Як етнодослідниці з Кропивницького "внесли життя" у тисячу народних пісень.

Команда етнолабораторії "Баба Єлька" зібрала, систематизувала та видала унікальну книгу, що містить більше тисячі народних пісень Кіровоградського регіону. У ній представлені різноманітні жанри – від колискових до драматичних романсів та відвертих співів.

У Кіровоградській області було проведено 96 фольклорних експедицій. Поряд із відомими козацькими та ліричними піснями, було зібрано також дитячий фольклор (колискові, ігрові пісні, колядки), а також історичні, танцювальні та жартівливі пісні, а також родинно-побутову лірику. Структуру книги організували не за традиційними жанрами, як це зазвичай робиться у фольклористиці, а за маршрутами експедицій, вказуючи села, респондентів, дати запису та конкретні пісні, зафіксовані в тих чи інших регіонах.

Ця масштабна етнографічна робота створена завдяки співпраці співзасновниці "Баби Єльки" Світлани Буланової з Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України та з етномузикологинею Людмилою Єфремовою.

Світлана Буланова розкрила для Укрінформу захоплюючі нюанси своєї книги "1000 пісень Баби Єльки".

ЗІБРАЛИ МУЗИЧНІ СКАРБИ

- Ми вже шість із половиною років їздимо в експедиції нашою рідною Кропивниччиною. Команда здійснила 117 виїздів, побувала в 127 селах, - каже етнодослідниця.

За її розповідями, під час цих подорожей вона має можливість спілкуватися зі старшим поколінням: людьми, які здебільшого народилися в 1930-1940 роках. Іноді відбуваються й незабутні зустрічі.

Нещодавно в Долинській вдалося зафіксувати розповіді бабусі, яка народилася в 1918 році. Цій видатній жінці вже 107 років, і вона поділилася з нами старовинними традиційними мелодіями. Крім того, вона відкрила величезний пласт усної історії, розповідаючи про Голодомор, колективізацію, розкуркулення та заслання до Сибіру, зазначила Світлана Буланова.

У експедиціях найчастіше звучать мелодії, що розповідають про козацькі епохи, а також про побутові та сімейні зв'язки. В ході своїх досліджень "Баба Єлька" зібрала справжні музичні скарби.

По-перше, це обширна сфера, що входить до складу дитячого фольклору. Мова йде про колискові, ігрові пісні для малюків, а також про календарні композиції: веснянки, купальські пісні, колядки та засівалки — ті, які виконували діти або ж були спеціально написані для них, - ділиться етнограф.

Ще одна категорія - ліричні композиції. Світлана підкреслює їх жанрове розмаїття: сюди входять козацька лірика, родинно-побутові та соціальні пісні, які висвітлюють різні аспекти життя, а також історичні твори, що детально відображають переживання людей у різні епохи, не забуваючи про тематику кохання.

Окрему увагу співрозмовниця звертає на танцювальні й жартівливі пісні. Вона зазначає, що команда об'єдналася за напрямом традиційних танців під керівництвом Наталки Ковальчук, щоб реконструювати пісні разом із танцями.

- Ці композиції створювалися спеціально для виконання під танці: яків, карапет, падеспанець, полька та різноманітні приспівки — все це ми також документуємо, - зазначає дослідниця.

У Кіровоградській області особливу популярність здобув жанр "жорстоких романсів", який став відомим наприкінці XIX - на початку XX століття.

Деякі люди вдавались до жахливих вчинків, інші ж висловлювали свої переживання у піснях, адже це було необхідно для того, щоб озвучити свої емоції, а треті просто спостерігали. Цей процес став особливим способом психологічної підтримки один одному. "Якщо я дізнаюсь про подібний випадок, я вже не зроблю так, як вони," – ділиться своїми думками Буланова.

