17 років тому Росія розпочала військові дії в Грузії: погляд грузинського журналіста на події серпня 2008 року.

На початку серпня 17 років тому на теренах Грузії Росія ініціювала першу європейську війну XXI століття. Конфлікт розгорнувся в стратегічно важливому Південно-Кавказькому регіоні. Основною причиною стали чергові напруження в сепаратистському регіоні Південна Осетія, що отримував підтримку з боку Росії.

Тодішній глава Російської Федерації Дмитро Медведєв разом із прем'єр-міністром Володимиром Путіним ухвалили рішення про введення військ на грузинську територію, обґрунтовуючи свої дії "захистом російських громадян" та вважаючи агресивну кампанію "змушенням до миру". Конфлікт тривав лише п'ять днів, але його наслідком стала втрата контролю грузинської влади над регіонами Абхазії та Південної Осетії.

У 1991 році Грузія проголосила незалежність, що спричинило конфлікти з сепаратистами в Південній Осетії та Абхазії, яких підтримувала Росія. Після кількох воєн та заморожених конфліктів, у регіоні були розміщені російські так звані "миротворчі сили".

Напруга між Росією та Грузією значно посилилася після проєвропейської революції, що відбулася у Тбілісі у 2003 році. У серпні 2008 року конфлікт загострився: 1 серпня сепаратистські сили почали обстрілювати грузинські села, а 7 серпня Грузія вирушила в наступ у Південній Осетії, прагнучи відновити конституційний порядок на частині своєї території, зокрема захопивши Цхінвалі.

У відповідь на події, що сталися, 8 серпня Росія розпочала масштабне вторгнення, аргументуючи свої дії "примусом до миру". Атаки охопили не лише Південну Осетію, а й інші регіони Грузії. Блокада Чорного моря, кібератаки та інформаційна війна стали невід'ємною частиною цього військового конфлікту. Війна закінчилася 12 серпня завдяки посередництву президента Франції Ніколя Саркозі, який сприяв укладенню угоди про припинення вогню.

Еспресо провів розмову з грузинським репортером Темуром Кігурадзе, який у ті буремні дні висвітлював військові події. У перший день збройного конфлікту він опинився в самому серці подій — Цхінвалі. У цей час російські бойовики на очах Темура вбили двох його колег. Сам журналіст отримав поранення, а згодом потрапив у полон.

Чи усвідомлювали ви особисто, що тривала напруга, в якій перебувають Абхазія та Осетія з початку 90-х років, за присутності "миротворців" з Росії, неминуче призведе до збройного конфлікту?

Звичайно, всі знали, що заморожені конфлікти рано чи пізно вибухнуть.

Ніхто в Грузії не мав жодних ілюзій щодо того, що російські "миротворці", незалежно від того, під якою егідою – СНД чи ООН – вони діють, зможуть запобігти конфлікту або повернути території під контроль Грузії.

Періодично напруження на кордонах цих регіонів, Цхінвальського регіону (так у Грузії називають Південну Осетію - ред.) та Абхазії загострювалося, з того моменту, як війна і закінчилася начебто формально. І наприкінці дев'яностих, і на початку двохтисячних теж був невеликі конфлікти.

У 2006 році ситуація почала значно загострюватися, оскільки Грузія однозначно заявила Москві про свій вибір на користь прозахідної політики, прагнучи приєднатися до НАТО та Європейського Союзу.

Відбувалося постачання зброї, артилерійських систем, бронетехніки та особового складу російських військ для здійснення військової підготовки з осетинськими збройними формуваннями. "Миротворці" ж не вжили жодних заходів для припинення цих дій, а навпаки, сприяли їх розвитку.

Ведуться суперечки щодо того, в який день розпочалась війна - 7 чи 8 серпня. Яка ж дата є правильною?

2 серпня в Північній Осетії завершилися масштабні військові навчання Росії під назвою "Кавказ 2008". Після цього Росія почала виводити війська, які нібито були зосереджені для навчань поблизу Рокського тунелю, що з'єднує Північну та Південну Осетію. 6 серпня з баз Чорноморського флоту, розташованого в тимчасово окупованому Криму, у напрямку Грузії вирушила російська військово-морська флота, включаючи десантні кораблі. Таким чином, події почали розгортатися навіть раніше, ніж 7 серпня.

