Щодня мені доводиться користуватися кіровоградським громадським транспортом, найчас- тіше – маршруткою №55. І майже щоразу стаю свідком того, як водії не дуже охоче беруть у салон пенсіонерів, інших пільговиків.
А нещодавно мене, та й усіх пасажирів цієї маршрутки, приємно здивував її водій. Кожного пенсіонера він зустрічав словами: “Проходьте, будь ласка, хлопці й дівчата, сьогодні везу всіх, хто старший 60-ти, безплатно. А якщо хтось з вас дасть гривню, не відмовлюся. Сідайте, а якщо немає місця, я допоможу його знайти – у моєму автобусі молоді поступаються місцем старшим”. Шоковані (в гарному сенсі цього слова) пенсіонери таким прийомом не відразу вірили, що їх дійсно повезуть безплатно, і, очікуючи якогось підступу, розгублено озиралися по боках, дехто тицяв водієві своє посвідчення пільговика, на що той повідомив: “Не треба мені нічого показувати, я й так вам вірю. Ось одна показувала, поки не загубила свою ”книжечку", тепер вожу її, чекаю, може, здогадається, що вона в мене, і забере" й продемонстрував усім пасажирам загублене пенсійне посвідчення якоїсь бабусі. Усім, хто виходив на зупинках, наш водій бажав гарного дня й удачі. Отямившись, пенсіонери схвально загомоніли, почали й водієві бажати усього найкращого – і щоб здоровий був, і щоб сім’я радувала... А ще колективно вирішили подякувати цій гарній людині через газету, що я й роблю із задоволенням: нехай вам, шановний Юрій Миколайович Бурла (маршрутне таксі №55, номер ВА 1300), щастить у всьому і завжди, нехай у вашу маршрутку заходять тільки виховані й доброзичливі пасажири.
А що останнє побажання досить актуальне для водіїв громадського транспорту, переконалася наступного дня, їдучи цим же маршрутом. Був час пік, тому людей у салоні було багато, пільговиків – у тому числі. На одній із зупинок зайшов чоловік років 60-ти і кинув водієві: “Посвідчення!” І раптом той, до того абсолютно спокійний, зірвався на крик: “Яке посвідчення?! Місць піьгових уже немає, платіть!” Пасажир обурився: “Ти повинен мене везти безплатно, так вези, а то зараз міліцію викличу, й ти до кінця своїх днів роботи не знайдеш! Ич, розперезалися! Вам за нас платять!” І ще багато неприємних слів, які не хочеться й повторювати, почули не тільки водій, а й усі пасажири, в тому числі діти. Маршрутчик, трохи побурчавши, поїхав. Коли ми під’їхали до зупинки в центрі міста й пасажир-скандаліст почав виходити, я зрозуміла, чому так розсердився водій. У чоловіка в руках було велике (літрів на 20) відро, повне відбірних слив, з яким він попрямував на ринок. Навряд чи він пішов їх безплатно роздавати всім бажаючим... І я подумала: якщо навіть у того чоловіка й не було гривні на дорогу, міг би пригостити водія сливами, й конфлікт був би вичерпаний. А ще мені спало на думку таке: от є у нас у міськраді комісія, яка на своїх зібраннях розглядає поведінку водіїв маршрутних таксі, то, може, варто було б створити й комісію, що займалася б пасажирами-хамами?
