Складно, але ефективно. У Черкасах ветерани, які брали участь у російсько-українській війні, проходять реабілітацію через адаптивний волейбол. Міський спортивний комплекс створив спеціальні тренування для них та їхніх сімей. Про досягнуті результати розповімо у нашому наступному сюжеті.
Ось так ледь не щовечора на території черкаського стадіону збираються десятки ветеранів російсько-української війни. Міський спортивний комплекс уже кілька років проводить реабілітацію воїнів та членів їхніх родин. Для кожного з адаптивних видів спорту тут свій день. Сьогодні - у волейболістів.
Поки ветерани одягаються у форму, асистентка тренера Каріна зайнята підготовкою м'ячів і встановленням волейбольної сітки. Вона значно нижча за звичайну висоту, адже матч проходитиме в сидячому положенні.
Каріна, помічниця тренера:
У хлопців висота складає метр двадцять, що є стандартом для сидячого волейболу.
Олександр - і учасник команди, і помічник тренера. Майже 20 років тому він, хоча і втратив обидві ноги, але не зневірився і не впав духом. А почав займатись адаптивним спортом. В учасників його команди здебільшого - важкі поранення кінцівок та ампутації. Тож його завдання не просто відбивати м'яч, а бути для хлопців взірцем незламності.
Олександр, житель Черкас:
Вони вважають, що все вже позаду, але насправді це лише початок. У мою епоху такого не існувало; тоді ти залишався наодинці зі своїми думками.
Після виконання розминки та активних вправ тренерка дає важливі вказівки. Вікторія підходить до своїх підопічних з серйозністю, як до справжніх атлетів. І справді, більшість членів команди вже здобули статус професіоналів, беручи участь у змаганнях, в тому числі на всеукраїнському рівні.
У четвер ми запланували зустріч, на якій зосередимося на кистьовій атаці. Тож, всі, хто може, приєднуйтесь! Не залишайте питання: "Чи зможу я це зробити?" без відповіді.
Проте, навіть під час тренувань Вікторія не шкодує сил для волейболістів. Адаптивний волейбол у сидячому форматі є набагато складнішим і вимогливішим, ніж традиційна гра, до якої всі звикли.
Якщо хтось вважає, що просто сісти та відбивати м'яч — це просто, то він помиляється. Але це дійсно цікаво!
Для спортсменів з ампутаціями кожна вправа дається втричі важче. Але це того вартує, каже Олександр. На фронті він був бійцем 3 штурмової бригади, праву ногу втратив під Кліщіївкою і думав, що повноцінне життя для нього закінчилось. Після ампутації захисник навіть пробував загасити свій біль алкоголем, та лише спорт повернув віру в себе і своє майбутнє.
Олександр, учасник війни між Росією та Україною:
Коли я вперше усвідомив свою ситуацію, думки про те, як я буду керувати автомобілем і що скажу дружині, мучили мене. Це було важко прийняти. Проте з часом, завдяки підтримці дружини та рідних, все почало налагоджуватися. Коли я вперше прийшов на реабілітацію, мій запас ходу становив лише 600 метрів, і я більше не міг пройти, адже друга нога була сильно поранена. Але вже через півроку я зміг гуляти по парку і долати 10 кілометрів без жодних проблем.
Через командну атмосферу у ветеранів тут загоюються не тільки фізичні, а й душевні рани, каже тренерка Вікторія. Попри те, що заняття потребують чимало зусиль, але хлопці та дівчата втягуються і згодом радіють кожному тренуванню мов діти.
Ця частина ловить м'ячі, ця частина на подачі.
Вікторія Дідкова, тренерка МСК "Дніпро":
Ви помітили, що ніхто ще не пішов - всі залишилися, всі на своїх місцях. Ми, навпаки, намагаємося залучити хлопців. Спочатку ветерани вагаються, не приходять, оскільки бояться: хтось може не знати, як грати з м'ячем. Але це варто спробувати!
Тому в міському спортивному центрі запрошують усіх бажаючих ветеранів приєднатися до спортивного руху.
#Війна на Донбасі #Біль #М'яч #Атмосфера Землі #Тренер (спорт) #Фізична медицина та реабілітація #Спорт #Черкаси #ФК "Дніпро #Волейбол #Вікторія (штат) #Ампутація #Волейбол сидячи
