Протистояння досягає апогею. Яких тільки аргументів не використовують сторони, щоб довести свою правоту. З усього видно: тих, хто вже утвердився у своїй позиції, у чомусь переконати неможливо. Що вже тут скажеш і чим здивуєш? Але здивувала і вразила французька популярна газета La Mond.
Звісно, я не належу до її постійних читачів. Але колега Людмила Семенюк, яка останніми роками часто буває в Європі, зокрема у Франції, просто ошелешила постом у Фейсбуці про те, що говорять і пишуть у Парижі з приводу зустрічі Володимира Зеленського та Емануеля Макрона. Уже всім відомо, що ця зустріч стала можлива завдяки зусиллям французького філософа і письменника єврейського походження Бернара-Анрі Леві. Він відомий як друг нашої країни, один із засновників міжнародного Агентства модернізації України. А ще про нього пишуть як про міністра закордонних справ Франції за бажанням.
Судячи з того, що розповідає Людмила, думаю, пан Леві гірко пожалкував через свою поспішну ініціативу. Бо не тільки сам кандидат у президенти, а й уся його команда, навіть приблизно не були готові до зустрічі на такому рівні. Ну, десь так, як у фатальному серіалі «Слуга народу», коли через незнання мови тамтешні міністр зовнішніх справ переплутав Південну і Північну Кореї. А реально наші візитери в Париж просто поняття зеленого не мали про звичаї, умовності і правила поведінки на подібних зустрічах.
Та що там Єлисейський палац! У Франції, виявляється, вважається ознакою поганого тону викладати свої круті гаджети на столик навіть у кафе чи ресторані. У таких місцях вас вважатимуть пристойною людиною, якщо ви за кавою переглядатимете газету чи журнал, а не тикатимете пальцем у телефоні. Що вже казати про зустріч з президентом! Чесно кажучи, навіть уявити не можу, для чого Зеленський під час цієї зустрічі витяг і поклав на стіл два свої крутезні айфони. Боявся пропустити дзвінок? Але зустріч була короткою (ні про яку годину, заявлену штабом Зе, немає й мови), та й важливою для нього. На цей час можна було навіть відключити зв’язок, як, схоже, зробив Макрон, а у нього, очевидно, могли бути важливіші справи, ніж у Володимира Олександровича.
Подібні деталі й дозволили La Mond винести буквально в заголовок матеріалу про цю неофіційну зустріч вбивчу фразу: «Карикатурна істота, маніпульована Росією, шукає спільної мови із Заходом». Чорт забирай! Просто подих перехоплює від обурення! Вони що там, забули, хто їм привіз перші книги, чи не наша Анна Ярославна? Але коли то було! Звідтоді французи, тримаючись за своє, стократ примножили і свої можливості, і багатства, і славу, а ми, довіряючи чужинцям, змушені тепер сподіватися на ілюзію, поширену тими, хто вправно приватизував колись належне нам.
Останнє опитування (9 – 14 квітня) Київського інституту соціології показало, що 39 відсотків наших співвітчизників чекають від нового президента зниження тарифів на комунальні послуги. Це при тому, що у нього взагалі немає таких повноважень! Ще частина сподівається закінчення війни з Росією, просто реально не розуміючи, що таке російський шовінізм і чого варті домовленості з імперією.
Ще хтось, усупереч прямим заявам нового «месії» та його оточення, що армію, мову і віру вони залишають за дужками, плекає якісь фантастичні ідеї, що таким чином вони розбудовуватимуть українську імперію(?!). Мовляв, десь у старих козацьких реєстрах зустрічається прізвище Зеленський, тож, мовляв, він козацького роду!
Отак і сподіваються кожен на своє. А кандидат і його ниткотримачі на це й розраховують. І вже зрозуміло, що ніяких повноцінних дебатів, ні на стадіоні, ні у телестудіях, нам не дочекатися. Дружненько проголосуємо за ілюзію. Тільки, схоже, дуже швидко після цього, заголовок у французькій La Mond може опинитися серед найм’якших епітетів на адресу нового очільника держави. Та Бог з ним. Йому не звикати. А як почуватимемось ми?
Світлана ОРЕЛ
