Схилимо наші голови. Він був захоплений спортом, але війна та втрата товаришів назавжди змінили його життя.

Три роки тому на рингу завершив свій шлях каратист Олександр Малофєєв.

Щодня о 9:00 українці вшановують пам'ять тих, чиї життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua звертає увагу на Олександра Малофєєва, каратиста з Кам'янського на Січеславщині. Олександр був майстром першого дану та одним із керівників спортивного клубу, але з 2014 року вирішив залишити все і стати на захист своєї Батьківщини. Він служив у Донецькому аеропорту, отримав тяжкі поранення, займався психологічною реабілітацією військовослужбовців. На жаль, він загинув три роки тому, 26 червня 2022 року, у віці 46 років, намагаючись врятувати свого товариша на Донеччині.

Життєвий шлях і слід у спорті

Олександр Малофєєв народився 17 жовтня 1975 року в Кам'янському на Січеславщині. Батьки хлопця працювали на заводі "Дніпро-Азот". Дитинство Сашка минуло в селах Полево та Граново, де жили бабусі та дідусі. Коли хлопцеві було 13 років, в родині з'явилася молодша сестричка Оленка, яка з тих пір стала улюбленицею брата. Так сталося, що мама виховувала дітей самотужки, тож поки мама працювала, чимало домашньої роботи за неї робив старший син.

У 1990-му Малофєєв закінчив неповну середню школу №42. З 15 років хлопець професійно займався кіокушинкай карате-до, був чемпіоном і призером численних змагань. Олександр мав чорний пояс (1 дан), був тренером-вихователем та входив до складу керівництва спортивного клубу "Бусін-кан", де працював із молоддю, виховуючи нове покоління спортовців. Перед тим, як працювати з дітьми, чоловік отримав відповідну освіту: у 2008-му закінчив Кам'янський фізкультурний коледж.

Бойовий досвід можна переформулювати як "досвід з бойових дій" або "досвід участі в бойових операціях".

Коли виникло питання про проходження строкової служби, Олександр звернувся до Міністра оборони з проханням отримати дозвіл на службу в десантних військах. Таким чином, з 1993 по 1995 рік Малофєєв проходив службу в 23 окремій десантно-штурмовій бригаді, розташованій у Кременчуку, Полтавської області. Олександр гордо носив звання десантника, здійснивши вісім стрибків з парашутом, і завжди повторював знамените гасло "Ніхто, крім нас".

Олександр Малофєєв був дуже соціально активним. У 2013-му, коли режим Януковича втратив береги, чоловік став учасником автомайдану у рідному місті. Коли ж єнакіївський зек втік до Ростова, а москалі почали бойові дії на сході України і окупували Кримський півострів, Малофєєв з 23 березня 2014 року добровільно у складі 25 ОПДБр став на захист України. У війську мав позивний "Гоббіт".

Олександр брав участь у боях на околицях Слав'янська з бойовиками російського диверсанта і терориста Гіркіна-Стрєлкова. У важкому бою за визволення Ямполя на Донеччині 19 червня 2014 року Олександр отримав кульове поранення. Після реабілітації з в січні 2015-го Малофєєв у статусі командира відділення брав участь у обороні Донецького аеропорту, боронив Авдіївку, брав участь у боях за шахту "Бутівка", де 20 січня 2015-го був поранений вдруге. Цього разу реабілітація була тривалою. Повернувся на фронт Олександр лише в травні 2020-го і на першій лінії вогню боронив місто Щастя на Луганщині.

Під час лікування Олександр здобув фах психолога, закінчивши в 2019-му Бердянський педагогічний університет, і використовував його для реабілітації поранених військових. На той час кваліфікованих психологів з бойовим досвідом в Україні майже не було. Війна в Україні витіснила бажання Малофєєва тренувати дітей. Він постійно навчався військовій справі, підвищував кваліфікацію на зборах від частини де служив, був у резерві.

Війна кардинально трансформувала Олександра. Він з великим болем пережив втрату свого найкращого друга з дитинства Віталія Мосьпана, який загинув 19 червня 2014 року в бою під Ямполем. Смерть товаришів, які захищали Донецький аеропорт, зокрема Андрія Ткача та 19-річного Іллі Шевченка, стала для нього особливо важкою травмою.

Гибель

Коли розпочалася повномасштабна війна, 25 лютого 2022 року Олександр, разом із товаришами, які підтримували його з 2014 року, без сумнівів вирушив на захист України. Його бойовий шлях стартував під Авдіївкою в Донецькій області. Протягом важких чотирьох місяців Малофєєв перебував у найгарячіших зонах конфлікту.

Олександр Малофєєв загинув 26 червня 2022 року поблизу села Мазанівка, що входить до Святогірської міської громади Краматорського району на Донеччині. Під час виконання бойового завдання разом із товаришами він потрапив у засідку ворога, який відкрив прицільний вогонь. Один з побратимів, Андрій Хабінець, отримав серйозне поранення, і потрібна була термінова евакуація. Як свідчать товариші, Олександр намагався допомогти підняти пораненого, проте сам отримав смертельне поранення в шию. На жаль, також не вдалося врятувати Андрія Хабінця.

Родная земля

З коханою Оксаною Олександр одружився у 2007 році. У 2009-му жінка народила сина Артема, в 2013-му - доньку Алісу. У 2014-му, коли почалася війна, на питання сина "Тату, а чому ти підеш на війну? Залишайся з нами", Олександр відповів, що дуже любить і його, і Аліску, і маму, але іти потрібно, бо хто як не він захистить родину і майбутнє своїх дітей.

Ушанування

Відзначення пам'яті Героя відбулося 1 липня 2022 року в Козацькій церкві Пресвятої Покрови, розташованій у Кам'янському. Олександра поховали на Алеї Героїв військового кладовища.

Ще за свого життя Олександр отримав нагрудний знак "За воїнську доблесть" та орден "За участь в антитерористичній операції".

Після трагічної смерті одну з вулиць Кам'янського отримала нову назву на честь Олександра Малофєєва, а на стіні гімназії №17 (раніше відомої як СЗОШ №42) була встановлена меморіальна дошка.

Воїна удостоїли ордена "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.

У 2024 році спортивний клуб "Кіокушин карате-до Бусін-кан" ініціював проведення щорічного всеукраїнського турніру з карате на честь Олександра Малофєєва під назвою "Воїн світла".