На межі зникнення: кого представляють найунікальніші види тварин України, які можуть залишитися лише в спогадах?

Автором є Петро Катеринич, який має ступінь доктора філософії в галузі журналістики. Він є членом Національної спілки журналістів України та Європейської асоціації досліджень комунікацій (ECREA). Працює викладачем у навчально-науковому інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Існує спеціальне слово для істоти, яка опинилася на межі вимирання, — "ендлінг". Людство вміє надавати назви практично всім речам, проте термін для найодинокішої істоти на Землі з'явився лише нещодавно.

Тільки в 1996 році в науковому журналі Nature вчені ввели термін, якого до того часу не вистачало у мовах. Це слово означає останнього відомого представника свого виду або підвиду.

Коли вмирає ендлінг, разом із ним обривається ціла еволюційна лінія, що формувалася мільйони років. Тоді ж науковці пропонували й інші варіанти, такі як ендер, термінарх чи релікт, проте прижилося саме це -- коротке, ємне і з присмаком остаточності.

1 вересня 1914 року в зоопарку Цинциннаті відійшла в інший світ Марта — остання з мандрівних голубів, що залишалася на планеті. Цей вид колись налічував від 3 до 5 мільярдів особин, проте їх чисельність значно скоротилася. Мандрівні голуби були настільки численними, що під час своїх міграцій величезні зграї затінювали сонце.

2012 року на Галапагоських островах не стало Самотнього Джорджа -- велетенської черепахи з острова Пінта, чиє прізвисько стало синонімом приреченості.

Серед них був і Бенджамін — останній із сумчастих вовків, який відійшов у інший світ в зоопарку Тасманії у 1936 році.

Селія — це остання представниця піренейської кози-букардо.

У 2000 році на неї впало дерево, а спроба відновити вид шляхом клонування протягом трьох років виявилася безуспішною: єдине клоноване козеня прожило лише кілька хвилин.

Моторошна хроніка

Море приховує своїх загадкових істот. Стеллерова корова, величезний морський ссавець, розміри якого були порівнянні з автобусом, була вперше виявлена в 1741 році під час експедиції, очолюваної Берінгом. На жаль, цей вид був знищений менш ніж за тридцять років: останнє з цих чудовиськ загинуло в 1768 році.

Доля безкрилої гагарки виявилася не менш трагічною. У липні 1840 року на шотландському острові Стак-Армін місцеві мешканці помітили і спіймали одного з останніх представників цього виду. Птаха зв'язали та утримували в неволі протягом трьох днів, поки не розпочалася потужна буря. Чоловіки вирішили, що гагарка була відьмою, яка викликала негоду, і врешті-решт вбили її палицею.

Остання ж відома колонія безкрилих гагарок жила на ісландському острівці Елдей. Коли туди змогли дістатися люди, музеї почали масово замовляти шкіри птахів для своїх колекцій. Пару, яка висиджувала єдине яйце, знайшли і вбили 3 червня 1844 року на прохання купця. Мисливці задушили дорослих птахів, а яйце просто розчавили черевиком.

Невеличке чудо

Найбільш відомий український ендлінг колись жив у тих місцях, де нині проходить лінія фронту. Тарпан, дикий кінь, тисячоліттями населяв українські степи — про цих світлих коней ще в давнину згадував Геродот. У XVIII-XIX століттях тарпани стали масово зникати через активне розорювання степових земель, полювання на них та схрещування зі свійськими тваринами.

Останній вільний степовий тарпан був вбитий у грудні 1879 року в Таврійських степах, неподалік від села Агаймани, що на Херсонщині — всього за 35 кілометрів від Асканії-Нова. Деякі з полонених особин дожили до початку XX століття й померли в неволі. Таким чином, цей підвид коней зник практично непомітно.

Заповідник Асканія-Нова, заснований у 1898 році, охороняє останній в Європі масив неторканого цілинного степу. Ця територія стала справжнім притулком для коня Пржевальського, який вважався зниклим у дикій природі.

Вдалося утримати в captivity кілька десятків особин та згодом реінтегрувати їх у природне середовище. Під час Другої світової війни солдати з Німеччини розстріляли табун коней Пржевальського, що знаходився в Асканії.

Табун коней Пржевальського (Equus ferus przewalskii) -- єдиного дикого коня, що дожив до наших днів. Вид, колись оголошений вимерлим у природі, відновили буквально з кількох десятків особин. Відео: Getty Images

В кінці 1990-х років в Чорнобильську зону відчуження були випущені кілька коней. На диво, всупереч очікуванням, ці тварини адаптувалися до нових умов, здичавіли та почали розмножуватися.

