Редактор проєкту UkraineAlert Атлантичної ради Пітер Дікінсон переконаний, що поки Захід обговорює можливість компромісного миру з Москвою, путін відкрито заявляє про намір повернути "історичні землі росії" - і йдеться далеко не лише про Донбас чи навіть про всю Україну. Його імперські амбіції поширюються на усі території колишньої російської імперії та СРСР, включаючи країни Балтії, Польщу, Фінляндію, Молдову та інші держави Центральної та Східної Європи. Капітуляція України не заспокоїть кремлівського диктатора, а лише дасть йому ще більше ресурсів для продовження експансії.
Поки американські чиновники обговорюють перспективи компромісного миру з Кремлем, президент росії путін вкотре дав зрозуміти, що його експансіоністські амбіції далеко не вгамовані. У войовничій промові, виголошеній 17 грудня перед керівництвом Міністерства оборони росії в Москві, путін заявив, що максималістські цілі його вторгнення в Україну будуть досягнуті "беззастережно", і назвав війну хрестовим походом, який має повернути росію на шлях, з якого вона зійшла після розпаду СРСР. "Якщо протилежна сторона та її іноземні покровителі відмовляться від реальних переговорів, росія досягне звільнення своїх історичних земель військовими засобами", - заявив він.
Звичайно, це не є чимось новим. Путін давно відомий своїми довгими промовами про історію, в яких він обґрунтовує агресію Росії проти України, відкрито порівнюючи сучасне вторгнення з імперськими завоюваннями царя Петра Великого в XVIII столітті. Однак у той час, коли європейські лідери з занепокоєнням спостерігають за східним горизонтом, важливо зрозуміти, що путін має на увазі, коли говорить про "історично російські землі", і дослідити, як далеко можуть простягатися його імперські прагнення.
Найбільш очевидне тлумачення нещодавніх висловлювань Путіна вказує на те, що він мав на увазі ту частину Донбасу, яка досі залишається під контролем української влади. Ця територія, хоч і невелика, є добре укріпленою та стратегічно важливою, і наразі виступає предметом переговорів, при цьому Москва вважає її своєрідною ціною за припинення бойових дій. Водночас, представники Кремля відомі своїми суперечливими заявами щодо територіальних цілей в Україні, а сам Путін нещодавно згадував про "неминуче звільнення Донбасу та Новоросії".
Згадка путіна про "Новоросію" викликала здивування та була широко інтерпретована як можливий сигнал про наміри Росії розширити свої територіальні претензії. Цей термін, що має свої корені в царській епосі, використовувався в XVIII і XIX століттях імперськими чиновниками для позначення обширних територій південної та східної України, які на той момент підпадали під контроль Росії. Під час радянського періоду термін втратив свою популярність, проте Кремль відновив його використання після початку агресії проти України в 2014 році.
Російські націоналісти ще не досягли консенсусу щодо точних меж Новоросії, проте більшість із них вважає, що ця територія повинна охоплювати значно більше, ніж частково окуповані Запорізька та Херсонська області України, на які наразі претендує Кремль. Путін зазначив, що його концепція Новоросії включає приблизно половину території України, зокрема все узбережжя Чорного моря, а також великі міста, такі як Одеса та Харків.
Наступним важливим аспектом є Київ. Відповідно до російської національної міфології, столиця України вважається не лише матір'ю російських міст, а й духовним колискою російського православ'я. Президент путін не раз підкреслював священний статус Києва у своїх численних текстах та виступах, де заперечував легітимність української державності. Тому уявити, що він згодиться на мир, який залишить Київ столицею незалежної України, досить складно. Путін навряд чи зможе стверджувати, що він відновлює історичні землі Росії, якщо залишить "найбільш російське" місто, згідно з його уявленнями, у руках ворожої держави.
На підставі його власних публічних заяв та численних публікацій на цю тему можна зробити висновок, що путін вважає історичними російськими землями всю Україну. Він, власне, і не приховує цього переконання. "Я багато разів говорив, що вважаю російський і український народи одним народом. У цьому сенсі вся Україна належить нам", - заявив путін гостям Міжнародного економічного форуму в Санкт-Петербурзі влітку 2025 року. Справжнє питання полягає в тому, чи виходить його імперська програма за межі України.
У географічному сенсі бачення путіна історичної росії, безумовно, не обмежується лише Україною. Натомість воно охоплює величезні додаткові території царської російської імперії та її радянського наступника. "Що таке Радянський Союз? Це історична росія", - заявив путін у 2022 році. Роком раніше він оплакував розпад СРСР як "розпад історичної росії" під іншою назвою. "Ми перетворилися на зовсім іншу країну, - зазначив путін. - І те, що будувалося протягом тисячі років, було значною мірою втрачено".
