Наступного дня завдяки пресі про Олександра Калашникова і про його страшну смерть узнав весь Кіровоград. А міліція одразу звернулася до громадян з проханням допомогти у затриманні чотирьох кіровоградських вірменів 1988 – 1989 років народження, підозрюваних у вбивстві Калашникова.
Шукали тих вірменів довго. За деякими даними, навіть з використанням ресурсів Інтерполу. Коли ж декого знайшли, то хвалитися не стали. Таким чином, широка громадськість забувала про трагедію, що сталася увечері 15 червня 2006 року в парку імені 50-річчя Жовтня. І мало хто знав, що минулої весни в Кіровському районному суді Кіровограда розглядалася кримінальна справа про вбивство Калашникова.
Відповідь у суді тримав такий собі А. – вірменин, громадянин України, непрацюючий, не одружений, раніше не судимий. Йому одному поставили в вину вбивство Калашникова. Підсудний не протестував проти того, що судять його одного, і виклав таку версію. Мовляв, того він вечора відпочивав у парку і нікого не чіпав. Раптом підійшов якийсь хлопець (Калашников) і почав словесно ображати його національну гідність, а потім ще й в обличчя ударив. Після того його, А., почали бити якісь хлопці, і він знепритомнів. А коли отямився, побачив, що на нього з биткою в руках суне Калашников. «Я вихопив битку у нього з рук і почав бити його нею в живіт, – розказував підсудний. – А потім утік. Злякавшись, що Калашников і його друзі можуть мене вбити, я виїхав у Черкаси…»
Про те, що до смерті перелякалися побитого Калашникова і його друзів і тому були змушені виїхати до Черкас, розповідали суду і двоє братів-вірменів, які також хотіли того вечора культурно відпочити в парку імені 50-річчя Жовтня. За їхніми словами, Калашников першим почав лаятися та розпускати руки.
Щоправда, знайшовся і свідок, котрий повідомив, що бачив, як один із цих братів діставав битку з багажника «Мерседеса».
Мати вбитого нічого доброго про сина не розповіла. Мовляв, і в чарку заглядав, і з людьми конфліктував регулярно, і дома часто не ночував, а міліцією затримувався. Претензій до підсудного ця жінка не заявляла, повідомивши, що той повністю компенсував їй моральну та матеріальну шкоду.
Слідчий, який розслідував цю справу, кваліфікував дії як А. чистої води умисне вбивство, що є тяжким злочином. І, як з’ясувалося в суді, грубо помилився. Так, суддя з’ясував, що А. вчинив вбивство в стані сильного душевного хвилювання, а це – злочин середньої тяжкості.
При цьому суддя послався на висновок судово-психологічної експертизи від 24 квітня 2009 року, легковажно не взятий слідчим до уваги, згідно з яким А. увечері 15 червня 2006-го опинився у стані фізіологічного афекту. А трапилася ця біда з А. внаслідок неправомірних дій та тяжких образ з боку Калашникова…
Виявивши у справі ряд обставин, які пом’якшують покарання підсудного (вчинив злочин в неповнолітньому віці, добровільно здався правоохоронцям, щиро покаявся, компенсував шкоду), і жодної такої, яка могла погіршити його становище, суд призначив покарання у вигляді позбавлення волі на півтора року. Оскільки під вартою А. перебуває з лютого минулого року (коли добровільно здався правоохоронцям), до звільнення йому залишилося близько місяця.
Віктор Іваненко
*Наявність у особи на період скоєння злочину стану фізіологічного афекту за його основними змістовними ознаками передбачає істотне обмеження здатності особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.
(Первомайський В. Б., Ілейко В. Р., Каніщев А. В. Критерії діагностики та експертної оцінки короткочасних афективних станів у судово-психіатричній практиці // Архів психіатрії. — 2009. — Т. 15, № 1. — С. 55–59.)
