Сезон ягід: Якщо ти не збереш чорниці на "Дев'ятці", то якій же ти господині?

Кореспондентка агентства Укрінформ відвідала Хлупляни, розташовані на Житомирщині, де стала свідком давньої традиції "Дев'ятуха", яка символізує початок сезону збору чорниць.

Овруцька громада, що розташована на прикордонній території Житомирського Полісся, славиться своїм багатим фольклором, унікальним діалектом і прекрасною природою. Місцеві жителі ведуть своє життя серед лісів, які здавна слугували джерелом їжі, адже щедро дарують ягоди та гриби.

Носіями зникаючого обряду "Дев'ятуха" (наголос на другому складі, - ред.) є, зокрема, учасниці народного фольклорно-етнографічного колективу "Берегині". Примовляннями та піснями жінки просять ліс бути щедрим і відганяти від них усе лихе. А коли їхні коробки та кошелі наповнюються чорницями, дякують лісу.

"БЕРЕГИНІ" ПЛЕКАЮТЬ ДАВНІ ТРАДИЦІЇ ТА ГОВІРКУ

Ранком я сідаю в автобус, який довозить мене до Овруча. Там мене зустрічає водій, представник міської ради, і пропонує підвести до Хлуплян — села, що розташоване в самому серці Словечансько-Овруцького кряжа. Коли Сергій дізнається, що я прямують до Наталії Пилипчук, на його обличчі з'являється усмішка. Він зазначає, що вона разом зі своїми дівчатами займається важливою справою, адже зберігає місцеві традиції.

– Які ж часи нині настали! Вже важко знайти жінку, яка б заспівала біля весільного короваю. Раніше без цього не обходилося жодне весілля. А молодь тепер до цього байдужа, їм це не цікаво. Таке сумно усвідомлювати, що ми втрачаємо свої звичаї, – ділиться своїми думками Сергій.

Поруч зі старостатом у Хлуплянах на мене чекають Наталія Пилипчук, керівниця народного фольклорно-етнографічного колективу "Берегині", та її колеги - Світлана Левківська, Катерина Тарасова, Марія Бичак, Людмила Гончарова і Галина Хілько. Вони займаються збором старовинних народних пісень і обрядів, зберігаючи при цьому місцевий діалект, який використовують під час своїх заходів. Крім того, вони опікуються понад 150-річною хатою-музеєм у сусідньому селі Стугівщина.

Ми плануємо вирушити до лісу на возі, приєднаному до трактора. За кермом сидить Василь Пилипчук, чоловік керівниці нашої команди.

Поки жінки упорядковують свої речі на підводі, я оглядаю центр села. Відразу ж звертаю увагу на портрети двох загиблих на війні місцевих жителів — 24-річного Миколи Захаренка та 22-річного Максима Андросовича.

Навпаки, перед нами розташована новенька дерев'яна церква ПЦУ, зведена стараннями місцевих жителів. Нещодавно в її стінах відбулося перше богослужіння, на яке зібралося чимало людей з Хлуплян та сусідніх сіл.

Пропоную вам звернутися до дошки оголошень. На ній ви знайдете інформацію про закупівлю смородини, вишень, малини, чорниці, слив та горобини від населення.

У цей час тракторець пана Василя сигналізує, що настав час вирушати. Я стрибаю на воза. Жінки хрестяться біля церкви. З надією на божественний супровід, ми направляємося в ліс по чорниці. До речі, тут їх називають "ягоди". Ні з чим іншим їх не сплутаєш, адже в навколишніх лісах брусниці трапляються рідко, а журавлини взагалі немає — хіба що можна натрапити на буяхи (дикий родич лохини, - ред.).

"Всі з нетерпінням очікують на ягоди, немов на божественне благословення."

Поки їдемо, жінки жартують, що ягоди лікують і руки, і ноги, і спину, бо ж до лісу йдуть навіть хворі. У Хлуплянському старостинському окрузі пропозицій роботи не так уже й багато. Є пилорама, хлібопекарське підприємство, магазини і маленька бюджетна галузь. Люди заробляють на життя тим, що тримають корів, продають молочну продукцію, здають молоко та працюють на землі. Сезону чорниць тут очікують із нетерпінням, адже він дає можливість підзаробити.

- Раніше наші люди добре заробляли на грибах. Їх було дуже багато у 2021 році. Старі люди колись казали: якщо багато грибів, то буде війна. Отак і сталося. Гриби зараз не родять, бо посуха, тому всі чекають ягід, як Бога, - розповідає Марія Бичак.