З того часу чисельність коней збільшилася приблизно в сім разів. Вони навіть проникли в Рудий ліс — найзабрудненіше місце в зоні. Місцева популяція стала однією з найбільших вільних груп цього виду, адже в світі наразі налічується близько трьох тисяч таких коней.

У перший день масштабного вторгнення російських військ було окуповано зону Чорнобиля, яку утримували протягом приблизно п'яти тижнів. За попередніми оцінками, вигоріло близько 22 тисяч гектарів території, а кілька коней Пржевальського загинули внаслідок підриву на мінах — останній випадок зафіксовано влітку 2025 року. Багаторічний моніторинг популяції тварин було перервано.

І все ж навесні 2026-го коні, як і раніше, паслися на радіоактивних луках, більших за Люксембург. Провідний науковець заповідника Денис Вишневський назвав існування цієї вільної популяції "маленьким дивом".

Екологічна катастрофа

Україна охоплює менше ніж 6% території Європи, проте її важливість для мігруючих видів та географічна різноманітність дозволяють їй зберігати 35% біорізноманіття континенту. У країні налічується понад 70 тисяч видів, серед яких чимало рідкісних, реліктових або ендемічних.

Згідно з даними Української природоохоронної групи, у 2022 році 44% територій заповідного фонду виявилися в зонах бойових дій або під контролем окупантів. Близько 15% цих земель стали частиною територій, що зазнали випалення.

Під загрозою -- 2,9 мільйона гектарів Смарагдової мережі -- системи природоохоронних територій, яку європейські країни створюють у межах Бернської конвенції (в Україні таких ділянок близько 377). Шкоду довкіллю оцінювали в понад 52 млрд євро вже за перші 16 місяців повномасштабної війни.

Вчені вважають, що найбільшою екологічною катастрофою, спричиненою війною, стало підривання Каховської гідроелектростанції 6 червня 2023 року. У результаті цього інциденту з прориву вилилося приблизно 30 тисяч кубометрів води що секунди, замість звичних 2600.

Водосховище з площею 2155 км² та об'ємом близько 18 км³ встигло повністю висохнути до кінця червня. Збитки, завдані двом національним паркам на півдні — "Великий Луг" та "Кам'янська Січ" — оцінюються відповідно в понад 15 та 73 мільярди гривень. У зоні лиха виявилися численні рідкісні типи екосистем, які охороняються згідно з Бернською конвенцією.

Дослідники фіксують не лише руйнування, а й часткове відновлення екосистем у пониззі: на дні колишнього водосховища вже проросли верби, тополі й типові степові трави.

Викрадення з переписуванням минулого.

Неподалік розташована Асканія-Нова, яка з 2022 року опинилася під окупацією. Заповідник фактично знаходиться на межі виживання: частину тварин вивезли до Криму та Росії, багато з них загинуло через недогляд, а значні площі цілинних степів згоріли. На захоплених територіях зафіксовані випадки організації "сафарі", яке є фактичним відстрілом охоронюваних видів.

Росія не лише вбиває тварин -- вона їх краде, а потім привласнює. Після окупації заповідника 2022 року росіяни встановили тут власну псевдоадміністрацію на чолі з "директором" Дмитром Мещеряковим -- і поставили розграбування на потік.

За даними Офісу генпрокурора, Мещеряков разом із представниками російських заповідників організував незаконне вивезення рідкісних і зникомих видів тварин. Серед них -- зебри Чапмана, американські бізони, найрідкісніші у світі олені Давида (мілу) та кінь Пржевальського, занесений до Червоної книги України.

Тварин було окремо перевезено до кримського парку левів "Тайган". Прокурори визнали це актом військового злочину, що включає розграбування та порушення норм Женевських і Гаазьких конвенцій, оцінюючи завдані збитки в 85,2 мільйона гривень. У квітні 2026 року "директор" був засуджений заочно до 15 років позбавлення волі — це стало першим випадком в Україні, коли винесли вирок за військовий злочин проти природоохоронного фонду.

Водночас російські державні медіа переписують саму хронологію порятунку цього виду. ZN.UA з'ясувало, що в липні 2024 року офіційна "Российская газета" вже презентувала захоплену Асканію як "свій" заповідник, який "потребує підтримки", наводячи власні дані -- стверджуючи, що там мешкає 56 коней Пржевальського, нащадків "легендарних чотирьох кобил", кожен з яких "на вагу золота".

А ще раніше, 2022-го, видання Держдуми "Парламентская газета" ідеологічно обґрунтувало майбутні "трансфери": буцімто "кінь Пржевальського поза політикою", для його збереження "потрібні обміни й консолідація даних до міжнародної племінної книги", а перший центр відновлення виду "створено в "нашій" країні -- в Асканії-Нова".

