Вшанування пам'яті дослідника Максима Штатського, відомого під позивним "Історик".

З великим інтересом досліджував історію рідного Запоріжжя, проте боротьбу з ворогами вважав своєю "улюбленою справою".

35-річний солдат, командир відділення 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Максим Штатський із позивним "Історик" загинув 12 лютого 2024 року в Новомихайлівці на Донеччині.

Максим народився і жив у Запоріжжі, у місцевості, пов'язаній з протестантами-менонітами, історію яких у подальшому професійно досліджував.

По завершенні навчання на історичному факультеті Запорізького національного університету він почав свою кар'єру в Національному заповіднику "Хортиця". Колеги згадують, що він відзначався великою наполегливістю: спочатку працював двірником, а згодом зростав до посади музейного доглядача, а потім став науковим співробітником і старшим науковим співробітником.

Укрінформ неодноразово писав про виявлення пам'яток, пов'язаних із протестантами-менонітами, а також про створення Меморіалу хортицьких менонітів, у яке вкладав душу та сили Максим.

Історія стала для Максима не тільки його професією, а й справжнім захопленням. Він активно взаємодіє з менонітською діаспорою в Канаді, збираючи для них важливу інформацію та сприяючи висвітленню їхньої історії. Окрім цього, Максим провів дослідження свого родоводу та взявся за створення генеалогічного дерева дружини, з якою познайомився в заповіднику, де вони обидва працювали разом.

- Наполегливість і життєрадісність Максима завжди вражали мене, - з теплом згадує його дружина Дар'я. - Він ніколи не втрачавав позитивного настрою і завжди вмів підбадьорити інших, навіть коли сам переживав складні часи. Чотирьох місяців нашого знайомства виявилося достатньо, щоб зрозуміти: ми хочемо побудувати сім'ю. У шлюбі ми прожили дев'ять років. Максим був чудовим батьком для нашої доньки.

Вона зазначила, що чоловік почав спілкуватися українською мовою ще до того, як це стало популярним, і брав активну участь у різних патріотичних заходах.

Коли у 2014 році розпочалася війна на сході України, Максим не зміг піти в ЗСУ через сімейні обставини, тому долучився до роти охорони Запоріжжя "Хортицький полк". Потім його стримувало народження доньки. Та чоловік все ж пішов до війська вже під час повномасштабної війни.

- Восени 2022 року ми з Максимом відвідали Житомир, - згадує Дар'я. - Я проводила йому екскурсію по місту, і він зауважив: "Тут так багато десантників, а я відчуваю себе зайвим". Невдовзі після цього, у березні 2023 року, він отримав повістку і повернувся до Житомира, але вже в статусі курсанта навчального центру. Війна стала для Максима стимулом боротися проти Московії. Він часто говорив, що служба в армії - це його покликання, і він відчував гордість за свою діяльність.

Військовослужбовець одразу відправився на передову. Спершу він брав участь у запеклих боях за Красногорівку, а згодом – за Новомихайлівку. Максим вживав знеболюючі засоби, коли його турбувала грижа; він зазнав двох поранень і кількох контузій, але незважаючи на це, постійно повертався до своїх товаришів по службі.

Шість місяців війни. Так, спостерігаючи за багатьма речами, починаєш бачити їх по-іншому. Але найбільша проблема – залишатися вірним собі. Прості слова на кшталт "Ви", "дякую", "перепрошую" стають непростими. Важко триматися на поверхні в умовах спрощення і грубості. Складно в світі, де 40-річні чоловіки плачуть, отримуючи накази йти на фронт, а 18-річні безстрашно стріляють з РПГ у темряву, орієнтуючись лише на приблизні координати... Тут починаєш цінувати вагу води та калорійність консервів. Тут не ведеш рахунок, кому і скільки позичив, адже, коли прийде час, тобі віддадуть останнє. На жаль, тут твої побратими стають "трьохсотими", і ти опиняєшся один серед "старшого покоління". Це жахливо. Лише п'ять місяців, а вже вважають "старим", - ділився своїми думками Максим у соцмережах.

Дар’я ділиться спогадами про чоловіка, який мав великий хист до тварин. На фронті його завжди супроводжували чотирилапі друзі — собаки і коти. Він навіть балував мишей шоколадом.

Протягом усієї служби на фронті Максим лише один раз мав можливість повернутися додому у відпустку, щоб провести час з близькими. Його дружина згадує, що в той момент вона помітила, як сильно він змінився.

- Мій чоловік мав військовий досвід, - зізнається жінка. - Я помічала, що йому нелегко в нашому місті. Максим постійно переживав за своїх товаришів по службі.

Під час своєї відпустки солдат вирішив зробити татуювання з фразою: "Плоть нічтоже, дух животворить". Він розповів дружині, що на передовій саме дух допомагає бійцям вистояти.

Максим знову опинився на фронті, а незабаром його направили на позиції в Новомихайлівці, де точилися запеклі вуличні бої. Останній раз він спілкувався з дружиною 11 лютого. Тоді військовий був у піднесеному настрої, і вони з Дар'єю обговорювали модель автомобіля, який планували купити. Раптом розмова перервалася. З тих пір Максим більше не виходив на зв'язок...

Згодом про загибель воїна жінці повідомив його побратим. Тіло Максима Штатського рідні досі не змогли поховати.

Дар'я пригадує, як її чоловік з нетерпінням бажав проїхатись на їхньому свіжокупленому автомобілі. Він мріяв отримати водійські права, придбати власний дім, відвідати Сполучені Штати та навіть провести деякий час у цій країні.

Побратимам він запам'ятався своєю веселою вдачею та мужністю, адже рятував їхні життя під час важких боїв.

Дружина розповідає, що Максим справді був щасливий через успіхи Курської операції ЗСУ. Зараз українські десантники активно нейтралізують російських морських піхотинців у цьому регіоні, які забрали життя "Історика".

У Максима Штатського залишилися мама, сестра, дідусь, дружина та донька.

Слава і шана Герою!