Доживаю останні дні у своєму довголітті цього року, бо першого грудня мені виповниться 94. Але я ще збираюсь поділитися думками з тими, хто хотів би їх почути.
Жалітися на життєві неприємності, які довелось пережити, не буду, бо їх мала більшість з митців, яким можна позаздрити. До речі, якось один з «товаришів», який супроводжував ансамбль «Ятрань» у поїздці за кордоном, сказав мені: «Життєві ускладнення посилають нам, аби ми з радістю їх долали, бо від того життя стає цікавішим». Звичайно, я не став уточнювати в «товариша», хто більше радіє в таких випадках: той, хто їх створював, чи той, хто їх долає.
Мені щастило в житті завдяки контактам з деякими високими керівниками обласними та в Києві. Ці люди допомагали і підтримували мене, але таких людей було дуже мало, а з перебудовою і тих не стало. Не раз згадував про них добрим словом, бо кращих у своєму житі не зустрічав.
Професійне мистецтво, яким я займався, сьогодні зупинилось у своєму творчому розвитку не тільки тому, що найкращі творці повмирали, а ще й тому, що змінилося ставлення керівництва культури до тих, хто міг би щось корисне зробити. Як, наприклад, мені не дали закінчити роботу зі створення першого в Україні театру народної музики, пісні і танцю. В Україні почалися перегони задля надбання грошей на всіх рівнях. Пригадую пророчі слова одного словака-військового під час Празької весни на фестивалі у Стражниці (Чехословаччина). Хвилюючись, він намагався пояснити, чому вони не хочуть жити так, як ми їм радимо. Казав: «Ми хочемо мати все своє і самі вирішувати своє майбутнє. У вас багато проблем і помилок навіть у вашому партійному гімні зі словами «ми зламаємо світ насилля, ми новий світ побудуємо, хто був ніким – той стане всім». Але так не буває, бо ті, хто були ніким і чогось досягли, – це виняткова меншість, а не продуктивна більшість. Це ті, які підлаштуються під ваші добрі наміри в своїх інтересах. Усе це колись спливе брудною піною».
На жаль, усе це ми вже маємо сьогодні. У народі кажуть: «З хама не буде пана», але набагато страшніше, коли хам вважає себе паном за підтримки таких, як він сам. Ми наробили багато непоправних помилок за роки незалежності, тому назріло питання, кому вірити і чого чекати завтра.
Готовий був повірити благим намірам обраних молодих, але в їхньому оточенні з’явились відомі світові «радники», а ще повертається кримінал Януковича. У таких випадках кажуть: «Скажи мені хто твої друзі – і я скажу, хто ти». Ускладнюються взаємини з «великоруськими братами», виходячи з нашої трагічної історії сусідства, треба бути готовими до найгіршого. Згадую використаний ними період непорозуміння Грушевського з Винниченком, Петлюри зі Скоропадським, а Махно взагалі був проти всіх. Скориставшись тодішньою ситуацією в Україні, «брати» «помирили» нас надовго. Боюсь, що через нашу вузьколобість усе це може повторитися. Дуже не хочу знову повернутися у «велику родину щасливих рівними серед рівних», на місце хохлів у малоросії. Молю Бога, аби не дожити до такої «радості».
Анатолій КРИВОХИЖА, засновник заслуженого ансамблю танцю України «Ятрань», народний артист України, почесний громадянин міста Кропивницького
