Війна в "Матриці": Репортаж із командного центру безпілотного 412 полку Nemesis.

"Гляньте! Подивіться, ось і танк!"

Боєць підрозділу розвідки на командному пункті 412-го полку безпілотних систем Nemesis так активно жестикулює і вказує на монітор на сусідньому столі, що аж підскакує зі свого робочого місця.

І його можна зрозуміти: на моніторі з нижнього лівого кута в правий верхній динамічно просувається білий прямокутник.

"Я вам стверджую, це безсумнівно танк! А це - його гарматна частина! Це точно гарматна частина," - наполягає солдат.

У знайомій усім завдяки рокам війни картині з камери нічного бачення розвідувального дрона чітко з’являється образ — і справді, між темно-сірою смугою злітної площадки та майже чорним полем рухається ворожий танк.

Його ствол на трансляції від суміжного підрозділу світиться яскравим білим кольором - він гарячий, а отже, нещодавно стріляв у когось із захисників України.

Якби ті, хто були на КП, включно з журналістами "Української правди", опинилися в цей момент у тій посадці або на тому полі, поява російського танка, без сумніву, спричинила б хвилю занепокоєння.

Замість цього, ми спостерігаємо за ним через екран, немов у застарілій, погано деталізованій версії комп'ютерної гри "танчики". В результаті, в командному пункті 412-го полку Nemesis дійсно виникає хвиля емоцій, але це не страх чи паніка — а відвертий азарт мисливця.

"Приводьте його сюди! Скажіть, що ми його відвозимо!" — наказує командир штабу з позивним "Віто".

"Чи справді у твоєму Мерседесі був бус?" - жартуємо з ним у бесіді, коли командир уперше оголосив свій позивний.

"Ні-ні, як справжній Корлеоне," - весело відповідає Віто, усміхаючись.

"Там вже діє 'Група Лазаря', один із найефективніших ударних підрозділів безпілотників Національної гвардії", - повідомляє член групи з планування. Він бере участь у загальному бродкасті з бійцями інших підрозділів, що розташовані на цій ділянці фронту в Запорізькому напрямку.

"Скажіть, що ми вже все отримали! І терміново готуйте літак!" - майже вигукує схвильований Віто.

Як на зло, жодного готового до вильоту борта немає.

Щоб підготувати котрийсь із доступних бортів, польова команда мусить зняти уже закріплені на дрон "Nemesis" скиди, принести з авто боєприпаси для роботи по техніці і посеред моторошної темряви українського степу швидко "перезарядити борт".

"Всі готові! Літак на місці!" - звітує через 7-8 хвилин військовий з відділу планування.

"Вирушаємо!" – вигукнув Віто, і таємнича усмішка тихо пробігла по всіх обличчях присутніх у кімнаті.

Дрону до танка ще треба долетіти. Орієнтовно відстань між ними десь зо 20 кілометрів. Тож екіпаж російської машини ще хвилин 10 навіть не здогадуватиметься, що споряджений мисливець уже взяв його слід і на всіх чотирьох своїх двигунах мчить до нього.

"Ще приблизно 5 хвилин, і ми будемо на місці," - звітує військовий, що координує супровід літака до призначення.

Всі зосереджено спостерігають, як російський танк повільно просувається вздовж лісового масиву, проходячи повз маленьке перехрестя польових шляхів. І раптом - вибух! На екрані раптово з'являється яскрава біла пелюстка вибуху. Хоча трансляція з дрона ведеться без звуку, усі присутні в кімнаті інстинктивно відсахуються від монітора.

"По ходу, FPV. Мабуть, там якась наша піхота є", - обговорюють бійці те, що сталось.

"Хтось вдарив наш танк FPVхою," - пояснюють солдату, який відлучився, чи то на кухню, чи до туалету.

Російський екіпаж, не усвідомлюючи, що їхній танк тепер став "нашим", рухається вперед, або, точніше кажучи, назад до своїх стартових позицій.

Відправлений у місію дрон "Nemesis" ще не встиг дістатися до цілі, і тепер його команда стикається з непростим вибором. Танк, що мчить на повній швидкості, швидко віддаляється від лінії фронту. Якби він рухався повільніше, як раніше, дрон мав би шанс встигнути виконати своє завдання і повернутися назад. Але тепер він віддаляється на таку відстань, що місія дрона може стати односторонньою - батареї не вистачить, щоб повернутися до своїх.

"Вони ухвалили рішення наздогнати", - говорить з певною тривогою боєць, відповідальний за "планування".

Проте згодом стає очевидним, що спроби захопити "наш танк" виявляються безуспішними. Екіпаж "Nemesis" змушений повернути свій борт, у якого залишилося менше 20% енергії.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

"Ну, не сьогодні", - резюмує вже усміхнений Віто невдачу з танком, розводячи руками. І багатозначно додає: "Я коли зайшов на цей сектор, то ми тут ППО через день нищили. Тепер тут танк - за свято. Ми стільки техніки уже русні перебили, що зараз поява танка в 20-кілометровій зоні - це подія, всі хочуть за ним летіти".