За словами Наталії Пилипчук, раніше жителі цієї місцевості отримували прибуток від вирощування смородини. Її садили практично на кожному вільному шматочку землі і продавали заготівельникам. Вона зазначила, що люди іноді вдавалися до невеличких хитрощів, додаючи до відра зі смородиною чорниці, аби продати все разом. Згодом, коли попит на смородину зменшився, близько 20 років тому почали приймати чорниці.

Цього року в лісі ягоди рідкісні, оскільки вони вимерзли під час цвітіння. Іноді можна натрапити на кущики, на яких немає жодної ягоди. А ось у щасливі для урожаю роки ліс наповнюється синім кольором чорниць.

Ми покидаємо поле, обрамлене квітучими ромашками, волошками, звіробоєм та іван-чаєм, і звертаємо на лісову стежку, оточену величними соснами. Повітря тут таке чисте, що після міського життя важко насититися ним.

Жінки на возі обговорюють, куди найкраще вирушити по чорниці. Я чую захоплюючі назви: "Малиновий мох", "Горелий дуб", "Пахаревий колодязь", "Пірофіліт", "Зубцовка", "Бондарка". Як мені роз'яснюють, це місця, де можна знайти чорниці.

Трактор час від часу зупиняється, і Світлана Левківська швидко стрибає з воза, щоб перевірити, чи з'явилися ягоди. Після кожної спроби вона повертається з фразою: "Жодної ягоди не знайшла".

Познайомилася з Світланою. Вона виконує обов'язки бібліотекаря і соціального працівника, а у вільний час їздить на скутері за чорницями, які потім здає. Нещодавно їй вдалося зібрати 25 кг ягід всього за один день. Світлана розповідає, що її особистий рекорд становить 50 кг чорниць за один виїзд.

На нашому шляху ми зустрічаємо людей, які вже повертаються з лісу. Ось пан Василь зупиняє свій трактор навпроти автомобіля, з якого виходить пара. Тетяна відкриває багажник і демонструє паперовий мішок, наповнений ягодами. Вона розповідає, що з перших зібраних чорниць приготувала вареники, а тепер планує здавати урожай. Цього разу разом із сином вони назбирали близько 25 кг. Коли я запитую, чи це складно, її чоловік Микола відповідає: "Це справжня каторга. Спека, рої комарів, та ще й ягід нині обмаль".

Згодом до нас підходить старший чоловік Іван Зуй. Він несе на спині повну коробку (традиційна для Овруччини ємність, виготовлена з дертої сосни, - ред.). Ділиться, що вже назбирав чорниць собі, дітям, онукам та правнуку.

Тим часом на возі вирішують їхати в Сугівщинський ліс і не помиляються, бо ягід там більше, ніж у Нагорянському, де ми намагалися їх знайти.

"ПЕРША ЯГОДІНКА, ШОБ НЕ БОЛІЛА ГОЛОВА І СПИНКА"

Саме в цьому місці я отримую можливість спостерігати, як в давні часи розпочинали збір чорниць.

З дитинства я чув про "Дев'ятуху". Наші бабусі завжди говорили: "Як на цій неділі Дев'ятуха, то час збирати ягоди, адже дев'ята ягідка вже дозріла". Вважалося, що якщо не збереш цю першу ягідку, яка буває твердою і зеленкуватою, то не можеш вважатися справжньою господинею. Сьогодні цей звичай втратив свою популярність, а багато людей навіть не знають про нього, - ділиться своїми спогадами Наталія Пилипчук.

Обряд має назву "Дев'ятуха", бо проводився на дев'яту неділю після Великодня. Якщо ж це свято було раннім і ягоди не встигали достигнути, то в ліс ішли на "Десятуху". Мені ж його продемонстрували трохи пізніше через те, що чорниця довго стигла і цього року маловрожайна.

Учасниці ансамблю одягнені в автентичні костюми, тримають у руках плетені кошики та коробки. Коли вони починають виконувати "Дев'ятуху", я відчуваю, ніби опинився в чарівному світі.

Жінки розпочинають із примовлянь місцевим діалектом. Зокрема, кажуть: "Добрий день тобі, лєсочок, приймай наших людочок", "Лєс-лєсочок, дай нам ягодочок", "Перша ягодінка, шоб не боліла голова і спинка". Потім співають традиційні поліські пісні. У якийсь момент здається, що навіть ліс затихає, слухаючи, з якою любов'ю і повагою до нього звертаються.

