В. Мороз (возний), заслужена артистка Л. Мороз (Терпелиха), О. Бушмакіна (Наталка), заслужений артист М. Ярошенко (виборний). Тепер я міг придивитись до сценічної версії відомого твору пильніше.
Передусім, сценографія. Михайло Васильович так її мотивував: "Хотілося вивести дію із традиційної сільської хати, дати візуальні сигнали тлумачення ситуацій і мотивів учинків персонажів". Справді, на сцені – берег річки. Тут, як і в тексті, возний освідчується Наталці в коханні. За сценічною версією, тут відбуваються всі події вистави. На задньому плані – пасіка, якою опікується Терпелиха.
Що це дало?
По-перше, відкритий простір дав більше свободи Наталці, що підносить дію моральних чинників любові, вірності. По-друге, наявність пасіки дає змогу зробити нові акценти життя родини Терпелихи. Тут не таке "убожество", як заявлено словами. Мати прагне господарською справою дати собі раду. Чи суперечить це основному конфлікту? Ні! Він просто повернутий у інше русло: герої переживають драму любові, яка не може бути зреалізованою...
Простежимо.
Наталка кохає Петра, але його немає вже три роки... Наталка любить матір і з любові до неньки подає рушники возному й відмовляється від Петра... А чи забуде вона його? Терпелиха любить свою дочку і з любові чинить їй кривду. Коли Петро повернувся, Терпелиха лає його, а рукою пестить. Очевидно, материнська любов до Петра не вивітрилася з її серця. Зрештою, возний також не зреалізував свого кохання до Наталки... Усе це переакцентовує конфлікт із класового на моральний – на драму любові.
За рік, що минув від прем’єри, сталися певні зміни і в грі акторів. Передусім, посилився ігровий аспект. Якщо на прем’єрі основну увагу зосереджували на вокальній частині, то через рік спів підпорядковувався грі. Я це особливо відчув у ролі Терпелихи. Заслужена артистка Л. Мороз – акторка з прекрасними вокальними даними. У теперішній виставі її голос звучить м’яко, ним промовляє материнська любов. Натхненно грала роль Наталки О. Бушмакіна. За дві години вона прожила сценічне життя своєї героїні, по-справжньому відчула її жіночу драму.
У виставі "Наталка Полтавка" нові грані свого таланту відкрили заслужений артист В. Мороз і заслужений артист М. Ярошенко. Возний В. Мороза не такий прямолінійний, як його традиційно представляють. Актор підсвітив образ свого героя зсередини – і возний проривається до звичайних людських емоцій. Промовиста його пауза перед рішенням відмовитись від Наталки на користь Петра. А саме рішення вимовляється тремтячим голосом. І актору віриш. Його возний на очах стає звичайною людиною.
М. Ярошенко оригінально грає виборного – мудру, хитру й рішучу людину. Виборний М. Ярошенка – акторське відкриття. А доручення цьому актору ролі виборного – відкриття режисера.
У виставі є ще багато знахідок і акторських, і режисерських. Нагадаю лише одну – сцену, коли пригнічена Наталка на фоні високого неба йде через весь кін. З розпачу розкинула руки. Але не для польоту. Вона нагадала мені самотню степову чайку в безмежному небі. Що чекає її на обрії?.. Глядачі зрозуміли задум цієї сцени й відгукнулись на неї оплесками.
Дивився виставу "Наталка Полтавка" і думав: попри вимушену технічну перерву театр живе, розвивається. Дай Боже, щоб він жив і творив ще довго-довго. Браво!
Василь МАРКО,
професор
