Гусарами наш край заполонили при організації на наших землях Нової Сербії, але більша частина з них була не етнічними сербами, а козаками-запорожцями та козаками Миргородського полку.
Коли фортеця святої Єлисавети втратила військове значення, її роззброїли, а полки перевели в інші місця служби, і часом – неодноразово перейменовували. Один з них від назви губернського центру – Херсон – дістав нове ім’я. 28 липня 1783 року у зв’язку з військовою реформою князя Григорія Потьомкіна Херсонський (раніше мав назви Новосербський та інші) пікінерний полк став однойменним легкокінним, а з 14 вересня 1790 року – козачим Катеринославського війська. Під час російсько-турецької війни 1787 – 1791 років козаки-херсонці відзначилися при штурмах фортець Очаків (1788 р.) та Ізмаїл (1790 р.).
31 січня 1792 року поріділий у боях Херсонський козацький полк був знов перетворений у легкокінний, а через чотири роки увійшов до складу гусарського полку, що отримав 1801 року найменування Єлисаветградський. Цьому полку було призначено взяти участь у всіх основних війнах Російській імперії ХIX – початку ХХ століття. Незважаючи на назву полку, в Єлисаветграді він не квартирував.
У квітні 1918-го полк влився до складу Запорозької дивізії Армії Української Народної Республіки і поклав початок Запорозькому їм. Кошового отамана Костя Гордієнка полку кінних гайдамаків і Запорозькому кінному дивізіону, що виріс 1919 року в полк Чорних Запорожців. Обидва полки воювали за незалежність України в Армії Української Народної Республіки, що діяла на різних фронтах, і були розформовані вже в таборах для інтернованих осіб (затриманих до закінчення війни й поселених в умовах обмеженої свободи) на території Польщі 1923 року…
Усе, як писав Ломоносов, – нізвідки не приходить та в нікуди не зникає. Славні для Росії колишні єлисаветградські гусари брали участь у зимових походах Армії УНР та покрили себе вічною славою борців за незалежність України. То й виходить, що нині патріотам незалежної України слід пишатися цим і згадувати не про "російських гусарів", які і російськими були не зовсім, бо сформовані були з українців, а славних Чорних Запорожців, які мали коріння наше козацьке запорозьке.
Хтось скаже, що приклад для виховання молоді – то лише наші, дай їм Бог здоров’я, ветерани Радянської Армії. Але хіба життя почалося на порожньому місці 1917 року? Було чимало героїчних сторінок і в українській військовій історії. Це – і Запорозьке козацтво, і козаки Холодного Яру та Степової Дивізії Костя Блакитного, і повстанці Ооамана Григор’єва та воїни УПА з нашого рідного Чорного лісу, і Чорні Запорожці. І в цих прикладах немає наносного пилу імперії-гнобительки.
