На одному з найдавніших і найважливіших для Кіровограда підприємств – теплоелектроцентралі, яка забезпечує теплом та електроенергією жителів обласного центру, – працюють декілька сотень людей, серед яких і ті, котрі трудяться там не один десяток років.
Один із цих ветеранів – Геннадій Мірошниченко, що безперервно працює начальником зміни станції ось уже 43 роки! Народився він 1942-го в місті Кіровську Луганської області, там же закінчив школу й пішов сімнадцятирічним хлопцем працювати арматурником на завод залізобетонних виробів. Згодом навчався в гірничо-металургійному інституті в Комунарську (тепер – Алчевськ) за спеціальністю "Електрифікація промислових підприємств". Невдовзі ж після закінчення інституту Геннадій Іванович зовсім не випадково опинився в Кіровограді…
– Моя мама родом з Компаніївки (точніше – із села Комишуватого, яке раніше розділяла із райцентром річка Сугоклія; згодом село об’єдналося з ним), а батько – із села Роздолля, що неподалік від Компаніївки, – розповідає ветеран виробництва. – А зустрілися вони на Донбасі, там і побралися, там і я з’явився на світ. Коли настав час обирати місце роботи, то батьки мені сказали: "Їдь у Кіровоград, влаштуйся там. Якщо тобі сподобається, то і ми переїдемо". Тож я зібрався та й поїхав у Кіровоград.
Тут звернувся з приводу працевлаштування в обленерго, де мені запропонували посаду диспетчера обласної електромережі. Взяв я гарантійний лист-направлення, аби звільнитися з попередньої роботи шляхом переведення, бо деякий час після закінчення навчання в інституті вже працював майстром виробничого навчання і викладачем у профтехучилищі в Кіровську. Довго мене там не хотіли звільняти, але через місяць усе ж відпустили. У Кіровограді в обленерго направили на Кіровоградську ТЕЦ, щоб добре вивчив це виробництво. Так і почав у жовтні 1972 року працювати на посаді начальника зміни станції, хоча вона тоді називалася інакше – черговий інженер станції. Згодом керівництво обленерго вирішило повернути мене із ТЕЦ, але я вже не хотів, бо робота сподобалася, як і колектив підприємства. Так і працюю більш ніж чотири десятки років безперервно на одному й тому ж робочому місці, хоча "сватали" мене і на начальника Шостаківської підстанції, і на начальника служби підстанції обленерго, й інженером із режиму в обленерго. Але мене все це не приваблювало…
Слід сказати, що посада в Геннадія Мірошниченка відповідальна. На Кіровоградській ТЕЦ – багато різних цехів (електроцех, хімічний, транспортний, турбінний), роботу яких потрібно спрямовувати таким чином, щоби станція безперебійно забезпечувала місто теплом й електроенергією, а здійснює всю цю роботу начальник зміни станції.
– Відповідальним за роботу теплоенергоцентралі протягом зміни є саме начальник зміни станції, у вихідні він виконує ще й функції директора, – продовжує Геннадій Іванович. – Робота цікава, творча, не кабінетна: обходи обладнання, відвідування цехів, контроль за роботою персоналу, режимом роботи обладнання.
Траплялися в моїй роботі й позаштатні ситуації. Якось виникла була тріщина на головному газопроводі на підводі його до ТЕЦ біля греблі, у результаті чого сталося викидання газу і його загоряння. А якраз над тим місцем проходила (і зараз проходить) лінія на 154 кіловольти, що веде на Центральну підстанцію. І от це полум’я перепалило дроти електролінії, через що було знеструмлено Центральну підстанцію й "вибило" всю нашу ТЕЦ. І ми "сіли на нуль", тобто припинили виробляти електроенергію. Довелося заново запускати роботу всієї станції, адже довго простоювати не могли. Відновлювали роботу швидко, в аварійному режимі, щоби швидко поновити виробництво електроенергії. Добре те, що аварія сталася в теплу пору року, коли ТЕЦ не виробляла тепла. Якби це сталося під час опалювального періоду, то проблеми були б більшими.
