Лікарі проводять операції під землею – військовий госпіталь, розташований на глибині 6 метрів.

Україна першою в світі розмістила на глибині 6 метрів передове хірургічне відділення, яке вже врятувало чимало життів військових

Цей підземний медичний заклад, площею 500 квадратних метрів, лікарі охрестили "андеграундом" (від англійського underground - підземний, прихований, той, що суперечить звичним нормам суспільства). У цьому шпиталі все радикально відрізняється від звичних уявлень. Він розташований на глибині 6 метрів під землею, повністю автономний та максимально закритий для забезпечення безпеки.

Ідею заснування цього підрозділу висунув Роман Кузів, командир медичних сил "Схід" Збройних Сил України.

Кореспонденти Укрінформу ведуть бесіду з ним під час поїздки до цього неповторного медичного закладу. З огляду на питання безпеки, ми утримуємося від будь-якої інформації, яка могла б розкрити його розташування.

МЕДИЧНИЙ "АНДЕГРАУНД": НОВІТНІЙ ПІДХІД ДО ЗДОРОВ'Я

"Мені казали, що, можливо, я не зовсім у своєму розумі. Але коли виявили, що такі установки працюють ефективно, вирішили розгорнути ще дві - в інших напрямках. Це наша унікальна ідея. Ми стали першими у світі, хто перемістив сучасне хірургічне відділення під землю. Ізраїль має досвід розміщення підземного госпіталю, але там використовували готову інфраструктуру. Це, безумовно, правильний підхід, але наша мета інша: ми повинні надавати допомогу ближче до лінії фронту і пристосовуватися до існуючих умов," - ділиться Роман.

За його словами, підземне хірургічне відділення є моделлю лікарні екстреної допомоги для великого міста, що функціонує в умовах активних бойових дій. Операційна команда здатна забезпечити широкий спектр термінової хірургічної допомоги. У разі потреби до процесу залучаються і вузькі спеціалісти, такі як нейрохірурги та інші.

"Чому виникла необхідність перейти під землю? Зупинити операцію, наприклад, під час обстрілу, неможливо. Водночас медичний персонал не має змоги захистити себе, адже противник не дотримується Женевських конвенцій. Одна з наших позицій у цьому секторі зазнала 16 атак з боку ворога. Саме тому і було ухвалено рішення перейти під землю," - зазначає Роман.

Модель такого підземного споруди він вперше помітив на фронтових позиціях — це був компактний командний пункт. Тоді у нього виникла думка: якщо під землею може бути штаб, то чому б не створити там операційну або маніпуляційну кімнату?

Тестування з використанням мін і вибухових зарядів на основі тротилу.

Підземний шпиталь та командний пункт, про які згадувалося раніше, були збудовані спеціалістами Групи Метінвест на неспеціалізованих територіях, що були підготовлені компанією поза межами основних виробничих об'єктів. Перш ніж відвідати функціонуючий шпиталь, ми мали змогу побачити місце його створення.

Олександр Мироненко, операційний директор компанії, зазначив, що запит від медичних працівників виник вже тривалий час тому.

"Це давні радянські технології, які ми модернізували. Це наше унікальне досягнення. Кількість шпиталів визначається десятками. Необхідно заглиблюватися, і чим глибше, тим більш безпечним буде наше становище з огляду на ті засоби ураження, які застосовує супротивник," – ділиться Олександр.

Він розповідає, що після розмов з військовими медиками виникла ідея створити спеціалізовану конструкцію, призначену виключно для медичних цілей. Проект був розроблений у співпраці з Медичними силами. Основою стала сама "бочка", або ж криївка (так називають споруди, що складають шпиталь), з необхідною інфраструктурою. Перший і наразі єдиний робочий зразок було введено в експлуатацію на початку серпня 2024 року.

Як було згадано раніше, лікарня розташована на глибині 6 метрів і надійно захищена кількома шарами деревини та ґрунту. У середині комплексу розміщена лабораторія, окреме приміщення для генератора, а також система каналізації та автономна свердловина. Це шпиталь, що функціонує повністю автономно.

