Будинок на вулиці Віктора Чміленка, 65, у якому з 1934 року діє музична школа № 1 імені Генріха Нейгауза ("іменною" вона стала 1983-го), є не лише однією зі старовинних оздоб нашого обласного центру, а й місцем, у якому знаходяться два "музичних" музеї.
Це – народний меморіальний музей Генріха Нейгауза та Кіровоградський музей музичної культури ім. Кароля Шимановського. Приміщення школи раніше належало лікарю Сергієві Мейтусу, батькові композитора Юлія Мейтуса, про музей якого в Кіровограді йтиметься в одній з подальших публікацій.
Місце паломництва як видатних, так і неофітів
Наш усесвітньо відомий земляк музикант Генріх Нейгауз (12 квітня 1888 р., Єлисаветград – 10 жовтня 1964 р., Москва) був великим піаністом і педагогом, створив власну фортепіанну школу, його учні – Святослав Ріхтер, Еміль Гілєльс, Олексій Насєдкін, Євген Малінін, Марія Крушельницька, Анатолій Вєдєрніков, Аріадна Лисенко та багато інших талановитих музикантів. Життя і творчість Генріха Густавовича багато років викликають значну зацікавленість та є темою наукових досліджень.
Меморіальний музей Генріха Нейгауза відкрили в музичній школі, що нині носить його ім’я, 12 квітня 1981 року з ініціативи колективу навчального закладу. Збирала та упорядковувала музейну експозицію викладач школи Елла Торговецька, яка розпочала створювати майбутній музей наприкінці 70-х років ХХ сторіччя. Задля цього вона побувала у Тбілісі, Києві, Москві, де жив і працював Генріх Нейгауз. Багато цінних експонатів з дарчими надписами до музею передали рідні та близькі Генріха Густавовича, його друзі та учні. Елла Торговецька стала першим директором меморіального музею, а 1996 року вона передала свою справу викладачеві школи Тетяні Фурлет.
Першу експозицію розмістили в невеликій класній кімнаті. Минав час, фонди музею ставали багатшими, тож виникла потреба в його розширенні. До сторіччя Генріха Нейгауза, 1988 року, було створено нову експозицію, що представлена у двох залах музею й нині. Його постійно поповнюють новими експонатами – виданнями книг, журналів, програмами та афішами, пам’ятними буклетами, дисками тощо.
– Музей разом з нашою музичною школою 1981 року започаткували відзначення днів народження Генріха Нейгауза в його рідному місті за участі учнів видатного педагога й музиканта, найкращих музичних колективів міста, вихованців "нейгаузівської" школи, – розповідає завідувач музею Тетяна Фурлет. – Спочатку це були "Тижні музики", а 1988-го захід набув статусу фестивалю під назвою "Нейгаузівські музичні зустрічі", у якому беруть участь видатні піаністи. Через дев’ять років після відкриття, 1990 року, музеєві рішенням колегії Міністерства культури України присвоїли звання народного. Його експозиція складається з двох відділів: "Життєвий і творчий шлях Генріха Нейгауза" та "Видатні учні великого музичного педагога". Більшість експонатів музею – оригінали. Серед них – світлини, документи родини Нейгаузів, особисті речі Генріха Густавовича, його нагороди, 16 видань різними мовами світу головної теоретичної роботи Генріха Нейгауза "Про мистецтво фортепіанної гри", листи, його прижиттєве погруддя та посмертна маска. У музей приходять як місцеві діти й дорослі, так і відвідувачі з нашої області й інших та з-поза меж України. У нас побувало багато учнів Генріха Нейгауза, а саме: Святослав Ріхтер, Олексій Насєдкін, Віра Горностаєва, Анатолій Вєдєрніков, Теодор Гутман, Антон Гінзбург, Марія Крушельницька та інші (усі вони, окрім відвідування музею, проводили у нашій школі майстер-класи й давали концерти у філармонії та музучилищі). Приходять до музею й учасники-виконавці та члени журі фестивалю "Нейгаузівські музичні зустрічі", і виконавці класичної музики, які приїздять до Кіровограда на концерти (зокрема всесвітньо відомі скрипалі Ігор Ойстрах та Богодар Которович). Були тут і учасники відзначення 125-річчя Генріха Нейгауза доктор філософії Галина Кротерс з Ірландії, президент Всеізраїльського музичного центру "Neuhaus", публіцист, піаніст Генріх Нейгауз-молодший та учениця Генріха Нейгауза-старшого Маргарита Федорова зі своїм асистентом і учнем Дмитром Людковим. Справжніми друзями музею стали молоді викладачі-піаністи кияни Артем Ляхович та Аліна Романова. Захопливі відгуки про