Коли авторитарні лідери Європи починають активно обговорювати втрату своїх тисячолітніх імперій, це зазвичай не несе позитивних перспектив для міжнародної безпеки. Путін не є виключенням. Його рішучість відновити колишню велич Росії стала ключовою рисою його правління і безпосередньо призвела до найбільшого збройного конфлікту в Європі з часів Другої світової війни. Його глибоке відчуття історичної несправедливості, спричиненої розпадом СРСР, підживлює небезпечну одержимість Україною, яку він вважає символом тієї несправедливості, що виникла внаслідок цього розпаду.
Завдяки своїм значним розмірам, близькості до Росії, спільній історії та великій частці російськомовного населення, Україна займає важливе місце в імперській свідомості росії. Однак було б помилково вважати, що капітуляція України зупинить путіна або змусить його забути про інші частини колишньої російської імперії. Навпаки, ті ж самі спотворені історичні аргументи, які використовуються для обґрунтування агресії проти України, можуть бути легко адаптовані до багатьох інших держав. Будь-яка країна, яка колись була під російським імперським контролем, може потрапити під широке трактування того, що путін вважає історично російськими територіями. "У нас є стара істина", - зазначив він на початку року. - "Все, куди ступає нога російського солдата, належить нам".
Виходячи з кордонів російської імперії напередодні Першої світової війни, потенційними цілями майбутньої російської агресії можуть стати Фінляндія, Польща, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Молдова, Вірменія, Грузія, Азербайджан та країни Центральної Азії. Цей перелік не є вичерпним. Справді максималістський підхід вимагав би також включення багатьох колишніх радянських сателітів, які у другій половині ХХ століття утворювали Східний блок.
З наближенням п'ятиріччя початку повномасштабної агресії Росії проти України, багато західних країн починають серйозніше оцінювати імперські амбіції Путіна. Як повідомляє Reuters, нещодавні дані американської розвідки підтверджують, що Путін не відмовився від своїх планів щодо захоплення всієї України і прагне повернути під російський контроль території Європи, які свого часу належали Радянському Союзу. "Європейці в цьому переконані. Поляки в цьому повністю впевнені. Балтійські держави вважають, що вони можуть стати наступними", - йдеться у звіті.
Не всі так упевнені. Скептики схильні ставити під сумнів здатність путіна вести велику війну проти Заходу, і багато хто вказує на невтішні результати його армії в Україні як доказ військових обмежень росії. Це заспокоює, але небезпечно оманливо. Насправді відсутність прогресу росії з 2022 року не є ознакою фундаментальної слабкості; це свідчення надзвичайної сили та жертовності українського народу. Але опір України проти переважної сили не може тривати нескінченно і не повинен сприйматися як щось само собою зрозуміле. Якщо Україна впаде, Європа зіткнеться з викликом, до якого вона абсолютно не готова.
Сьогодні українська армія є найбільшою і найдосвідченішою бойовою силою в Європі, за винятком самої росії. Вона підтримується швидко зростаючою та інноваційною вітчизняною військовою промисловістю, яка переписує правила сучасної війни. Якщо путіну дозволять встановити контроль над Україною, все це буде швидко інтегровано в кремлівську військову машину. Частково роззброєна Європа тоді зіткнеться з суттєво зміцнілим путіним, який матиме у своєму розпорядженні дві найбільші армії континенту. За таких унікально сприятливих обставин шанси, що він вирішить не використовувати свою перевагу, практично дорівнюють нулю.
Внутрішня структура режиму путіна служить додатковим чинником, що підштовхує росію до експансіоністських прагнень. У всіх аспектах — економічному, політичному та культурному — російське суспільство переживає глибоку мілітаризацію, і змінити цю ситуацію буде вкрай важко без ризику дестабілізації держави. Кремль не має наміру швидко вирішувати питання сотень тисяч російських військовослужбовців, які беруть участь у конфлікті в Україні. Ці люди звикли до значних зарплат і пройшли через жорстокі випробування під час найкривавішої інвазії в сучасній історії. Тому забезпечення їх зайнятістю, бажано на відстані від росії, нині є пріоритетом національної безпеки для Москви.
Сучасна геополітична обстановка може спонукати Путіна до активних дій, адже вона надає неповторну можливість реалізувати імперські амбіції Росії. Повернення Дональда Трампа до президентства в США стало каталізатором значних змін у зовнішній політиці Вашингтона щодо конфлікту в Україні та загального захисту Європи. Це викликало зростання тривоги в європейських столицях на фоні безпрецедентних сумнівів щодо відданості США принципам колективної безпеки НАТО. Чи викликатиме можливий напад Росії на країни Балтії реакцію США відповідно до статті 5? Враховуючи позицію Трампа щодо фінансування НАТО та його неоднозначне ставлення до Європи, деякі експерти вважають, що це вже не є безумовним.