За іншою інформацією вже 5 та 6 серпня через гірські перевали до Південної Осетії перекинуто російські артилерійські системи. Розпочинається в'їзд добровольців на територію Цхінвальського регіону. Це ми говоримо знову ж таки до 7 серпня. Тому, коли мене запитують сьомого чи восьмого серпня розпочалась війна, я кажу - за кілька днів до цього розпочалася активна фаза конфлікту. А власне сам вогонь було відкрито в ніч з 7 на 8 серпня.

Якою мірою Росія підготувалася до цього конфлікту? Які фактори вказували на неминучість війни?

За кілька днів до початку збройного конфлікту в Цхінвальському регіоні стартувала евакуація місцевих мешканців. За різними даними, її учасниками стали від 40 до 60 тисяч осіб. Цей регіон невеликий, і значна частина цивільного населення була вивезена спеціально організованими автобусами. Це ще раз підтверджує, що Росія активно готувалася до військових дій у цьому районі.

Але виїхали не всі цивільні. Ми побачили, що в місті залишається частина цивільного населення, яка не змогла, або ж не захотіла їхати.

Атака російськими ракетами на колону грузинських військових, зображення: gettyimages.

Ви, по суті, стали свідком зародження конфлікту, спостерігали все безпосередньо. Поділіться своїми враженнями від поїздки до Цхінвалі: які почуття вас охоплювали тоді?

Я тоді був ще зовсім молодим репортером, працював у щоденній газеті у Тбілісі. Коли ми дізнались, що почалась війна, то на автівці поїхали у бік Цхінвалі. Нас було четверо - двоє грузинів, українець і американець. Заїхали в саме місто, де вже була чутна робота арти і виднілись сліди боїв.

Незважаючи на наявність маркування "Преса", російські солдати розстріляли двох моїх колег. Вони безжально відкрили вогонь з кулемета. Я отримав поранення і потрапив у полон. Лише через близько два тижні, завдяки зусиллям журналістів та міжнародних організацій, зокрема Червоного Хреста, мені вдалося вибратися.

Поза межами Південної Осетії було захоплено кілька грузинських сіл і міст, а також військові бази, де відбувалися грабежі та мародерства. Відомі кадри показують, як в буквальному сенсі знімали туалети з різних установ і виносили їх. Один із запам'ятовуваних випадків — коли російські солдати намагалися викрасти кондиціонери, але не усвідомлювали, що вони складаються з двох блоків: внутрішнього та зовнішнього, і забирали лише внутрішні частини.

Російську грузинську війну ще називають першою війною, в якій паралельно йшла кібервійна, атака хакерів, блокування сайтів. Що можете про це розповісти? Чи справді так було?

Це перша війна гібридного типу, напевно, в історії людства. Принаймні така повномасштабна агресія, коли використовувалися інформаційні, цифрові технології. Це та війна, коли вже були телеканали на кшталт "Росії 24", які передавали пропаганду 24 години на добу. Коли вони відкритим текстом заявляли про те, що грузини нібито вбили в Південній Осетії понад 2 тисячі мирних жителів за пару днів, чавили дітей танками, а вони були змушені були втрутитися. Звісно, це була абсолютна брехня, яка не підтвердилась ні міжнародною спільнотою, ні навіть згодом росіянами.

У 2008 році Росія протестувала свої нові технології під час конфлікту з Грузією, що згодом сприяло її підготовці до агресії проти України в 2014 році.

Якраз маю питання, чи можна вважати взагалі війну в Грузії репетицією війни в Україні?

Я абсолютно впевнений, що це дійсно так. Серпень 2008 року став випробувальним майданчиком для Росії, де країна перевіряла свої можливості. Це стосувалося не лише військових сил, але й пропагандистських та політичних впливів у пострадянських країнах. Що є особливо важливим, так це те, що цей період став тестом для реакції західного світу. Чи відреагує хтось на дії Росії в такому невеликому регіоні? На жаль, як показав 2008 рік, жодна із сторін — ані США, ані європейські країни — не надали гідної відповіді на російську агресію.