"Компанія вклала в шпиталь 20 млн грн. З них 7 млн грн - вартість медичного обладнання і 13 млн - "бочки", внутрішнє облаштування і ліс, плюс будівельні роботи. Ми виконали земельні роботи, облаштування деревом, буріння скважини, приміщення під генератор. Зараз ми узгодили з Медичними силами план і сподіваємося в травні відкрити другий шпиталь на одному з напрямків, у червні - третій. Вони будуть трошки іншого формату. За погодженням із Медичними силами ми внесли деякі конструктивні зміни. Вони менші за розміром - 250 квадратних метрів і компактніші. Це також капітальна споруда, яка буде забезпечувати і безпеку для лікарів, і великі можливості щодо надання допомоги пораненим. Вартість шпиталів - від 12 до 15 млн грн кожен", - пояснює Мироненко, який курує власне сталеве виробництво Метінвесту в межах мілітарної ініціативи "Сталевий фронт".

Інженери, залучені до розробки проєкту, кажуть, що під час проходження сертифікації було проведено серію випробувань, які довели: конструкція витримує 120-ту міну, 80-ту міну, протитанкову міну; на неї також скидали з дрона три фугаси з зарядом 8 кг тротилу кожен.

"Ушкоджень усередині немає", - стверджують у компанії.

Олександр Мироненко визнає, що був шокований, дізнавшись, скільком військовим вдалося врятувати життя завдяки оптимізації умов для ефективної роботи медичних працівників.

"Мова йде про тисячі," - акцентує він.

Також сьогодні компанія виготовляє сталеві бліндажі, в яких бійці можуть відпочивати, або ж ховатися від обстрілів.

Ми стали свідками процесу виготовлення "бочок-бліндажів" і "бочок", які незабаром будуть використані в підземних лікарнях.

Криївки спочатку буквально "розкатують" зі сталі, а потім складають, наче величезний конструктор. У сталевому бліндажі продумано все до дрібниць: кількість розеток та місце їх розташування, освітлення, запасний вихід, ширина полиці та висота ланцюжка, що її тримає.

"МЕДИЧНИЙ ДЖАВЕЛІН" ТА ХТО ГОЛОВНИЙ У ПІДЗЕМНОМУ ШПИТАЛІ

Роман Кузів підкреслює, що завдяки старанням співробітників компанії та залученню експертів Медичних сил, структура шпиталю зазнала змін приблизно десять разів.

"Особисто я бажав, щоб туди міг заїжджати транспорт, зокрема і "швидка". Але згодом усвідомив, що це була моя помилка. Це всього лише ілюзія. Тепер я критично оцінюю це рішення," - ділиться він.

Поки ми прибули на місце, спускаємося вниз через спеціальний коридор, який нещодавно був визнаний "помилковим". І ось перед нами розташоване польове "приймальне" відділення, де пацієнти розподіляються на групи - "червоні", "помаранчеві" та "зелені" - в залежності від тяжкості їх поранень.

"Все, що ви б собі в голові не придумали, тут точно існує. Здивувати наших лікарів дуже важко. Але, як кажуть, практика - це вид благородного рабства. Військовий медик не працює 8 годин на день, а живе в цьому. Та головне - не спіймати відчуття Бога, не можна думати, що можеш усе. Постійно має бути поруч людина, яка "буде корону поправляти", - говорить Роман.

Він не повідомив про свій візит заздалегідь, тому гостей не очікували.

Хірург, анестезіолог, операційні сестри, санітари, водії - кожен займався своїми справами. З-під землі їм виходити не можна, щоби ворожі "пташки" не побачили.

Після того, як Роман познайомився з працівниками хірургічного відділу, він вирішує провести для нас коротку екскурсію. Ми розпочинаємо нашу подорож з операційних залів.

"Сьогодні лікарня оснащена всім необхідним і є справжнім зразком. Усі процедури, які виконуються в міській лікарні в сфері екстреної хірургії, доступні й тут. Шпиталь має можливість приймати до 200 пацієнтів щодня," - зазначає Роман.

Замість традиційних операційних ламп були встановлені меблеві освітлювальні прилади, які можна регулювати під різними кутами, забезпечуючи світло в необхідних місцях.

