Одна з найбільших загадок нашої планети: чому острів Північний Сентінел вважається найнебезпечнішим місцем на Землі.

Відвідування цього острова стало забороненим для людей ще з 1956 року.

26-річний місіонер з США, Джон Аллен Чау, 16 листопада 2018 року вирушив на каяку до Північного Сентінела. Вода біля берега була спокійною, а єдиними звуками, які чулися, були плескіт хвиль і віддалене кування птахів. Дослідник двічі намагався висадитися на берег, але його зустріли охоронці, які почали вигукувати, проганяючи його.

Під час своєї другої спроби Джон знову вирушив до берега, але на нього вистрілили, і стріла потрапила у його водонепроникну Біблію. В цей момент він усвідомив, що краще відійти. Цю історію описує американський еволюційний біолог Скотт Треверс з Ратгерського університету у статті для Forbes, розкриваючи таємниці цього острова.

Проте наступного дня Чау ухвалив рішення продовжити свої зусилля, незважаючи на те, що у 1956 році уряд Індії запровадив заборону на будь-які контакти з островом для захисту місцевого населення.

Коли Чау вдалося ступити на острів, то за декілька хвилин з-за дерев з'явилися люди. Рибалки, які допомогли досліднику дістатися до місця, побачили, як його тіло перетягнули через пляж та закопали у пісок.

"Але заборона 1956 року на острові Північного Вартового була не лише для того, щоб убезпечити чужинців. Чау, керований місіонерським завзяттям, швидше за все, не хотів заподіяти шкоди жителям острова Сентінел. Однак він випустив з уваги важливий аспект їхнього існування", - підкреслив Треверс.

Антропологи відмічають, що мешканці Північного Вартового острова існували у практично повній ізоляції протягом тисячоліть. Це призвело до того, що сентінельці не зустрічали багатьох патогенів, які поширені в інших частинах світу, внаслідок чого їхня імунна система не підготована до хвороб, які можуть бути випадково принесені ззовні.

З цієї причини уряд Індії у 1956 році прийняв постанову щодо Андаманських і Нікобарських островів, яка забороняє відвідування Північного Вартового острова та наближення до нього, з метою забезпечення захисту сентинельців від інфекційних захворювань, на які вони не мають імунітету.

Однак, як зазначає Треверс, це не єдиний фактор, через який відвідини острова заборонені.

За його словами, уряд Індії запровадив такий закон, аби зберегти культурну спадщину та традиційний спосіб життя. Зокрема регламент захищає племена від зовнішніх впливів, які можуть порушити їхній багатовіковий спосіб життя, гарантуючи, що їхні звичай, мови і традиції будуть недоторканими.

Крім того, сторонні особи можуть експлуатувати племена з метою туризму, досліджень та видобутку ресурсів. Тому закон забороняє захоплення земель, примусові контакти та несанкціонований доступ, аби захистити їхню незалежність.

Сентінельці існували в ізоляції протягом десятків тисяч років. Острів, площею приблизно 60 квадратних кілометрів, щільно зарослий тропічним лісом, не має жодних слідів сільськогосподарської діяльності чи великих населених пунктів.

"Тонка смуга білопіщаних пляжів оточує сушу, порушена лише нерівними залишками відмерлих коралових рифів, які слугують природним бар'єром проти човнів. На відміну від багатьох інших Андаманських островів Індії, Північний Сентинел не зачепила сучасна інфраструктура - тут немає ні доріг, ні гаваней, ні злітно-посадкових смуг. Згори острів Норт-Сентинел виглядає незайманим - лише густі джунглі, що тягнуться до самої берегової лінії. Але крізь дерева прорізаються ледь помітні вузькі стежки, ледь помітні сліди пересування вартових", - розповів біолог.

Вчені вважають, що сентінельці є безпосередніми нащадками первісних людських груп, які покинули Африку і оселилися в різних регіонах планети.

Вся інформація про сентінельців відома завдяки антропологу Трілокнатху Пандіту, який присвятив роки вивченню одного з останніх племен на Землі, що не мають контракту з людством.

"Перша експедиція Треверса на північний острів Сентинел у 1967 році стала відправною точкою для низки обережних спроб вивчення їхнього способу життя. У той період інформація про сентінелів була обмеженою, за винятком відомостей про їхнє рішуче неприйняття сторонніх", - зазначив Треверс.

Протягом багатьох років Пандіт та його команда обережно підходили до узбережжя острова, залишаючи там різноманітні дарунки, зокрема кокоси, банани та металеві знаряддя, намагаючись заручитися довірою місцевих жителів.

Охоронці реагували непередбачувано. Часом вони забирали дари вже після того, як відвідувачі йшли. Інколи стріли з дерева служили чітким попередженням про необхідність триматися на відстані. Але 4 січня 1991 року сталося неочікуване: група охоронців вийшла з глибини джунглів і, без зброї, ступила у воду. Вперше вони прийняли кокоси прямо від команди Пандіта. Дехто із них ховав плоди під пахвами, наче це були найцінніші скарби. Відгуки інших ізольованих племен свідчать, що подібні контакти можуть мати руйнівний вплив на їхнє здоров'я, - зазначив біолог.

Водночас такий момент був коротким. Пандіт у розмові з BBC розповідав:

Під час роздачі кокосів я трохи відстав від команди і почав просуватися до берега. Один молодий охоронець зобразив кумедну гримасу, взяв в руки ніж і зробив жест, який означав, що готовий відрубати мені голову. Я миттєво викликав човен і швидко відійшов назад. Цей жест хлопця мав значення – він дав зрозуміти, що моя присутність тут не бажана.

Попри зусилля Пандіта, сентінельці досі залишаються загадкою, адже їхня мова не класифікована, їхні звичаї таємничі, а спосіб життя майже не змінився за тисячі років.

Раніше агентство УНІАН повідомляло, що в Долині Смерті великі камені здатні пересуватися самостійно. Мова йде про валуни, вага яких досягає 320 кілограмів, і які переміщуються на значні відстані. До 2014 року науковці не могли знайти пояснення цьому явищу.

Повідомлялося, що дослідники виявили замороженого черв'яка, який повернувся до життя після 46 тисяч років "сну". Вчені зазначили, що більшу частину свого існування цей черв'як провів у стані анабіозу під крижаними відкладеннями.