Борець за територіальну оборону Олександр Тішаєв, який протягом 165 днів утримував позиції на Запорізькому фронті, в інтерв'ю для УНІАН поділився своїми враженнями про тривале перебування на передовій без змін, про виживання на "нулі" та про те, як йому вдалося вибратися з цієї ситуації.
Безперервне перебування на бойових позиціях протягом кількох місяців вже стає буденністю для українських військових, адже через розширення кілл-зони ротації проводяться лише за сприятливої погоди і зводяться до мінімуму задля збереження їхніх життів. Молодший сержант, командир стрілецької роти 138 окремого батальйону 115 окремої бригади Сил ТрО Олександр Тішаєв разом з бойовим побратимом Олександром Аліксєєнком утримували позиції на Запорізькому напрямку протягом 165 днів поспіль - з травня по жовтень 2025 року. Умови були непростими: брак їжі, води, сну та елементарних можливостей для гігієни. Але навіть під постійними обстрілами та атаками дронів вони витримали. За таку стійкість і мужність обох нагородили найвищою військовою відзнакою - Хрестом бойових заслуг.
Олександр Тішаєв поділився з УНІАН історією про те, як замість запланованого місяця на своїй позиції він залишився там на півроку. Він також розповів про умови життя, забезпечення та повсякденні бойові реалії на "нулі".
Пане Олександре, як це - пробути безперервно майже пів року на позиції?
Важко і морально, і фізично. Але якось вдалося. Деякі хлопці сидять там ще довше. Я не знаю, як у них це виходить: мені 165 днів на позиціях далися дуже складно, а є ті, хто тримається по 200 і навіть по 400 днів. Взагалі не уявляю, як таке можливо.
Чим ви займалися перед початком конфлікту? І скільки часу ви вже перебуваєте на службі?
Перед початком війни працював у сфері будівництва та ремонту. Приєднався до служби влітку 2024 року.
Які завдання ви виконували на цій посаді? Скільки колег працювало разом з вами?
Ми є піхотинцями. Наші ключові обов’язки включають спостереження за можливими переміщеннями противника, використання безпілотників, а також забезпечення захисту нашої території від ворожих сил і техніки.
На робочих місцях, як правило, знаходились у парах. Часом кількість людей збільшувалася, але в основному працювали саме вдвох.
Чи мали ви особистий досвід зустрічі з противником?
Були. Підходили досить близько, але не так, щоб до ворога залишався метр. Ворожа армія так само ретельно підбирає час для атак, зважаючи на погодні умови - туман, сильний вітер, дощ, коли наші дрони-спостерігачі літають гірше.
Іноді ворог наближається до наших укріплень з метою захоплення окопів, прагнучи очистити територію та утвердитися на зайнятих позиціях. У таких ситуаціях ми відкриваємо вогонь на ураження. Як правило, противник чекає сприятливих погодних умов, діє невеликими групами, намагається закріпитися на нових ділянках, а вже потім підключає додаткові сили.
Яким чином проходила ваша підтримка на цій посаді?
Забезпечення здійснювалося аналогічно багатьом іншим підрозділам – за допомогою безпілотників. Дрон пролетав, приносячи їжу, воду, сигарети та все, що ми замовляли.
Зазвичай ми готували запаси на приблизно десять днів – їжу та воду, щоб зберігати максимальну автономію, уникати зайвих контактів і не видавати своє місцезнаходження. Після цього до нас регулярно приїжджали дрони з новими посилками.
Чи вистачало харчів та води?
Не завжди. Води та їжі часто бракувало, економили. Замовити можна було, але забрати посилку вдавалося не завжди - щоб не видати ані її, ані нас. Тому чекали на моменти відносного затишшя, коли це можна було зробити безпечно. Просили передати ковбаси, сало - щось поживне й калорійне. Також горіхи, шоколад, батончики. Консерви майже не брали, бо вони важкі і їх складно нести.
Бувало, що нам із дронів навіть скидали "Колу" чи "Пепсі" - те, за чим особливо сумували на позиціях.
Опишіть, яким чином забезпечували чистоту і порядок в таких обставинах?
Гігієна підтримувалася за допомогою вологих серветок, які завжди були під рукою. Згодом, все навколо набуло єдиного аромату - і посуд, і ми самі - від вологих серветок...
Чи знайшлося місце для ночівлі?
Спочатку наше укриття було більш-менш підготовлене: в ньому були місця для сну та певні запаси. Але, на жаль, нам не пощастило – його почали інтенсивно обстрілювати. Внаслідок цього воно було зруйноване, як і резервне, а також те, куди ми згодом перебралися. Тож ми змушені були спати в найрізноманітніших позах: сидячи, стоячи, і лише уривками, коли з'являлася така можливість.
Чи була змога підтримувати зв'язок з рідними?
Так, дійсно. Інколи нам вдавалося зв'язатися через радіозв'язок: командири давали можливість сказати кілька фраз або записати голосове повідомлення, щоб заспокоїти дружину, що все гаразд. Також мені по радіо передавали можливість почути її голос і голоси дітей.
Одного разу навіть доставили листа і посилку на позицію, а разом із ними - старий телефон з фото родини. Тож зв'язок був.
Як ви змогли витримати таке тривале залишення на лінії фронту з психологічної точки зору?
Навіть не можу сказати... Все якось переплелося в один хаос... Ми були зосереджені лише на тому, щоб вціліти, зберегти себе та вирватися звідти з максимальною можливістю спокою. На погані думки просто не залишалося часу.