Були засудження, підтримка, особливо з країн Східної Європи, маю на увазі країни Балтії, Польщу, Україну, звичайно, але не було санкцій проти Росії. Не було жодної військової відповіді. Навпаки, вже через кілька місяців президент Обама а, вірніше, держсекретар США Гілларі Клінтон і міністр закордонних справ Росії Лавров запускають так зване перезавантаження відносин США і Росії.

Тоді грузинське вище керівництво кричало - наступною буде Україна, а далі Молдова. Однак тоді, у прямому значенні, з цих застережень сміялись.

Які, власне, уроки грузинської війни мали б почерпнути українці і навпаки уроки з теперішньої російсько-української війни можуть собі взяти грузини?

11 серпня 2008 року в Цхінвалі російські військовослужбовці піднімають на своєму танку російський прапор. Фото: gettyimages.

Це дійсно складне питання... Я вважаю, що уроки з цього досвіду повинні були засвоїти всі країни світу. Адже не має значення, чи це маленька, чи велика країна — коли відбувається несправедливість і військова агресія, реакція цивілізованих держав повинна бути рішучою та невідкладною. На жаль, ми стали свідками того, що цього не сталося.

Тоді ми отримали значну підтримку з боку України та міжнародної спільноти. Цей факт справив суттєвий вплив на відносини між Україною та Грузією.

І ви зараз знаєте, що величезна кількість добровольців, грузинів, воюють у ЗСУ.

Усі ці військові об'єднані єдиною метою – протистояти нашому спільному ворогу. Росія продемонструвала своє справжнє обличчя і знову підтвердила, що є загрозою для грузинів, українців, молдаван та жителів країн Балтії. Навіть країна, яка межує з Росією, така як Фінляндія, чи Японія, не уникла конфліктів з нею. І ця трагічна історія, на жаль, може повторитися.

Як сталося, що після таких травматичних подій в Грузії до влади все ж таки прийшли проросійські політичні сили?

В один момент вони не з'явилися. Саакашвілі залишив по собі безліч ображених і розчарованих людей у Грузії. Його правління супроводжувалося відчуттям несправедливості, і громадяни вирішили знайти іншу владу. Особливо це стало помітно, коли вони усвідомили, що міжнародна спільнота не відреагувала на агресію Росії проти Грузії так рішуче, як сподівалося.

У 2012 році пройшли парламентські вибори, де обрано партію "Грузинська мрія", яка в жодному разі не позиціонувала себе як проросійську партію, навпаки. Вони позиціонували себе (і досі, до речі, так кажуть), як партію, яка приведе Грузію до Євросоюзу.

Однак вони обговорювали практичний підхід, акцентуючи на важливості підтримки позитивних відносин із Заходом і запобігання конфлікту з Росією. Частина населення, усвідомлюючи, що нові війни з Росією можуть бути занадто тяжкими, сприймала таку точку зору з розумінням.

З кожним наступним роком "Грузинська мрія" ставала все більш проросійською політичною силою. Члени партії, які дотримувалися прозахідних поглядів, почали її залишати. Цей процес тривав близько десяти років, і після пандемії, зокрема після 2020 року, а особливо в 2023 році, грузинський уряд заповнили політики, що мають проросійську орієнтацію. Вони вирішили фактично підпорядкувати Грузію негласному контролю з боку Росії, що зміцнюється завдяки російським інвестиціям та торгівлі. Багато громадян не звертали на це уваги, але в даний час частина населення протестує, зокрема беручи участь у бойових діях проти Росії в складі українських Збройних сил. Ситуація залишається вкрай складною.

Російський військовослужбовець минає тіло грузинського бійця на периферії Цхінвалі 11 серпня 2008 року, зображення: gettyimages.

Зважаючи на ці всі нюанси, яким бачите майбутнє Грузії?

Вважаю, що перспективи виглядають не найкращими. Протягом найближчого року Грузія зіткнеться з серйозними викликами та подіями. Напруга залишиться з нами, а влада навряд чи піде на зміни добровільно. Наші долі тісно пов'язані з тим, що відбувається в Україні.

Якщо ця війна завершиться справедливою перемогою, і Росія отримає належне покарання за свої агресивні дії та злочини в Україні, це обов'язково вплине й на Грузію. Якщо ж Росія уникне відповідальності, а спроби Трампа не приведуть до справедливого вирішення конфлікту, я маю сумніви щодо світлого майбутнього Грузії в найближчій перспективі.