Празький зоопарк відповідає за ведення міжнародної племінної книги коня Пржевальського, яка є основним світовим реєстром цього виду. Саме туди систематизується інформація про кожну особину. Чи були зафіксовані вкрадені асканійські коні в цій книзі під російським власником, поки що залишається загадкою: ми не знайшли жодного підтвердження, а доступ до актуальних записів мають тільки уповноважені особи.

На даний момент у формі множини.

Деякі види безповоротно зникли — сайгак покинув українські степи ще в XIX столітті, пішовши слідами тарпана, а чорноморський тюлень-монах остаточно зник з наших вод.

Серед ссавців, що нині перебувають під загрозою в Україні, можна відзначити європейську норку, реліктову хохулю руську, перегузню, крапчастого ховраха, а також кілька видів кажанів, включаючи підковоноса. Крім того, варто згадати зубра, популяцію якого в Україні необхідно відновлювати.

Серед птахів критично вразливі степові велетні -- дрохва Фото 10 і хохітва, рідкісні хижаки балабан, підорлик великий, степовий орел та орлан-білохвіст, а на прольоті й зимівлі -- кречітка, червоновола казарка й савка. До рідкісних гніздових належить синиця біла.

Дрохва (Otis tarda) — це найважчий птах, що літає, в Європі та представляє собою символ українських степів. В Україні цей вид перебуває на межі зникнення. Джерело відео: Getty Images.

У ріках та внутрішніх водоймах під загрозою зникнення опинилися чорноморсько-азовські осетрові: білуга, севрюга, осетер і стерлядь, які через дамби та інтенсивний вилов практично зникли з цих вод. Також серйозні проблеми спіткали популяцію європейського вугра, чисельність якого різко скоротилася на всьому континенті.

Морський біолог Іван Русєв, що працює в національному парку "Тузлівські лимани", з перших тижнів великої війни зосередився на документуванні загибелі дельфінів. Військові гідролокатори, що використовуються російськими кораблями та підводними човнами, завдають шкоди акустичній системі китоподібних. Втрачаючи "слух", дельфіни втрачають здатність орієнтуватись у водному середовищі, що призводить до їх загибелі.

Згідно з екстрапольованими даними українських і польських дослідників, опублікованими в журналі Biology Letters, внаслідок вторгнення в Чорне море тільки за перші три місяці загинуло від 37 500 до 48 000 представників китоподібних.

Поступово зникає і сам степ: ковила, сон-трава, тюльпан Шренка та численні ендемічні рослини й комахи — від кримських вузьколокалів до жука-оленя.

Кожен з них може стати потенційним ендлінгом.

Равлик у розбитій мушлі

Наукова історикиня Лідія Пайн описує ендлінгів як "казки антропоцену" — персонажів, які символізують історії про втрати людства. Проте ендлінг — це не лише один випадок загибелі. Відсутність ключового виду може призвести до колапсу цілої екосистеми, тому за кожним "останнім" представником, що потрапив у поле зору, ховаються сотні безіменних, які так і не отримали своїх "Март" чи "Джорджів".

Цей основний мотив можна почути в першому романі канадської авторки українського походження Марії Реви під назвою "Ендлінг". Твір викликав інтерес у критиків і потрапив до лонг-листа Букерівської премії 2025 року.

Головна героїня оповідання, експертка з молюсків на ім'я Єва, перетворила свій старий кемпер на мобільну лабораторію і вирушила в подорож Україною в пошуках рідкісних видів равликів. Багато з її знахідок виявляються ендлінгами — останніми представниками своїх видів, які не мають партнерів. Щоб забезпечити фінансування для своїх наукових експедицій, Єва працює в агенції, що займається специфічним шлюбним туризмом для іноземців, маючи таємну мету — розкрити цю індустрію.

Повномасштабне вторгнення перетворює текст на метапрозу. Біженці в романі ховаються у зруйнованих будинках, "мов равлики у потрощених мушлях". Зникання равлика та зникання людей римуються свідомо: героїня вперто розводить приречених молюсків, і в такий спосіб чинить безнадійний опір смерті.

Марія Рева з'явилася на світ і провела свої перші сім років у Херсоні, недалеко від того місця, де колись загинув останній тарпан. Літні канікули вона проводила на дачі в районі гирла Дніпра. Проте після вибуху Каховської ГЕС ця територія повністю затопилася.

Дідусь авторки вирішив залишитися в окупованому Херсоні і дивом вцілів, коли російський снаряд розірвався на його території. Він залишився живим, але його минуле життя зникло, як у равлика з зламаною оболонкою.

Зрештою, ендлінгом стає не лише певний біологічний вид, а й рідний дім, зруйнований війною. Важливо наполегливо берегти пам'ять, адже поки існують свідки втрат, існує й різниця між зникненням і забуттям.