У художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна яскрава подія – виставка творів народного художника України Михайла Надєждіна під символічною назвою «Модерніст у мистецтві – прагматик у житті». Це своєрідний подарунок музею до 85-річчя митця. Експозиція з тринадцяти композицій, кожна з яких є перлиною музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва, охоплює фактично всі періоди творчості художника, починаючи з 1960-х років.
У виставковій залі сяють, переливаючись колірними формами, автопортрети майстра. На першому, виконаному в декоративній стилістиці, цілеспрямований образ чіпким поглядом неначе вдивляється в майбутнє, на другому – зображення художника таємниче виринає відображенням у дзеркалі на тлі квіткового натюрморту, вирізнене світлом. До 35-річчя створення музею, яке збіглося з ювілеєм художника, Михайло Надєждін подарував ще один автопортретний етюд, сповнений модерної мови і в той же час ясності реалістичної форми.
Митця, який був першим головою Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України та 25 років вів цей творчий корабель у буремних водах українських реалій кінця 1980-х – першої половини 2010-х років, добре знають кропивничани. Та все ж нагадаю: Михайло Надєждін народився в селі Костянтинівці Хотенського району Сумської області 18 травня 1935 року. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище в 1962 році. Викладачі: народний художник Української РСР Георгій Чернявський, заслужений художник Української РСР Микола .Родзін та випускник Ризької академії мистецтв, талановитий художник і педагог, наш земляк, Яків Калашник. Більше десяти років Михайло Надєждін віддав розвитку мистецької школи викладачем спочатку Верхньо-Хортицького педагогічного училища, а потім Кіровоградської дитячої художньої школи. Працював художником-оформлювачем, а з 1982 до 1989 року – головним художником художньо-виробничих майстерень Художнього фонду Спілки художників УРСР. Перша персональна виставка відбулася в 1962 році в Дніпрі. Членом Спілки художників став лише в 1988 році, а вже в незалежній державі отримав почесні звання «Заслужений діяч мистецтв України» – в 1994-му та «Народний художник України» – в 1997-му.
Світогляд художника з дитинства формувався у середовищі української селянської родини через сільський побут, своєрідну систему тотемності, в якій людина сприймається часткою великої животворної сили природи. Саме звідси походить філософське ставлення художника до землі, погляд на мікро– і макрокосмос.
«Як я пам’ятаю, в дитинстві село для мене було величезним, без кінця краю. Найвизначнішою подією в той час стала історія, яку я й досі не знаю, як оцінювати – гарна вона чи погана. Я йшов по вулиці, а в сусідньому дворі зарізали корову й дерли з неї шкуру. Мене це так вразило, що я і нині не можу забути тієї картини. Нещодавно переглядав Тіціана, у нього є схожий твір – «Покарання Марсія», це мені було подарунком з дитинства, драматичним подарунком, означенням – що таке життя та що таке смерть…
А інший момент: наша родина переїздила жити в місто Білопілля. Їхали вночі, на волах і коли дісталися до передмістя Кашубівка, воли зупинилися посеред мосту, і я дивлюся з возу на небо, а там зорі, ну, неначе млинці великі, і в річці – такі ж, а в мене відчуття, що космос злився в одне ціле й лиш воли та міст висять у повітрі та я на підводі неначе лечу в просторі. Потім воли, опустивши голови, пили воду з річки. Їхнє відображення, яке рухалося вітерцем на воді, разом із землею та небом зливалося з реальністю їхнього існування, утворюючи якусь фантастичну цілісну картину, в якій уявне й мінливе було таким же реальним, як і предмети навколо. Зараз, я так мислю, що ця зупинка дала мені якийсь поштовх у подальшому сприйнятті світу та мистецтва», – зізнається Михайло Надєждін.
Миттєвості пізнання світу, народжені в дитинстві, живлять його думки й до нині. Можливо, тому він так часто повертається до сюжетів картин, вперше реалізованих у сповненій радикалізму мистецького пошуку молодості. Ідеї, випробувані часом, як вино багатолітньої витримки, п’янять емоції і вражають чистотою смаку, вишуканістю кольорових рішень та довершеністю думки. Космічний простір людського духу, закодований алгоритмами рисунку «Сади едему» 1967 року, знаходить свій яскравий прояв в однойменному монументальному триптиху 1997-го. Тема «Художник і модель» розвивається від абстрактно-символічної мови 60-х до потужних алегорій 1990-х та 2010-х – «Пошук», «В майстерні художника», «Українська Венера ХХ століття у часі і просторі». Експресивно-філософські «Оголена» та «Хіросіма» неначе перевтілюються у часі і просторі в фантастичну сповнену ліризму «Меланхолію» та епічний «Вогонь пам’яті».
Віддає художник данину і традиційним жанрам портрета, пейзажу та натюрморту серед яких особливо вирізняються композиції «Мати» та «Весняний натюрморт». Взагалі зазначу, що художник з дитинства дуже любить квіти, і конвалії у «Весняному натюрморті» на тлі пейзажу нашого міста, виконані тонкою живописною мовою, доносять до нас чистоту ранкового повітря і надію та оптимізм, з якими митець дивиться з висоти прожитих років у майбутнє.
Андрій НАДЄЖДІН, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею О.Осмьоркіна
P.S. Неочікувано на відкриття виставки без відвідувачів завітав заслужений художник України Сергій Шаповалов, якому нині виповнилося 77. Була тепла розмова, і звучала музика старовинного роялю в меморіальному залі музею, пробудженого від сну руками ще одного дивовижно талановитого живописця.
Стати свідком та віртуальним учасником цих особливих подій і ознайомитися з унікальними картинами та графічними творами, презентованими персональною виставкою Михайла Надєждіна «Модерніст у мистецтві – прагматик у житті» можна, завітавши на офіційний сайт музею.