Європа наразі не здатна самостійно захиститися від агресії Росії. Після багатьох років ігнорування оборонних питань, процес ефективного переозброєння вимагатиме значного часу. Лідери країн Європи також не виявили необхідної колективної політичної волі для стримування Кремля. Нещодавні невдачі у досягненні угоди щодо використання заморожених активів Росії для підтримки України лише підтверджують хронічну роз'єднаність Європи та паралізуючий страх перед можливістю ескалації конфлікту. Є безліч причин, чому Путін може не поспішати з розширенням війни, але побоювання щодо рішучої реакції Європи не є однією з них.
У міру того, як докази слабкості Заходу продовжують накопичуватися, путін стає все сміливішим. В останні місяці він посилив гібридну війну росії проти Європи, організувавши диверсії на об'єктах критичної інфраструктури та вторгнення дронів на територію континенту. На дипломатичній арені представники Кремля нещодавно знову закликали НАТО вивести війська з Центральної та Східної Європи, що вперше за покоління піддасть загрозі агресії росії понад десяток країн. Тим часом риторика російських державних ЗМІ, спрямована проти Фінляндії, країн Балтії та інших держав, які перебувають на передовій, все більше нагадує пропаганду, що передувала вторгненню в Україну.
Плануючи відновлення російської імперії, путін навряд чи дотримується будь-якого чіткого графіка чи територіальної мети. Натомість, повільна ескалація російського вторгнення в Україну протягом останніх дванадцяти років свідчить про його опортуністичний імперіалізм, при якому апетит зростає в процесі дій. Водночас очевидно, що його радикальна ревізіоністська програма виходить за межі України і становить серйозну загрозу для безпеки Європи.
Путін вважає, що виконує свою історичну місію, прагнучи відновити Росію як світову наддержаву та провідну силу в Європі. Ліквідація української державності є лише початковим етапом. Хоча ми не можемо з упевненістю передбачити, де він завдасть наступного удару і які його подальші плани, було б ілюзією вважати, що його перемога в Україні призведе до зупинки агресії. Навпаки, успіх Росії в Україні, ймовірно, означатиме продовження конфлікту та матиме наслідки у вигляді тривалої нестабільності в Європі.
Обіцянка Путіна відновити історично російські території слугує безмежним виправданням для імперської експансії, що повністю нівелює спроби США досягти компромісного миру, заснованого на обмежених російських досягненнях на півдні та сході України. Очевидно, що цього недостатньо, щоб задовольнити Путіна, і це не може стати основою для довготривалого врегулювання конфлікту.
Обговорювані зараз умови миру можуть залишити близько 80% території України поза контролем Кремля, що дозволить країні продовжити інтеграцію з Заходом. Саме цього Путін намагається уникнути. Після чотирьох років спроб змінити результати холодної війни будь-яка мирна угода, яка забезпечить незалежність України, буде сприйнята в Москві як значна поразка для Росії. Водночас Путін усвідомлює, що має продовжувати агресію, поки повністю не підкорить Україну, що стане наступним етапом його експансіоністських планів.
У своєму прагненні залишити слід в історії серед найзначніших правителів Росії, путін давно перейшов межу, з якої немає повернення. Він не відмовиться від цієї месійної мети, навіть якщо це означатиме відмову від санкцій або незначні територіальні компроміси. Будь-які спроби встановлення стабільного миру повинні враховувати цю жорстку реальність. Мир можливий, але лише за умови, що тиск на путіна буде настільки сильним, що він почне боятися поразки не лише на полі бою в Україні, але й загрози внутрішнього колапсу в Росії.
#Росія #Дональд Трамп #Україна #Європа #Харків #Центральна Європа #Східна Європа #Російська мова #Президент (державна посада) #Радянський Союз #НАТО #Російська імперія #Херсонська область #Північна та Південна Америка #Міністерство оборони (Україна) #Одеса #Кремль (фортифікаційна споруда) #Московський Кремль #Молдова #Донецький вугільний басейн #Чорне море #Москва #Солдате! #Країни Балтії #Східна Україна #Польща #Фінляндія #Литва #Капітуляція (капітуляція) #Диктатор. #Західна Європа #Польський народ #Націоналізм #Санкт-Петербург #Класичний радикалізм #Розпад Радянського Союзу #Легітимність (політична) #Промисловість (виробництво) #Російська православна церква #Петро І #Експансія #Київ #Новоросія