експозицію й діяльність музею більшості із цих людей – у Книзі відгуків музею, який є для музикантів справжнім "намоленим" місцем. Його відвідували й продовжують відвідувати найкращі музиканти світу. І це відчувають і юні та дорослі музиканти, й відвідувачі, які не мають прямого стосунку до музики. У фондах музею багато унікальних експонатів, які нам передала родина Генріха Нейгауза. Наприклад, свідоцтво про те, що Генріхів батько Густав Вільгельмович навчався в Кельнській консерваторії, свідоцтво про хрещення Генріхової матері Марцеліни Блуменфельд, копії свідоцтва про реєстрацію шлюбу батьків Генріха Густавовича та свідоцтва про його хрещення, свідоцтво при прийняття в російське підданство батька Генріха Нейгауза – Густава Вільгельмовича і багато інших документів. Безліч світлин, які ілюструють різні періоди життя Генріха Нейгауза, його нагороди, книги з його книгозбірні, ноти, портфель, з якого ми вийняли пачку вітамінів, яку Генріх Густавович так і не розкрив. Маємо багато речей з дарчими надписами, побажаннями музеєві та школі.
І учні нашого видатного земляка, і його рідні раді з того, що в меморіальному музеї Генріха Нейнауза при музичній школі № 1 ім. Г. Нейгауза трепетно ставляться до всього, що пов’язане з ним. Тому завжди радо відвідують музей і допомагають поповнювати його новими експонатами.
Експозиція про земляка й наш край
Іще одним відомим музикантом з нашого міста є Кароль Шимановський (3 жовтня 1882 р., с. Тимошівка, нині Кам’янського району Черкаської області – 29 березня 1937 р., Лозанна, Швейцарія) – польський композитор, піаніст, педагог, музичний діяч і публіцист. Він навчався в музичній школі Густава Нейгауза, 1901 року закінчив Єлисаветградське земське реальне училище, до 1917 року часто приїздив до нашого міста, а протягом 1917–1919 років (до виїзду в Польщу) постійно мешкав у будинку батьків на вулиці Гоголя, 42, де написав кілька музичних і літературних творів, статей до місцевої газети (у цей період він працював у музичному відділі Народного комісаріату освіти, брав участь у шефських концертах). Про його життя і творчість розповідають експонати Кіровоградського музею музичної культури ім. К. Шимановського.
– На відзначення 80-річчя Кароля Шимановського 1962 року до Кіровограда приїхали його племінниця Кристина Домбровська й видатний український диригент, композитор і музикознавець Ігор Блажков, – каже директор музею Олександр Полячок. – Вони й запропонували створити в місті музей видатного музиканта. Згодом до нас завітала польська дослідниця його творчості Тереза Хилінська, а в обласному краєзнавчому музеї було створено виставку, присвячену його життю і творчості. У ті ж 60-і роки, а саме 1967-го, на будинку родини Шимановських місцева влада відкрила меморіальну дошку музикантові. Ідею створення музею знову почали жваво обговорювати у рік відзначення сторіччя від дня народження Кароля Шимановського. Особливо наполегливою була московська музикознавець Ольга Левтонова, яка декілька разів приїздила до Кіровограда як член Спілки композиторів СРСР. Невдовзі, у квітні 1985 року, у музичному училищі відбулося відкриття кімнати-музею земляка-музиканта. А тим часом будинок Шимановських руйнувався, тож міська влада виселила з нього мешканців і 1988 року ухвалила рішення про його передачу Творчому об’єднанню молоді, аби воно створило там молодіжний центр і музей Кароля Шимановського. Та ремонт, щойно розпочавши, невдовзі зупинили. У серпні 1991-го задля збереження і вивчення матеріальної і духовної музичної культури нашої області музей-кімнату при музичному училищі перетворили на Кіровоградський музей музичної культури ім. К. Шимановського відділу культури міської ради. Того ж року міськвиконком ухвалив рішення про початок капітального ремонту будинку родини Шимановських на вулиці Гоголя, 42 і перенесення в нього названого музею. Ремонт робили до 1998 року, після чого призупинили у зв’язку з відсутністю фінансування. Кілька разів ми були близькі до укладення угоди з польською стороною щодо її участі у завершенні будівельних робіт і створенні експозиції. Та з різних причин цього не сталося. Сьогодні маємо хороші перспективи для того, щоби протягом найближчих трьох-чотирьох років цю справу завершити.