Спочатку планували, що пробудемо там місяць, може, трохи більше, бо не завжди є можливість зробити ротацію раніше. Але до того, що залишимося так надовго, не готувалися. Нас пробували замінити, але ми ухвалювали рішення залишатися, бо бачили реальну ситуацію - можливості вийти не було.
Відомо, що було здійснено тридцять спроб вивести вас на чисту воду...
Так, командири постійно говорили, що треба спробувати виходити. Ми обговорювали, чи варто це робити, які ризики, і врешті ухвалювали рішення чекати кращих умов. Літо було дуже засушливе - ні дощу, ні туману, тому вийти не виявлялося можливим.
Чи не відчували ви іноді, що вас залишили на самоті або що ситуація є несправедливою, коли ви перебуваєте на цій позиції так тривалий час?
Ні, ми не одні там такі були, інші хлопці розташовувалися неподалік від нас, в них теж не було можливості помінятися. Старалися підтримувати один одного.
Відчуття покинутості нас не переслідувало, адже комунікація з нами залишалася постійною. Нам намагалися забезпечити всім необхідним: медикаментами, їжею та водою. Однак, не завжди вдавалося забрати ці речі.
Шановний Олександре, з якими викликами ви найчастіше зустрічалися у цьому контексті?
Ми стикалися з ворожими атаками, техніка регулярно приїжджала. Проте найбільше неприємностей завдавали дрони, зокрема, скиди, FPV-моделі та Мавіки. Не було жодної можливості "вийти з укриття", адже постійно тривала активна спостереження.
Який день з цих майже шести місяців залишився в пам'яті найяскравіше?
Найбільше запам'ятався день, коли ми виходили з позиції. Коли дісталися до місця, куди могла під'їхати машина, яка забирала нас. Ми сіли в неї й рушили в бік евакуації. Ось цей день...
У який момент ви зрозуміли, що цього разу вихід з позиції реальний?
Нам надіслали посилку з продуктами та водою, але вона приземлилася трохи вбік від нас. Я піднявся, щоб забрати її, і раптом натрапив на густий, важкий туман (перед цим два дні лив сильний дощ). У той момент мені спало на думку, що не варто витрачати час на пошуки посилки. Я сказав своєму другу, що, напевно, нам краще вирушити додому. І так і вчинили. Цей день залишився в моїй пам'яті надовго.
Знаю, що ваш побратим на той момент був пораненим. Розкажіть, яким був шлях до точки евакуації.
Побратим отримав травму плеча, і ми займалися його лікуванням. Робили перев'язки, і рани поступово гоїлися. Він почувався досить добре, якщо уникав великих навантажень, не піднімав важких предметів і обмежував рухи рукою.
Кажуть, що наш шлях до точки виходу був 12 км, але я біг разом із напарником і кілометри не рахував. Хотілося якнайдалі відійти, щоб машині було безпечніше під'їхати. Ми зібрали всі останні сили й дісталися до точки... Так і вийшли.
Які емоції ви пережили після повернення? Які враження справила на вас "інша реальність" – тил, лікарня, звичайні люди?
Нас зустріли товариші та командування, і швидко доправили до лікарні для обстеження та лікування. Навіть після десяти днів у медичному закладі я не зміг адаптуватися до більш-менш спокійного життя. Лише коли повернувся додому у відпустку, почав усвідомлювати, як нам пощастило залишитися живими.
Дуже довго адаптувався, намагався переключитися. На позиціях ми практично не спали - хіба що короткий сон протягом години. У відпустці я не міг переналаштуватися, збився режим і я майже не спав. Але коли поруч родина, поступово відходиш від усього цього і звикаєш.
Ви нині проходите процес реабілітації. Поділіться, будь ласка, інформацією про ваше самопочуття після тривалого часу на службі. Які аспекти відновлення виявляються найскладнішими для вас зараз?
Мене турбують головні болі та дзвін у вухах — знадобиться час, щоб це пройшло. Крім того, моя спина постраждала, адже ми постійно перебували в броні і не мали можливості її знімати. Лікарі запевняють, що все полагодять, і все буде добре. Сподіваюся на це.
Чи знову виникне необхідність повернутися на лінію конфлікту? Або, може, тепер у вас є певний "захист"?
На позицію однозначно доведеться повертатися і продовжувати нести службу. Можливо, згодом буде можливість піти на навчання - хотілося б спробувати політати на дронах.
Поділіться, як ваш погляд на життя трансформується після переживання такого досвіду?
Так, ставлення змінилося. На дрібні побутові питання тепер часто просто закриваєш очі: що сталося - те сталося. Цінуєш кожен день і кожну можливість.
Що б ви хотіли, щоб люди в мирних регіонах усвідомлювали або запам’ятовували, коли знайомляться з цим інтерв'ю?
Бажаю, щоб усі усвідомлювали важливість підтримки армії — через фінансові внески, збори або інші форми допомоги. Якщо є така можливість, варто приєднуватися до лав ЗСУ, адже бракує людей. Не менш важливо цінувати мир, який поки що існує в тилу. Ми ж, у свою чергу, зробимо все можливе, щоб ворог не зміг просунутися далі.
#Збройні сили України #Українське незалежне інформаційне агентство #Батальйон #Піхота #Атака #Зуб #Дощ #Вітер #Безпілотний бойовий літальний апарат #Шоколад #Передача інформації #Вода #Побут #Посуд #Ковбаса #Сало (їжа) #Молодший сержант #Гігієна #Харчування #Задня частина (військова) #Сон #Евакуація в надзвичайних ситуаціях #Колу, Ярва County #Компанія (військова частина)
