Виявляється, є люди, які щиро вірять, що за законом вони можуть брати в інших чималі гроші просто так, не даючи нічого взамін, і при цьому не залишатися винними. Наприклад, у Кіровограді живуть дві жінки, мати й донька, назвемо їх Ларисою та Інною, які стверджують, що й копійки не заборгували кіровоградцеві Юрієві (ім’я також змінене), хоча й не заперечують, що взяли в нього майже 50 тисяч американських доларів за будинок, який збиралися йому продати, але не продали. Логіка цих дам така: мовляв, існує закон, який дозволяє у таких випадках присвоювати чужі кошти. Та Юрій із цим не згодний. Він, бач, не хоче дарувати чужим людям майже півста тисяч "зелених". І називає Ларису й Інну шахрайками.
"Вони й не збиралися продавати мені будинок"
Ось як Юрій описав цю свою історію кореспонденту "ВГ". Близько двох років тому він, маючи намір поліпшити свої житлові умови, облюбував будинок, який продавали Лариса та Інна. Зійшлися на ціні 47 тисяч доларів. А щоб мати якісь гарантії придбання нерухомості, уклав із Інною попередній договір про те, що зобов’язується купити в неї цей будинок за $ 47 000. Інна ж, зі свого боку, зобов’язалася продати його Юрієві, і тільки йому. Щоправда, у цьому, попередньому, договорі, не вказувався термін, протягом якого мали здійснитися бажання сторін. Не було його й нотаріально посвідчено. Зате в ньому розписалися, крім Юрія та Інни, двоє свідків. У день складення цього паперу Юрій вручив Інні 10 тисяч доларів. А протягом наступних двох місяців – решту обіцяної суми. Як і належить у таких випадках, кожного разу Юрій отримував розписку. В останній із них зазначається: "Суму за будинок отримала повністю, претензій не маю". Аби зібрати ці $ 47 000, Юрієві довелося продати не тільки свою квартиру, а й материну. І одного прекрасного дня він зі своїми дружиною, дітьми та матір’ю вселився в будинок, який формально ще залишався власністю Інни та Лариси. А вони, господарки, дали згоду на те, щоб Юрій і його сім’я були зареєстровані органами внутрішніх справ в їхньому будинку. Щоправда, самі звідти Лариса з Інною не виписалися, хоч і купили собі (мабуть, на отримані від Юрія гроші) інше житло – новий будинок у селі.
– Невдовзі я зрозумів, чому ці жінки не захотіли виписуватися, – розповів "Вечірній газеті" Юрій. – Бо вони й не збиралися укладати зі мною договір купівлі-продажу нерухомості та посвідчувати його в нотаріуса. Так, узявши в мене гроші, вони почали ухилятися від своїх зобов’язань. У новий будинок в селі вселилася лише молодша із них, а старша залишилася проживати у домоволодінні, за яке я віддав 47 тисяч американських доларів.
Далі з’ясувалося, – продовжує Юрій, – що навіть за великого бажання власниць будинку продаж його мені не міг бути оформленим нотаріально, оскільки справжні технічні характеристики цього об’єкта не відповідали документам у БТІ. Маю на увазі те, що будинок зазнав самовільних перебудов. Та про це шахрайки, беручи в мене гроші, промовчали. Довелося мені повертати будинок в первозданний вигляд, приводити його у відповідність до документів. Залишалося оформити нотаріально договір купівлі-продажу. Але домовитися із ними про спільний похід до нотаріуса не вдалося.
Уже тисячу разів пошкодувавши, що зв’язався із цими жінками, і переконавшись, що свої гроші з них обценьками не витягну, я звернувся до суду із позовом про визнання права власності на будинок на підставі попереднього договору. Та мені було відмовлено у цьому позові. Райсуд мотивував своє рішення тим, що, мовляв, він не має права зобов’язувати сторону правочину здійснити державну його реєстрацію, оскільки це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципу свободи договору. Тим часом шахрайки подали в суд позов, у якому попросили Феміду зобов’язати мене із сім’єю усунути перешкоди в користуванні їхньою, як вони вважають, нерухомою власністю. Це значить, що я маю з дружиною, матір’ю та трьома малими дітьми вибиратися з будинку. Ось їхня позовна заява…
"Викинув наші пожитки, а там були 10 тисяч доларів"
Ознайомившись із цим документом, кореспондент "Вечірньої газети" виявив аргументи, якими керуються Юрієві опонентки. Так, у заяві стверджується, що попередній договір про купівлю-продаж їхнього будинку "не має жодної юридичної сили і не тягне жодних юридичних наслідків". При цьому позивачки визнають, що на виконання того, позбавленого юридичної сили, договору одна із них отримала 47 тисяч доларів. А далі в позовній заяві Лариси та Інни викладається пояснення того, чому не відбулися купівля-продаж будинку та нотаріальне оформлення відповідного договору. Винен у цьому, як стверджують позивачки, лише Юрій, який, посилаючись то на брак коштів, то на сімейні обставини, відмовився від походу до нотаріуса. Мовляв, хіба так вчинила б людина, якій потрібен був би той будинок?