На початку 2000-х років музеєві виділили кілька кімнат у музичній школі № 1 ім. Г. Нейгауза (це – експозиція, присвячена Каролеві Шимановському, фондосховище і кімната співробітників музею), поруч з народним меморіальним музеєм Генріха Нейгауза. У нашій експозиції представлено поки що переважно копії експонатів. Однак вона доволі насичена, дає можливість проводити тривалі екскурсії з ґрунтовними розповідями. Перша її частина присвячена життю і творчості Кароля Шимановського, друга – створенню музею. Окрім постійних експонатів, у музеї час від часу тривають тимчасові виставки, присвячені музичній творчості на Кіровоградщині.
Нині в ньому знаходяться близько чотирьох тисяч предметів основного і трьох тисяч допоміжного фонду, в тому числі автографи Кароля Шимановського, Генріха Нейгауза, Володимира Дешевова, Юлія Мейтуса, картини Володимира Федорова, афіші, програми концертів, пісенники, нотні записи, фотографії, ювілейні медалі, грамплатівки, аудіокасети, компакт-диски, фісгармонія та інші музичні інструменти, а також рояль та бюро композитора і музикознавця Георгія Поляновського, книги з бібліотеки Шимановських та інші меморіальні речі. Тут ми проводимо екскурсії та лекції "Кіровоград – місто музичне (музична культура нашого краю від витоків до сьогодення)", "Видатні діячі музичної культури Єлисаветграда – Кіровограда", "Видатні діячі музичного мистецтва – вихідці з нашого краю", "Найважливіші музичні події в нашому регіоні", "Діяльність провідних музичних колективів Кіровоградщини", "Його ім’я носить наш музей (життя і творчість композитора Кароля Шимановського)", "А чи не могли б Ви показати мені просто велике поле пшениці?" (Кароль Шимановський і Україна)", "Рояль і карабін (єлисаветградські роки Кароля Шимановського)", "На цих концертах з’являлись навіть небіжчики (розквіт музичного життя Єлисаветграда у 1918–1919 рр.)", "Композитор М. Лисенко та наш край", "Збирачі пісенних скарбів" (фольклористична діяльність учнів та послідовників М. Лисенка на Єлисаветградщині), "Невичерпні джерела (музичний фольклор Кіровоградської області. Дослідження і відтворення)", "Музичні інструменти: від давнини до сьогодення".
Поза музеєм проводимо екскурсії "Кіровоград музичний", "Шляхами уславлених музикантів", "Будинки і місця, пов’язані з життям і творчістю наших земляків – композитора Кароля Шимановського, піаніста Генріха Нейгауза" та інші. Організовуємо змінні і пересувні виставки, присвячені музичній культурі нашого краю (на туристичному обласному фестивалі під час святкування Дня міста, у музичному училищі, в ОУНБ ім. Д. Чижевського тощо). Основні культурно-мистецькі та науково-просвітницькі заходи музею – Музичний фестиваль імені Кароля Шимановського, етнофестиваль "Перекотиполе", міжнародні наукові конференції "К. Шимановський і Україна", "К. Шимановський та його мала батьківщина", "Блюменфельди: родина на перехресті культур", "Музей + Музика", "Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була", "Європейська музична Кіровоградщина", здійснення постановки "Вечорниць" Петра Ніщинського до 100-річчя від дня смерті композитора. Цьогоріч спільно з обласною телерадіокомпанією музей взяв участь у створенні документального фільму "Кароль Шимановський: українські стежки польського генія". А 2012 року ми допомагали польським авторам у їхній роботі над документальним фільмом "Кароль Шимановський і його мала батьківщина".
Видання музею – це збірки "Матеріали з історії музичної культури Єлисаветградщини", "Шимановський і Україна", "Старовинні пісні степової України та Східного Поділля", "Пісенна традиція с. Тимошівки", "Історія і звичаї села Хведварь у розповідях та піснях Марії Кузьменко", "Слідами мандрівних музикантів"; альбом із серії "Музична Кіровоградщина у дзеркалі часу" до 75-річчя створення Кіровоградської області, буклет "Музична Кіровоградщина запрошує", статті у збірках "Поляки на Кіровоградщині" та "Долі поляків на Кіровоградщині".
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