Пані Наталія демонструє гілочки полину та розповідає, що їх неодмінно використовували на "Дев'ятуху" для відлякування всього негативного - гадюк, вужів та людей з недобрим поглядом. Також з'їдали шматочок висушеної свяченої паски, промовляючи: "Йду в ліс із хлібом і паскою, Господи, будь до мене щедрий". Вважалося, що цей обряд забезпечить щедрий урожай ягід.

Коли жінки наповнять свої кошики та ящики чорницями, вони знову починають співати: "Ой, ховайтесь, маленькі чорненькі ягоди, адже наші коробочки вже переповнені!"

ІЗ ВИСУШЕНИХ ЧОРНИЦЬ ГОТУЮТЬ МУРЗУ І БАЛАМУТИ

Керівниця фольклорно-етнографічного колективу "Берегині" розповідає, що в минулі часи чорницю сушили на печі. З неї готували киселі та мурзу - напій, що нагадує фруктовий коктейль з ягодами і цукром, в якому замість крохмалю використовувалося борошно. Крім того, висушені ягоди та груші застосовували для фарширування вареників, баламутів (великих вареників) та пирогів.

Людмила Гончарова зазначає, що її найулюбленіша начинка складається з подрібнених розпарених чорниць і перетертого маку.

До бесіди приєднується Катерина Тарасова. Вона зазначає, що сушені ягоди є найкращими ліками для дітей, коли у них виникають болі в животі. Крім того, чай з висушених гілочок чорниці допомагає відновити баланс цукру в крові.

- Ви знаєте, як я насолоджуюсь ягодами? Повертаюся з лісу, ретельно мию ягоди в мисочці, посипаю їх цукром і насолоджуюсь з молоком та хлібом. Головне — щоб цукор трохи розчинився. Також спробуйте змішати ягоди зі сметаною та цукром. Коли сметанка потече, то це вийде просто неймовірно солодко, а з чаєм — ще смачніше, - ділиться своїми враженнями Галина Хілько.

СЕЗОННИЙ ЯГІДНИЙ БІЗНЕС

Жінки складають кошики на воза і обіцяють продемонструвати мені ще одне лісове джерело, тому ми вирушаємо далі.

Виходячи з лісу, я звертаю увагу на жовтий мікроавтобус. У ньому один із місцевих бізнесменів завантажує ящики, наповнені чорницями. У цій галузі ягідного виробництва існують свої неписані закони. Кожен, хто займається збором чорниць, має закріплені за собою кілька сіл, і ніхто не порушує межі чужих територій.

Роман, місцевий житель, заробляє на життя обробкою землі. Протягом останніх п’яти років під час сезону збору чорниць він купує ягоди у місцевих жителів, а потім постачає їх одному з заводів. На цьому підприємстві овруцькі чорниці заморожують і відправляють на експорт.

З огляду на неврожай ягід, ціна на них зростає щодня. Роман починав приймати чорниці, даючи 90 грн за кілограм, а нині - вже 160 грн.

Поруч із ним на лавці влаштувалася пенсіонерка Клавдія Миколаївна, яка нещодавно теж реалізувала свою порцію чорниць. Жінка має певні проблеми зі здоров'ям, тому відвідує ліс лише через день. Вона вже побувала там тричі, і всі зібрані ягоди передає Романові. Свої чорниці планує збирати, коли сезон добігає кінця, а поки що прагне трохи підзаробити. З чорниць Клавдія робить варення та консервує компоти.

ВОДА З ЛІСОВОГО ІСТОЧНИКА

Учасниці колективу "Берегині" запрошують мене на обід і кажуть, що відмову не приймають, бо тут заведено відпочивати після виснажливого збору ягід.

У той час як пан Василь веде до лісового джерела, яке наповнене кришталево чистою і прохолодною водою, я відчуваю, як аромат чорниць і сосен наповнює повітря. Я втамовую спрагу, насолоджуючись кожним ковтком цього природного багатства.

Сонце повільно котиться до заходу. Захоплено слухаю овруцький діалект і вже навіть не відчуваю надокучливих комарів. На прощання жінки співають для мене кілька давніх пісень.

Зосереджуюсь на обличчях хлуплянських "Берегинь". У кожної з них сини зараз на фронті. У когось ниють ноги, хтось чекає вдома п'ятеро онуків, трьох корів та поле, де висихає сіно, яке необхідно терміново зібрати та перевезти. Проте вони знаходять втіху у збереженні давніх традицій, співають і збирають ягоди в лісі.

До Овруча мене підвозить дочка Людмили Гончарової, виводячи з поліського чарівного світу назад у реальність.