Щоправда, далі в цій же позовній заяві повідомляється, що Юрій звертався в суд з позовом до них, Лариси й Інни, в якому просив визнати за ним право власності на їхній будинок. Навіщо ж? Із позовної заяви Лариси й Інни напрошується висновок про те, що Юрій позивався до них, аби одного разу підло не прибути в суд і, користуючись їхньою відсутністю вдома, виставити на вулицю їхні пожитки. І він, якщо вірити Ларисі й Інні, це зробив, а у викинутих ним речах були 10 тисяч доларів, і вони, ясна річ, зникли. Винен у цьому, безумовно, Юрій, який безпідставно проживає у їхньому будинку, за оренду не платить і дозволяє собі викидати такі коники, як описане вище неподобство з речами господарок. Також у позовній заяві жінок повідомляється, що через Юрія вони не можуть продати свій будинок: ріелтори не хочуть зв’язуватися з ними. З огляду на все це Юрія, на думку позивачок, слід негайно виселити як нахабного загарбника чужого житла.
Виселяти не можна
Побувавши на судовому засіданні, у якому розглядалася справа за позовом цих жінок, кореспондент "ВГ" почув від їхнього представника-юриста і про їхні героїчні зусилля, спрямовані на укладення з Юрієм договору купівлі-продажу, і про те, як Юрій, такий-сякий, ухилявся від цього, і про зникнення з його вини десяти тисяч доларів. "Мої довірительки є єдиними власницями будинку! – твердив адвокат. – Відповідач проживає там без належних правових підстав". Згадав юрист про взяті у Юрія 47 тисяч доларів (хоча це й не було предметом судового розгляду): "Кошти поверненню не підлягають". (Як усе-таки сильно сказано!)
Юрій, коли йому надали слово, заявив, що договір купівлі-продажу не було укладено з вини позивачок. І пояснив, що вони, отримавши у нього 47 тисяч доларів, зажадали доплати в розмірі ще десяти тисяч доларів, хоча це й суперечило попередній домовленості. За словами Юрія, він ніколи не відмовлявся від купівлі будинку за 47 тисяч. Звинувачення ж про причетність до зникнення 10 тисяч доларів, які нібито були в речах позивачок, він відкинув як таке, що нічим не підтверджується.
Адвокат Валентина Грицина (прізвище та ім’я – справжні), яка підтримувала інтереси Юрія, попросила суд звернути увагу на те, що разом із її довірителем проживають троє малих дітей і викидати їх на вулицю не дає права закон. Також говорила, що існує вичерпний перелік підстав, за яких людей можна виселяти із житла, і жодну із них не можна застосувати в даному випадку. (Тим більше, що Юрій із сім’єю вселився в той будинок за згоди власниць, тобто законно.)
І райсуд таки визнав вимоги Лариси й Інни такими, що не ґрунтуються на законі. Їм відмовлено в позові.
Тим часом у тому ж райсуді триває розгляд іншої цивільної справи за участі героїв цієї історії – про стягнення з Лариси та Інни на користь Юрія 47 тисяч доларів. Цей позов подав Юрій після того, як дізнався, що Лариса та Інна хочуть у судовому порядку викинути його із будинку. Автор цих рядків ще не побував на жодному із засідань у процесі про повернення Юрієві грошей, та здогадується про головний аргумент відповідачок – мовляв, гроші у таких випадках не повертаються, оскільки це – завдаток.
Тут треба пояснити, що таке завдаток і чим він відрізняється від, наприклад, авансу.
Завдаток за будинок у розмірі його повної ціни?
Цивільний кодекс України визначає завдаток як грошову суму або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання (ч.1 ст. 570).
У випадку купівлі-продажу об’єкта нерухомості з попередньою оплатою це визначення юристи тлумачать так: завдаток – це грошова сума, що видається продавцю покупцем в рахунок належних з нього платежів за укладеним договором купівлі-продажу об’єкту нерухомого майна, на підтвердження купівлі і на забезпечення (на випадок порушення зобов’язань) виконання покупцем або продавцем умов укладеного договору.
Однією з функцій завдатку є "каральна", котра полягає в тому, що: а) завдаток залишається у продавця, якщо порушення зобов’язання, зокрема відмова від вже укладеного договору, сталося з вини покупця; б) продавець зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку, якщо порушення зобов’язання, зокрема відмова від вже укладеного договору, сталося з вини продавця.
Цивільне законодавство не містить конкретного визначення терміну "аванс", однак положення частини другої статті 570 Цивільного кодексу України вказують на те, що авансом вважається сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів і відносно якої встановлено, що ця сума не є завдатком.
На відміну від завдатку, аванс є лише способом платежу і не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов’язку платежу, тобто є попередньою оплатою. І той, хто видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору іншою стороною.
З розписки, яку дала Юрієві Інна, випливає, що гроші, які вона отримала від нього, – ну, точно не завдаток. (Нагадаю, там зазначається: "Суму за будинок отримала повністю, претензій не маю".) Та чи вдасться Юрієві це довести в суді?
А наостанок повідомлю, що міліція розпочала кримінальне провадження за заявою Юрія про вчинене стосовно нього шахрайство.