Доправити пацієнта в шпиталь від переднього краю можна менш ніж за півгодини, за умови, що дрони не будуть дошкуляти. Проте, зараз третина поранень, які отримують військові - саме від fpv-дронів, тож розраховувати на їхню відсутність поки не варто.

Попереду розташований протишоковий стіл, а також операційна кімната. Серед новітніх технологій виділяється пристрій, що дозволяє лікарям виконувати хірургічні процедури в будь-якому місці. Медичний персонал ласкаво охрестив його "медичним джавеліном".

У лікарні є відділення інтенсивної терапії, де пацієнти з тяжким станом, підключені до апаратів штучної вентиляції легенів, чекають на транспортування. Кожен кабінет обладнаний запасним виходом.

"Це справжня безпека?" - запитую.

"Отже, важливо, щоб у будь-який момент можна було залишити об'єкт з будь-якої його частини. Навіть якщо раптом почнуть обстрілювати невідомими засобами. Якщо ви хоча б раз опинилися під землею і відчули, що вас засипає, ви завжди прагнутимете мати можливість вибратися на поверхню", - говорить командир угруповання сил та засобів Медичних Сил "Схід".

Переміщуємося через приміщення для співробітників, кухонну зону та місце для відпочинку. Крім того, є душова кабіна та туалет.

Роман демонструє лабораторію, в якій можна провести базові аналізи, такі як визначення групи крові, перевірка сумісності, аналіз рівня гемоглобіну та кількості еритроцитів та інші дослідження.

"Це операційний блок, розташований під землею, який має невелику реанімаційну зону та приймальне відділення," - зазначає наш гід.

Переміщуємося в "зелену" зону, де зазвичай очікують на евакуацію поранені. Неподалік розташована кімната, де можна швидко перекусити та відпочити.

"Хто ж у нас тут на чолі?" - запитую.

"Хірург, буває що це анестезіолог чи травматолог. Хтось із лікарів, але переважно це хірург. Є ще координатор, який відповідає за евакуацію", - пояснює Роман.

СЕРГІЙОВИЧ можна перефразувати як "Син Сергія" або "нащадок Сергія".

Під час нашого візиту головним у хірургічному відділенні був Олександр Головаченко (колеги називають його "Сергійович").

Йому 45 років, і в повсякденному житті він є дитячим хірургом з досвідом роботи, що складає 22 роки.

"З дитячої хірургії перейти на дорослу легше, ніж навпаки. У дітей своя специфіка", - уточнює "Сергійович".

Олександр з’явився на світ у Польщі, в родині військового. Пізніше сім’я переїхала в Україну, де він здобув освіту і почав працювати. У нього троє доньок. До армії він потрапив за мобілізацією, але лише з третьої спроби, адже під час перших двох призовів його не брали, дізнавшись, що він є дитячим хірургом.

"Весь шпиталь - це наше робоче середовище. Тут усе налаштовано так, як потрібно. Кожен стіл... бачив важких пацієнтів; бувало, що через велику кількість поранених ми працювали всі разом. До нас доставляли людей з ушкодженням сонної артерії. При такій травмі кров втрачається дуже швидко... ми змогли врятувати", - розповідає "Сергійович" і додає, що тут, у підземеллі, у них є все необхідне для надання першої невідкладної допомоги.

"На війні ми бачили таке, з чим у цивільній медицині ніколи б не стикнулись. Більше того, нам треба приймати рішення "тут і зараз". Це досвід. Обов'язково намагаємося слідкувати за подальшою долею надважких пацієнтів. Це важливо і нам треба знати, чи ми все правильно зробили. Я знаю одного свого пацієнта. Виявилось, що він потрапив на прийом до мого колеги, з яким ми багато років працювали разом до війни", - розповідає медик.

"Ви втомилися?" - запитую.

"Хоча вже адаптувався, сумую за своєю лікарнею. Під час відпустки відвідав колег, які з нетерпінням чекають на моє повернення. Також дуже ностальгую за родиною."

ТІ, ХТО Є НЕВІД’ЄДНАНОЮ ЧАСТИНОЮ КОЖНОЇ ОПЕРАЦІЇ.