"Цей сектор" - це досить широка ділянка фронту в кілька десятків кілометрів, за роботу на якій відповідає тактичний командний пункт 412-го полку Nemesis. Ним якраз і командує Віто.

Сам він у минулому житті був людиною з гуманітарної сфери, ніякого бойового чи й просто військового досвіду не мав, але навесні 2024-го отримав повістку і прийшов в армію. Маючи управлінський досвід у цивільному житті, Віто доволі швидко став "менеджером середньої ланки" в армії: офіцерське звання він ще не отримав, але керувати командним пунктом йому вже доручили.

Це явище не характерне для армії в цілому, проте 412-й полк Nemesis є підрозділом, який має досить опосередковані зв'язки зі старою українською армією.

Спершу батальйон, а тепер полк постав як наслідок війни дронів. Ще й досі, мабуть, у ЗСУ знайдуться високі командири, яким буде тяжко зрозуміти, як може існувати такий полк, де немає хоч якоїсь важкої техніки, а командири ходять по КП у спортивних штанах і ледь не в капцях.

З іншого боку, 412-й полк Nemesis, разом із іншими підрозділами, що повністю використовують безпілотні технології, можна розглядати як уособлення технологічної боротьби у цій війні.

Дрон "Nemesis", який дав назву всьому підрозділу - це представник українських важких бомберів. Ці БПЛА утворили окремий новий клас озброєння.

Проте просто створити та запустити в серійне виробництво дрон не достатньо, щоб він став справжнім геймченджером у війні. Українські військові разом із виробниками розробили комплексну стратегію для ефективного використання цього типу озброєння.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Поки ми готувалися до нічної зміни, під час якої відбулося описане вище полювання на танк, Віто згодився докладно розповісти про роботу свого тактичного командного центру та загальні принципи ведення бою його підрозділом.

"Якщо розглядати ваш полк як сукупність військових функцій, то з яких елементів він формується?" - запитує Віто.

Внутрішня структура полку вже включає підрозділи, що займаються аеророзвідкою, використанням ударних дронів, перехопленнями, а також надводними безпілотними апаратами.

Перш ніж розпочати, важливо з'ясувати, де розташовані ворожі сили. Для цього залучаються спеціальні підрозділи розвідки. Уся інформація фіксується на цифровій карті. Далі переходять до етапу стратегічного планування.

Ми маємо певні можливості для виконання завдань, але, на жаль, погодні умови, на які ми не можемо вплинути, впливають на нас. Тож хлопці організовують свою діяльність, враховуючи ці фактори, і розпочинають роботу.

У загальному, це досить просто. У нас є наземні команди, які виходять у поля для запуску "Nemesis". Є також пілоти, які виконують польоти. І, нарешті, є планування з розвідкою, яке, так би мовити, координує дії всіх учасників.

Секція "аналітики і планування" в принципі веде всю нашу смугу відповідальності, бачить, де накопичується техніка, де підходить артилерія, де що змінюється по лінії бойового зіткнення. І, відповідно, думає, де ми маємо пріоритетно реагувати.

Ми не підпорядковуємося лінійним бригадам, але активно співпрацюємо з ними. Ми завжди підтримуємо зв'язок з кожною бригадою, розуміючи їхні потреби та ситуацію, що склалася. Допомога завжди затребувана, і жоден з нас не відмовиться від підтримки.

Існує цілковито централізована система збору розвідувальної інформації, куди надходять дані як від підрозділів, так і з центральної системи постачання, а також, звичайно, інформація з аеророзвідки.

Тепер же ми перестали бути "монопідрозділом", який літає тільки на "Nemesis'ах". У нас тепер є і FPV, ударні крила і, наприклад, ми тестуємо дрони-перехоплювачі, і ще багато всього. А це все різні бойові ритми, різні часові рамки, різні практики застосування, які треба поєднати.

Ну так, ми доволі розподілені. Завдяки новітнім технологіям, оператори дронів можуть працювати на досить значних відстанях від лінії боєзіткнення.

Це дійсно великий перевага. У нас є чимало ІТ-фахівців, які не мають бойового досвіду, і для них було б важко опинитися на передовій. Однак, коли є можливість використовувати свої навички з цивільного життя в умовах зниженої небезпеки, це позитивно впливає на мотивацію людей служити у нас.

Отже, наша сильна сторона полягає в децентралізованій структурі, що дозволяє залучати тих, хто не готовий безпосередньо стикатися з небезпекою. Ми ефективно використовуємо їх потенціал, і результати не поступаються традиційним методам. Особливо враховуючи, що в сучасних бойових умовах дрони стали основним видом озброєння.