Дуже важливо, щоб кожен працівник знав свою роботу на відмінно. А це можливо тільки після декількох років роботи на виробництві. Коли до нас на роботу приходить молодий спеціаліст після інституту, то його треба ще готувати півроку теоретично, а потім іще чотири-п’ять років практично, щоб він, наприклад, став справжнім начальником зміни станції, щоб у нього на будь-які нештатну ситуацію був уже заготовлений у голові сценарій, що і як потрібно робити. Тому не так просто підібрати на цю посаду кадри і не так часто вони міняються. Хто приходить, той лишається надовго.
Про свого колишнього наставника тепер уже старший начальник зміни та голова первинної профспілкової організації ТЕЦ Ольга Синицька так розповідає:
– Геннадій Іванович – чудовий керівник, він уміє працювати з персоналом. Свій досвід, свої знання передає молодим спеціалістам. Вивчив декількох начальників зміни, постійно надає допомогу у вирішенні будь-яких виробничих завдань. Оперативний персонал його вахти – один з найкращих на нашому підприємстві. До своєї роботи він завжди ставиться надзвичайно сумлінно й відповідально…
Та не однією лиш роботою живе людина, тож те, що цікавить ветерана теплоелектроцентралі поза роботою, чим він живе у вільний від неї час, не могло лишитися поза увагою автора цієї публікації. Тому наступними запитаннями до нього стали питання про родину, хобі, плани, про те, як йому вдається зберігати надзвичайно моложавий вигляд.
– Після приїзду до Кіровограда я з часом перевіз сюди своїх батьків, тут одружився, маю двох дітей – доньку й сина – та двох онуків і трьох онучок, – ділиться найсокровеннішим ветеран. – Онуки потребують моєї уваги, а діти – допомоги. Старший онук закінчує школу й планує вступати до Одеської національної академії харчових технологій, прагне стати інженером-технологом харчової промисловості. Обидвоє дітей – медичні працівники. Донька працює в Кіровограді, а син далеченько – у Далласі (США), де завідує хірургічним відділенням. Я вже бував у нього, коли він жив у Торонто (Канада): допомагав доглядати за його середньою донькою. Тепер от знову кличе провідати його. Тож приємних родинних клопотів вистачає, тому й вирішив: відзначу ювілей нашої ТЕЦ – і піду на пенсію. Усіх цих 43 роки на станції пролетіли, як чотири дні. Увесь час у роботі, яка мені подобається. Зі мною не поспішали розставатися, прихильно ставилися до того, що продовжую працювати, готую нових спеціалістів. За ці роки три покоління персоналу змінилося на станції. Та час уже поступатися місцем молодшим.
А що стосується мого зовнішнього вигляду, то я проваджу здоровий, активний спосіб життя і почуваюсь на тридцять років! Гімнастика, прогулянки, ніколи не пив, не курив, займався фізичною роботою, на дачі трудився. А моє хобі – мотоцикли й автомобілі. В молодості, до 1965 року, гасав на чехословацьких "Явах", а потім купив ВАЗ-2103, на якому їздив більше тридцяти років. Щороку подорожував на Донбас разів зо п’ять на рік: 680 кілометрів – туди й стільки ж – назад, поки не забрав батьків до себе в Кіровоград. Зараз найбільше мені до вподоби возитися з технікою: мити, натирати, модернізувати її. Маю машину "Фіат" і моторолер. Улітку їжджу на ньому, а в інші пори року – на машині…
Тридцятого квітня Кіровоградській ТЕЦ виповниться 85 років. Тож у Геннадія Мірошниченка та його колег буде вагомий привід для святкування, під час якого він та інші "довгожителі" підприємства розповідатимуть колективу КП ТЕЦ "Теплоенергетик" про багаті на події роки роботи нашого тепло- й електропостачального підприємства.
