Дружбі, підкріпленій благодійництвом, немає ціни

«Не було б щастя, так нещастя помогло», – ця приказка про нас із поетом, видавцем та членом Міжнародного благодійного клубу ділових людей «Ротарі» Віктором Лисенком. А ще він – член та покровитель творчого об’єднання «Парус». Не афішуючи, не піарячись, творити добро, ділитись тим, що маєш, із тими, хто не має, – закон його життя.

У 2002 році я здала у його видавництво «КОД» свою книгу «Грай, калинова сопілко!». Разом з художником Андрієм Ліпатовим ми присвятили її Всеукраїнському фестивалю вокально-хорового мистецтва «Калиновий спів» – ровеснику незалежної України. Поділилась з високим начальством ідеєю зробити книгу в подарунок учасникам фестивалю. Ідею схвалили і обіцяли профінансувати. Коли збірка пісень, статей і віршів про пісні накладом 150 примірників була надрукована, коштів на неї не знайшлось. Ціна видання дорівнювала п’яти моїм зарплатам. Довго не бачила виходу. Нарешті насмілилась звернутися до Віктора Федоровича з проханням про реструктуризацію боргу. І почула у відповідь заспокійливо-доброзичливе: «Ніякого боргу у вас нема, я давно його погасив». Книжки, як і обіцяв, у день відкриття «Калинового співу» відвіз у філармонію і вручив начальству, а воно – учасникам фестивалю. То була мені велика наука. Я не перестала вірити людям. Як і раніше, шукаю і знаходжу в них, у першу чергу, добро. І тут ми одностайні з моїм товаришем і партнером. Маючи по дві батьківщини, ділимо це добро навпіл. Я – між Чернігівщиною і Кіровоградщиною, а Лисенко – між Кіровоградщиною й Харківщиною, де народився і вчився.

...14 років тому він запросив мене з подругою поетесою і співачкою Валентиною Кондратенко-Процун на свою малу батьківщину – у стародавній козацький Красноград. Там познайомив з друзями. Ми гостювали в сім’ї чотирьох художників Скринників, які щороку на різдвяне свято «Ялинка під зорями» збирають до себе красноградську творчу еліту. А серед неї – поет Юрій Касілов, Володимир Волощук – баяніст, хормейстер, заслужений працівник культури України, колишній керівник чоловічої капели бандуристів, яку Україна й світ слухали півстоліття. Побували ми і на чудовому святі хору ветеранів у будинку культури і роздивились етнографічні колекції старовини у Скринників на їхній дизайнерській садибі. І наспівались, і віршів начитались, і подружились. В. Волощук написав пісні на вірші кіровоградських поетів Г. Войченка, О. Надутенко, В. Лисенка. Зазвучав і духовний гімн, створений В. Волощуком на текст перекладеного мною вірша Ю. Касілова «Душею укріпитись». Відтоді я почала редагувати й писати передмови до книг красноградців –
Юрія Касілова і Тетяни Дмитренко, які видавав у Кіровограді В. Лисенко, започаткувавши серії: «Таланти Красноградщини», «Поети Красноградщини», «Красноградські етюди».

...У 2012 р. ми з Віктором Федоровичем поїхали на Львівський форум видавців, де з Краснограда були його землячка Лідія Волощук і письменниця родом з моєї Чернігівщини Ганна Ткаченко. Умовою презентації двотомника її історичної прози була рецензія, яку я написала. У Львові чудово провели час. Знов були захопливі розмови, вірші, пісні.

За 18 років дружби В. Лисенко видав вісім моїх книг: «Грай, калинова сопілко!» (2002), «За руки по райдузі» (2008), «Як стати другом» і «Стежками століть» (2010), «Долинська галактика» (2012), «Архіпелаг дружби» (2016), «Спотикаючись між зірок» (2014, 2018), «Стежками століть- ІІІ» (2019). Зараз готуємо до друку ще три книги.

Знаючи, які бідні бюджети комунальних закладів культури, Віктор Федорович допомагає у друкуванні афіш до музейних заходів, охоче бере в них участь, бо серед наших друзів – чимало літераторів, клієнтів його видавництва. На деяких книгах є напис: «Видано коштом видавця В. Ф. Лисенка», деякі побачили світ завдяки знижкам, які він надавав. Це збірки Оксани Буянової, Микола Ільїна, Володимира Яремчука, Валентини Кондратенко-Процун та іншх.

У В. Лисенка – легка рука. Видані ним книги удостоєні літературних премій імені Євгена Маланюка (автори – Л. Безпалий, А. Корінь, О. Кердіваренко, О. Архангельський), імені Арсенія Тарковського (А. Царук), краєзнавчої імені В. Ястребова.

А скільки разів возив В. Лисенко своїм автомобілем нас на творчі гастролі, фестивалі! Ось і зараз у Канів збираємось вклонитись Кобзареві. А ще дав мені почитати і попросив відгукнутись про альманахи красноградців: «Моего вдохновения птица» Юрія Касілова – восьма книга, видана В. Лисенком, і особливо йому дорогий пісенник Володимира Волощука, з авторською посвятою: «Вікторові Лисенку, моєму надійному другу, видавцю із вдячністю і повагою присвячую цей збірник». Є в ньому родзинки – фото вчителів (варто наслідувати!), дружні шаржі, посвяти земляків. І в передмовах голови Харківської обласної ради Сергія Чернова та директора видавництва "КОД" (який у кожній книзі успішно виконує роль технічного редактора) – тільки добрі слова про працю В. Волощука, гідну високих нагород.

Далеко не кожна мала батьківщина має відданого мецената, що впродовж років підтримує таланти своїх земляків з двох областей. І в наш музей видані книги дарує.

Жаль, вже більше року коронавірус не дозволяє відзначити 80-річчя гідної людини. Але віршів ми йому наприсвячували! Умовляємо зібрати і видати окремою книжкою інтерв’ю, статті, вірші, пісні, написані на його слова. Хай залишиться пам’ять про добрий і безкорисливий слід, який залишає цей чоловік своїми справами.

Нещодавно очолюване Лисенком видавнцтво відзначило 30-річчя. Збиралися в музеї влаштувати ювілейну виставку, та знов на заваді став карантин. Тож через «Вечірню газету» щиро вітаємо Віктора Федоровича, його сина Сергія Вікторовича та їхній колектив із Днем працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження. Бажаємо всім здоров’я і гарних творів письменників-земляків, виданих «КОДом»! А ми в музеї у співдружності з видавництвом продовжимо популяризувати літературу нашого краю.