Вшанування пам'яті молодшого сержанта Олександра Мирзи, відомого під позивним "Вусатий".

Відважного десантника змогли поховати тільки через рік після його зникнення

Повернути тіло загиблого Олександра Мирзи допомогли пошуковці групи "Плацдарм". Їхній керівник повідомив рідним, що українських військових стратили росіяни.

Олександр народився 23 січня 1971 року в селі Ігнацей (нині - Республіка Молдова). Коли хлопчику було три роки, родина переїхала в Україну, оселилася на Миколаївщині у селі Майорівка Баштанського району. Тут юнак закінчив школу, багато й наполегливо працював, знайшов своє кохання і створив сім'ю. Разом із дружиною Ларисою виховали двох доньок.

Чоловік мав величезну пристрасть до риболовлі та ремонту автомобілів. У період з 2015 по 2016 рік він активно долучався до АТО, де брав участь у бойових діях на Донецькому фронті.

Після завершення служби в армії я активно долучився до суспільної роботи, став депутатом Баратівської сільської ради та був одним із ініціаторів діяльності громадської організації "Єдина родина Новобузького району".

"Олександр слугував символом надії, завжди випромінюючи позитив. Часи були важкими: поранені та контужені солдати поверталися з фронту, а Сашко вмів підняти настрій кожному, розважаючи всіх жартами. Він завжди був енергійним, підтримував своїх побратимів і піклувався про патріотичне виховання молоді," - зазначено на сторінці організації у Facebook.

Його молодша донька Олександра, слідуючи прикладу батька, також обрала шлях військового, на якому залишається й до сьогодні. Під час бесіди з кореспондентом Укрінформу вона підкреслила, що її батько був сміливим воїном, людиною честі, сильною та непохитною особистістю.

- При цьому він залишався дуже добрим, завжди підставляв плече у разі необхідності, ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Нас у родині було двоє. Після татової служби в АТО я теж пішла навчатись на військову. Старша сестра зараз проживає за кордоном, - каже Олександра.

За її словами, перед повномасштабним вторгненням РФ батько працював за кордоном і повернувся додому незадовго до 24 лютого 2022 року.

У той момент я знаходилася у Хмельницькій області на службі. Цей ранок став для мене особливо тривожним... Я зателефонувала додому, і мама відповіла, що тата немає, оскільки він проходить медичний огляд. 23 лютого він отримав повістку, і вже вранці 24-го разом з товаришами по АТО він опинився у військкоматі.

Олександр служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, де обіймав посаду молодшого сержанта у протитанковому взводі роти вогневої підтримки першого десантно-штурмового батальйону.

На початку, протягом приблизно місяця, він брав участь у захисті Миколаєва. Після цього його підрозділ було перекинуто на Лиманський напрямок у Донецькій області. Лише через день після їхнього від'їзду в казармі миколаївських десантників, де він знаходився, розірвалася російська ракета, - згадує дівчина про ті сумні події.

Олександр виявився на надзвичайно важкій ділянці фронту, неподалік села Ямпіль, що пізніше потрапило під контроль російських військ.

- Це було справжнє пекло. Коли тато телефонував, він мало говорив, але сльози не зупинялися - важко було витримати втрату товаришів. В якийсь момент у них закінчилися їжа і вода, і їм доводилося пити з калюж... Він також згадував, що їм видали протигази, оскільки ворог обстрілював їхні позиції фосфорними снарядами. Слухати таку розповідь від близької людини було нестерпно. А ще більше серце розривалося від усвідомлення, що не можеш нічим допомогти, - ділиться своїми переживаннями донька.

Невдовзі після цього зв'язок з Олександром обірвався. З 25 квітня 2022 року його визнали зниклим безвісти. Його розшукували протягом майже року.

- Тіло тата виявила пошукова група "Плацдарм" Олексія Юкова. Ми надали геолокацію, за якою Олексій почав працювати зі своєю командою. 2 січня 2023 року мені зателефонували і повідомили страшну новину. Не хотілося вірити, але експертиза ДНК підтвердила, що це був він. Зі слів Олексія, мого тата та ще п'ятьох його побратимів розстріляли. Поховати його ми змогли лише 15 березня 2023 року. У памʼяті назавжди закарбувалися батькові слова: "Я люблю вас, мої дівчатка...", - не стримує емоцій донька.

Олександр Мирза нагороджений відзнакою учасника АТО, а також орденом "За мужність" III ступеню (посмертно).

Родичі ініціювали петицію щодо надання йому звання Героя України. На даний момент вона вже зібрала понад 25,5 тисяч голосів і наразі знаходиться на розгляді у Президента країни.