Вона роз'яснює, що ці пісні торкаються теми самогубств: наприклад, коли людина вживає отруту або накладає на себе руки іншим способом, як-от вистріл у себе (або ж коли це сталося з кимось іншим, наприклад, внаслідок ревнощів). Подібні твори найчастіше записувалися в Олександрівській громаді та на території Голованівщини.

"За віконечками і за дверцятами розташувалася ліжечко з м'якими подушечками."

Під час проведення експедицій було зафіксовано значну кількість пісень, що належать до жанру сороміцької музики. Світлана уточнює, що ці твори мають жартівливо-сатиричний підтекст і містять еротичні елементи.

Співали їх на вулицях, під час різних свят, а також молодь часто виконувала їх одна для одної. Часом вони лунали на застіллях, весіллях, особливо на другий день святкування. Існує навіть жанр пісень, присвячених любові, ніжності та стосункам, в яких непрямо торкаються інтимних тем. На мою думку, це було інтерпретовано дуже вдало, в елегантній формі. Не можу точно пригадати, з якої області це, хто саме записував, але пам’ятаю, що звучала ось така пісня:

За віконечками, за дверцятами.

Поруч розташувалася ліжечко з м'якими подушками.

На тій ліжечку Іван відпочивав.

І тримав у своїх руках сопілку.

Етнодослідниця підкреслює, що деякі з цих пісень були створені з метою роз'яснення молодому поколінню тем, які тепер стали предметом відкритого обговорення.

Наші предки володіли великою мудрістю. У них не було можливості, як у нас, відкрито обговорювати з дітьми питання статевого виховання. Це знання не передавалося з покоління в покоління. Наприклад, матері не пояснювали дівчатам, що таке менструація, і не розповідали про фізіологічні процеси. Дівчата часто дізнавалися про це від своїх ровесниць, але такі ситуації зазвичай викликали чималий стрес. Багато наречених у день свого весілля не мали жодного уявлення про те, що їхні чоловіки планують робити вночі, – ділиться Світлана.

Отже, як вона зазначає, саме з цієї причини з'являлися пісні, що могли намікати на інтимні аспекти.

У цій книзі представлений ще один вид вульгарних пісень – не з натяками, а з відверто непристойним змістом і лайливими словами. Світлана підкреслює, що значну кількість таких пісень вдалося зафіксувати на території Східного Поділля, зокрема в Голованівському районі.

Більшість творів, що містять ненормативну лексику, не були включені до цієї книги, адже я планую, що вона буде доступна для читачів різного віку. Проте все це можна знайти в нашому архіві: як відео-, так і аудіозаписи. Саме там відкрито обговорюють, хто з ким і що робив, згадуючи навіть про статеві органи. Впевнений, що цю тему ще належить глибше вивчити. Цей жанр існував, і ми не можемо його ігнорувати лише через те, що він не завжди прийнятний у суспільстві, та не все можна публічно обговорювати, - зазначає він.

Наприклад, Світлана озвучує фрагмент пісні, яку вони зафіксували під час експедиції до села Копенкуватого:

Ой за гаєм, гаєм штани поскидаєм,

А дівчата - спіднички, пробивати дірочки.

Ой, за лісом, лісом в чагарники заглиблюємся.

Ти зі мною, я з тобою, неначе знаходимо спокій.

Райські птахи, золотисті кури та дохристиянські колядки.

Етнограф досліджує давні пісенні традиції, які походять з дохристиянської епохи. Вона підкреслює, що ці твори наповнені містикою та містять багатий символізм, зокрема, образи таких міфічних істот, як жар-птиця та рай-птиця.

Світлана згадує колядку, яку виконала Настя Павлівна Зеленько, жителька Олександрівської громади на Кіровоградщині.

Ой, на високій вершині дерева береза росла,

А на тій стороні - золота курочка, що дзюрчить, як рожева квітка.

Щедрий вечір, гарний вечір!

А завітали небесні птахи.

Вони ж знищили золоту курку та дзвінку рожу.