Звичайно, існує суттєва різниця між новачком-пілотом, який лише починає свій шлях, і досвідченим пілотом, який впевнено виконує свою роботу знову і знову. Це дозволяє нам виховувати значно більш кваліфікованих пілотів з мінімальними ризиками.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

"Відправляй! Скажи йому, щоб відправляв і йшов звідти!" – з тривогою промовив Віто, повертаючись від величезного монітора до команди "планування".

"Не сходить припас. Він скидає, а воно застрягло", - відповідає йому боєць, який уже втретє за ніч супроводжує борт "Nemesis'a" до одного з містечок. Там у захопленому маєтку, впевнені у власній недосяжності російські окупанти обладнали собі командний пункт явно не менш як батальйонного рівня. Вдень там тусували багато окупантів, постійно завантажувались чимось їхні авто, а на під'їзді до будинку обладнали блокпости.

За цією локацію бійці 412-го стежили дуже довго, і от цієї ночі дійшли руки її "розібрати". А вона, як на зло, ніяк не "розбирається".

Містечко знаходиться на межі технічних можливостей "Nemesis'a", тому літак не може затримуватись там надто довго. Під час першого проходу військовий спеціаліст з "планування" не зміг відшукати будинок, який був зафіксований у денній розвідці, під час нічної трансляції. Літак зробив кілька обертів, дочекався, але врешті-решт змушений був повернутись за новими батареями.

Другий візит виявився більш успішним: російську базу вдалося виявити, але через раптовий сильний вітер і труднощі зі зв'язком точне влучання кількох снарядів у один і той же отвір на даху не вдалося здійснити, тому серйозних руйнувань не сталося.

І ось вже втретє "Nemesis" завис у повітрі над визначеною точкою, з ним залишився лише один великий боєприпас, спеціально підготовлений для цієї місії, який, при точному попаданні, може знищити весь будинок. Раніше оператори скинули два менші снаряди на групу військових, що зібралися біля автомобіля, між другим і третім ударами.

Оператор натискає кнопку скидання, але снаряд не хоче від'єднуватися. Коли він нарешті відпадає, влучити в вже створену дірку на даху не вдається. Дехто, особливо емоційні, починає голосно висловлювати своє невдоволення.

"Та нічого. Дах горить. Я хочу подивитись, як вони полізуть туди цей снаряд знімати", - іронізує хтось більш прагматичний.

"Ну, жити вони там точно не залишаться. Ми спалили кілька автомобілів. Все в порядку. Не без причини. Хоча, звичайно, прикро," - підсумовує Віто.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Від побаченого в командному пункті 412-го полку Nemesis складається двояке відчуття. З одного боку, є розуміння, що це і є нова війна, коли "наземка" дрона, яка вивозить борт на позиції, і пілоти, які ним керують, перебувають за тисячу кілометрів одне від одного. Можливо, що пілоти і бійці "з землі" навіть ніколи не бачили одне одного, хоч щодня працюють разом.

З іншого боку, щоденно ці люди по всій лінії фронту знищують десятки одиниць техніки і вбивають та калічать сотні солдатів ворога. Але роблять це не загартовані залізні люди з радянських пам'ятників, а миршавенькі ІТівці з капучино на столі в зручних шкіряних кріслах.

"Якщо замислитися над тим, де ми знаходимося і що відбувається навколо, це нагадує певну версію "Матриці". Ви не зустрічаєтеся з живими людьми чи реальною технікою, не бачите поранених ворогів чи інші подібні речі, але насправді в промислових масштабах знищуєте техніку і позбавляєте життя людей. Які відчуття це викликає у вас? Чи відчуваєте ви свою причетність до війни?" - запитуємо у Віто.

"Коли бачиш картинку з екрану, це, звісно, не та війна, як коли ти виїжджаєш на лінію фронту. Вона, власне, у нас трохи така інтерактивна, ця війна. Можливо, через це не настає розуміння, поки що. Зараз я не рефлексую над тим, що відбувається там за екраном монітора. Можливо, прийде час, коли буде можливість прорефлексувати це все, подумати.

Але не ми прийшли на чужу землю. Ми на своїй. Я точно не є "рембо", який мріяв робити ті речі, які нам доводиться робити. Але ми змушені це робити. І ця інтерактивна війна, ну, це виклик сучасності", - повільно, добираючи ледь не кожне слово відповідає командир. І резюмує:

"Але буває робота, після якої виходить у стрім коригувальник із якоїсь бригади і каже, що "дякую хлопці, піхота вам дуже дякує". І ти тоді розумієш, що ви реальним хлопцям допомогли і зробили для них корисні речі. І щоб справді це відчути, ми намагаємось теж їздити в поля в наземну групу, щоб не сильно відлітати "в космос".