Зміна системи оплати праці суддів порушить рівновагу між гілками влади.

Коли в суспільстві або в парламенті виникає обговорення питання уніфікації зарплат у державному секторі, ця ініціатива завжди викликає жваві дискусії. Прагнення зменшити витрати, впровадити єдині та зрозумілі принципи, а також скоротити значні фінансові виплати виглядає цілком раціональним рішенням в умовах воєнного стану та безпрецедентного браку ресурсів.

Судова система є окремою гілкою влади та унікальним механізмом, що щорічно розглядає понад п’ять мільйонів справ, в яких визначається доля людей, а рішення приймаються від імені України. Як суддя-спікер, моє завдання полягає в тому, щоб пояснювати суспільству суть правових інститутів. Тому я вбачаю в законодавчих ініціативах, зокрема у законопроєктах №13467 та №14387, набагато більше, ніж просто прагнення до економії.

За зовнішньою привабливістю уніфікації приховані серйозні загрози для конституційного балансу влади, можливого кадрового краху та згортання реформ на шляху євроінтеграції. Саме тому це питання має значення для кожного громадянина.

Конституційна нерівновага: хто задає ритм?

Однією з основних ідей є скасування прожиткового мінімуму та запровадження нової "базової (орудної) величини", яка буде щорічно визначатися Кабінетом Міністрів у ручному режимі.

Це є очевидним порушенням статті 130 Конституції, яка чітко вказує, що розмір винагороди суддів може бути визначений лише законом "Про судоустрій і статус суддів". Якщо уряд отримає можливість через свої постанови або бюджетні рішення впливати на величину базової ставки, це надасть виконавчій владі безпосередній важіль впливу на судову систему.

У спорі між громадянином і державою, наприклад, щодо податків, пенсій чи мобілізаційних рішень суддя, чий фінансовий стан залежить від настроїв урядовців, опиняється у вразливому становищі. Судова влада не має власних силовиків чи бюджету, її єдина зброя - це незалежність, яка зараз ставиться в пряму залежність від рішень Кабміну.

Виконавчий реєстр та розпад соціальної угоди

Одночасно з цим законопроєкт №14387 пропонує підпорядкувати оплату праці суддів Виконавчому табелю - єдиній грейдовій системі для всіх публічних службовців із жорсткими фінансовими "стелями". Будь-які виплати, що перевищують ліміт, згідно із проєктом документа, доведеться повертати до бюджету.

У цьому тексті прихована основна помилка в розумінні сутності винагороди суддів. Ініціатори пропозицій намагаються порівняти суддю з типовим державним службовцем. Однак суддя не є лише публічним чиновником; його статус і мантія накладають суворі довічні обмеження: він не має права займатися підприємництвом, працювати на кількох посадах одночасно, або обиратися на політичні посади. Крім того, суддя завжди перебуває під пильним наглядом антикорупційних органів та піддається постійному тиску з боку суспільства.

Суддівська винагорода та довічна пенсія не є премією; це, скоріше, особливий суспільний контракт і форма компенсації за суворі обмеження, які накладаються на суддів. Принцип рівності, встановлений через "Виконавчий табель", руйнує цей контракт.

Ефект доміно: кадровий колапс та найслабша ланка

Коли ми критикуємо ці пропозиції, ми не просто відстоюємо свої інтереси, а й підтримуємо інституційну спроможність правосуддя. В Україні існує дефіцит понад 2000 суддів, а в судових установах відкриті тисячі вакансій. Сила суду визначається його найслабшою ланкою. Якщо висококваліфікований юрист-помічник отримує 10-12 тисяч гривень, у нього немає мотивації проходити конкурс і ставати суддею, і він швидко покине систему. Пропоновані ініціативи, замість того щоб стабілізувати ситуацію, лише посилюють хаос.

Для врятування ситуації з суддівськими кадрами, держава ініціювала найбільший у своїй історії відбір. Тисячі юридичних фахівців наразі проходять складні процедури, сподіваючись на чинні гарантії. Зміна правил гри під час процесу порушує основний принцип правової держави - захист легітимних очікувань. Кожна особа має право на стабільність правил, згідно з якими вона вступила у правовідносини.

Крім того, якщо держава самостійно зменшить фінансові гарантії, це призведе до неминучого сплеску відставок. Численні досвідчені судді, які вже мають право на вихід на пенсію, будуть змушені реалізувати це право найближчим часом, щоб зберегти свій статус. Цей кадровий дефіцит ще більше ускладнить роботу судів, і в результаті громадяни можуть чекати на ухвалення рішень протягом багатьох років.

Євроінтеграційний аспект: чому варто змінювати те, що вже ефективно функціонує?

На сьогоднішній день Україна активно веде переговори щодо свого вступу до Європейського Союзу та отримує фінансову підтримку в рамках програми Ukraine Facility. План дій, який стосується верховенства права, вимагає від нас зміцнення незалежності судових інституцій.

Жоден європейський стандарт не допускає систематичного зменшення суддівської винагороди, як методу "реформування".

Діючий закон, затверджений Радою Європи, пройшов всі необхідні етапи консультацій та відповідає міжнародним критеріям. Судді користуються справжньою незалежністю, навіть у процесі обрання адміністративних посад. Ніхто не має права призначати керівника, який би міг давати вказівки або впливати на ухвалення рішень. Судді самостійно обирають керівника зі свого середовища.

Передбачені дієві органи самоврядування та врядування, конструкція, закладена в законі, суто юридично близька до досконалої. Те саме стосується і суддівської винагороди: вона захищена від втручання, якщо економіка зростає, то розмір винагороди коригується автоматично, якщо ні - він відповідно зменшується.

Сьогодні судді мають можливість діяти незалежно. Вони можуть відчувати себе впевненими в тому, що під захистом держави, гарантії їхньої незалежності функціонують, і вони здатні брати на себе відповідальність, приймаючи об’єктивні рішення без зовнішнього впливу. Яскравим прикладом є судді Вищого антикорупційного суду.

Чи здатен суддя залишатися незалежним, коли розглядає справи проти високопосадовців, якщо він має сумніви, що ці ж посадовці можуть покарати його завтра новим законодавством або перевіркою? І саме в таких умовах держава вирішує зменшити винагороду для суддів.

Розглянемо, наприклад, сферу господарського правосуддя. Чи можемо бути впевнені в якості рішень господарських судів, які займаються справами на мільярдні суми, зупиняють рейдерські захоплення, повертають незаконно вилучене майно, включаючи державні активи, та охороняють архітектурні пам'ятки? Чи є гарантія, що світ великого бізнесу, в якому обертаються значні фінансові ресурси, не вплине на суддів чи не покарає їх за рішення, що можуть бути неприємними для когось?

Швидке та справедливе судове рішення слугує важливим чинником економічного зростання, як для малих підприємців, так і для великих компаній. Таким чином, гарантуючи незалежність суддів, держава робить інвестицію у своє власне майбутнє. Суддя має мати змогу не турбуватися про своє існування, а зосереджуватись виключно на дотриманні закону та справедливості.

Економія державних витрат під час війни є невідворотною потребою. Проте досягти цього не можна за рахунок знищення конституційних принципів. Мантія символізує відданість правосуддю, а не поточним настроям. Якщо фінансова безпека суддів стане засобом для маніпуляцій з боку уряду, суспільство ризикує втратити не лише "заможних суддів", а й єдину легітимну можливість захисту своїх прав.