Дослідниця розповіла, що з приходом християнства тематика колядок зазнала змін. У піснях почали з'являтися образи, як-от Діва Марія, що збирає райських птахів і обдаровує їх своїм перснем. Світлана почала вивчати, що означають райські птахи. За її словами, ці образи сприймалися як добрі сили, що приносять світло у світ людей.

- Вони були сприйняті як посередники між двома світами, що несуть лише позитив, - зазначила співрозмовниця.

Дослідниця наголошує на цінності цього культурного шару, хоч і визнає, що його недостатньо широко зафіксували через архаїчність. Такі пісні загалом належать до обрядових. Їх виконували до певних подій, як уже згадані старовинні колядки чи весільні обрядові.

Вона каже, що один із найцінніших матеріалів надала Степанида Мелишко, 1927 року народження, яка проживає в селі Верблюжці колишнього Новгородківському районі (нині - Кам'янецька громада). Пані Степанида заспівала унікальну весільну обрядову пісню з міфологічними образами рай-птахів, яку зафіксувала Світлана:

В неділю вранці Галина прокинулась дуже рано.

Галина встала на зорі, шепочучи мамі про свої сни:

- О, мамо-голубко, мені приснився незвичайний сон.

Приснився мені незвичайний сон, де був молодий Василько.

Райські птахи заспівали, чорний шовк розкрили.

А її мати відповідає:

- Доню, ти молодий розум маєш,

А цей сон не зможеш розкрити?

Рай-птахи - то бояри,

Чорний шовк – це справжнє мистецтво людей.

У інших композиціях йдеться про те, як запрошували коровайниць для приготування тіста або гостей на святкування весілля, підкреслює Світлана.

РИБА ЯК ПРОВІДНИК МІЖ СВІТАМИ

Дослідниця вказує, що були весільно-обрядові пісні, яких співали до молодої сироти:

Коли дівчина, яка втратила батька чи матір, виходила заміж, свашки виконували цю пісню, проводжаючи її з хати. Слова пісні наче звернені до неї. У тексті йдеться про дівчину, що піднімається по стрімкій горі і помічає щуку, що плаває у воді. Вона звертається до цієї щуки, але насправді розмовляє з батьком, просячи його прийти на своє весілля. Однак батько відповідає, що не зможе прийти, адже на нього тяжіє велика кількість сирої землі. Таким чином, риба виступає як місток між двома світами, - пояснює співзасновниця "Баби Єльки".

Фігури таких провідників не завжди служили символом зв’язку з іншим світом. Світлана наводить приклад, що вони, як ніби, сприяли людям підтримувати контакт на великих відстанях. У цьому контексті йдеться про інші пісні – наймицькі, коли дитину відправляли в найми на тривалий термін, і вона не мала можливості повернутися додому протягом кількох років.

- До речі, голова громадської організації "Баба Єлька" Інна Тільнова мріяла ще на початку нашої діяльності знайти пісню своєї баби Соні "Ой зірву я з рози квітку, та й пущу на воду". А далі вона її не пам'ятала. В різних експедиціях записали не одну, а понад десяток подібних до цієї пісень. Квітка могла бути розою, рожею, ружею, трояндою. І там мати з донькою спілкуються через цю розу, хоча вони перебувають за тисячі кілометрів. Ось такий символізм тоді люди вигадували, - каже Світлана.

Що стосується майбутніх планів, Світлана зазначила, що команда вже активно працює над другим томом, адже потрібно зберегти ще безліч пісень. Час невблаганно йде: носії традицій старіють, і кожна експедиція допомагає зберегти ще один унікальний фрагмент української культурної спадщини. Крім того, Світлана впевнена, що кожен може долучитися до фіксації таких пісенних скарбів. Принаймні, варто записувати пісні, заклинання та спогади своїх бабусь, аби зберегти їх не лише для науки, але й для своєї родини.