Анестезіолог Максим Дячок приєднався до військової служби у 2023 році, до цього він працював у центральній районній лікарні. Він зазначає, що деякі обласні медичні установи могли б позаздрити умовам, які є у них, всього за кілька кілометрів від лінії фронту.

"Я завжди потрібен у ролі анестезіолога. Якщо розглянути 10 випадків, то в 2-х із них моя присутність обов'язкова. Найскладніші моменти виникають під час масових надходжень постраждалих. Ми маємо чітке розуміння своїх дій і діємо на автоматі; кожен може працювати з будь-ким у команді. Це називається злагодженістю," - зазначає Максим.

38-річна Сніжана займає посаду медичної сестри та асистента анестезіолога. Вона з гордістю підкреслює, що без їхньої участі хірурги не розпочинають свої операції.

Вона мала можливість працювати в цивільній медицині, але в один момент усвідомила, що здатна на більше, і прагнула надавати допомогу в тих місцях, де вона є найнеобхіднішою.

"Коли я їхала, не розуміла, куди їду і що буду тут робити. Відчувала страх - чи встигатиму, бо це не цивільна лікарня, де все йде по плану, тут очікувати можна всього. Пам'ятаю, як поступив перший важкопоранений. Після цього я довго аналізувала свої дії, думала, а де мені можна пришвидшитись", - згадує Сніжана.

У неї вдома залишився 16-річний син, якого вона виховує одна. Поки жінка займається порятунком поранених військових, за хлопцем доглядає її мама.

"Коли у відпустку приїздила, то казала йому, що готова залишитись, у разі чого, бо медики потрібні й у тилу. Син став самостійним за час війни, більш свідомим і сказав: "Їдь, я тебе зачекаю тут". Я дзвоню йому кожного ранку, буджу замість будильника і він мене набирає, коли уроки закінчуються", - розповідає Сніжана, ледь стримуючи сльози.

4 травня відзначатиметься два роки з того часу, як вона служить у армії. До моменту відкриття підземного шпиталю, разом з товаришами по службі вони виконували медичні процедури в звичайних сільських домівках, залишених мешканцями.

"Ми одягнули бронежилети та шоломи... Загроза з боку КАБів, а ми в "операційній". Хоча отримуємо сповіщення, продовжуємо виконувати свою роботу. Працюючи в невеличкому будинку, я навіть не могла уявити, що це можливо... Я була вражена. Тут ми в безпеці, і це створює комфортні умови як для нас, так і для пацієнтів," - зазначила жінка.

Сніжана зізнається, що їй дуже не вистачає простого буденного життя, що поки вона на фронті, її цивільне життя стоїть на паузі.

МІСЦЕ, ЯКЕ ПЕРЕЖИЛО СТРАЖДАННЯ

Командиру угрупування сил та засобів Медичних Сил "Схід" ЗСУ Роману Кузіву 36 років. Він має позивний "Десятий". За час повномасштабного вторгнення бачився з родиною двічі. Чи сумує він за дружиною й дітьми? Так. Але інакше поки не виходить. Він не кабінетний начальник, та власне і кабінету, як такого, у нього немає. Він знає всі медичні точки. Особисто їх об'їздив.

"Я добре розумію свою відповідальність, вона стала для мене такою ж звичною, як частина мого тіла. Хоча я ставлю високі вимоги до себе та інших, намагаюся залишатися людяним. Евакуація з передових позицій - це наразі наша найсерйозніша проблема", - ділиться думками командир.

Він відкрито визнає, що в його житті траплялися моменти, коли його охоплював страх, і не довіряє тим, хто стверджує, що ніколи не відчуває страху.

"Я усвідомлюю, що мої рішення впливають на життя інших людей. Я уклав угоду зі смертю: я не буду її дратувати чи експериментувати, а вона, у свою чергу, залишить мене у спокої до певного часу", - з усмішкою говорить Роман.

Як й інші медики, він називає підземний шпиталь "андеграундом". Після завершення війни його можна було б перетворити на музей чи повністю розібрати, але точно це місце не може бути розважальним, бо воно бачило дуже багато людського болю.