Командування впроваджує штучний інтелект — як трансформувалося управління військовими підрозділами та які можливості надає новітня система Palantir.

Як ухвалювали рішення на полі бою в минулі часи? Розглянемо приклад Наполеона, який запровадив нову організаційну модель — корпусну структуру з професійним штабом. Це став справжнім механізмом для збору та аналізу військової інформації. Маршали керували корпусами і надсилали свої рапорти. Начальник штабу Бертьє збирав дані, формував загальну картину ситуації та доповідав її Наполеону. Легка кавалерія виконувала розвідувальні функції — її основна мета полягала не у веденні бою, а в отриманні інформації. Фон Клаузевіц не випадково ввів термін "туман війни", описуючи принципову невизначеність, у якій командирам доводилося ухвалювати рішення.

Наполеон формував у своїй свідомості цілісну картину з розрізнених повідомлень — і його розум був єдиним "центром обробки" для армії. Під час кампанії 1812 року він приймав вкрай невдалі рішення, оскільки фізичне виснаження вплинуло на його здатність до стратегічного мислення, а разом із ним і вся система почала занепадати.

Поява дротового зв'язку здавалася революцією. Інформація передавалася з неймовірною швидкістю, але її стало занадто багато. Телефонні лінії на Західному фронті безперервно передавали рапорти з тисяч позицій. Штаби захлиналися в донесеннях. Офіцер на передовій дзвонив у батальйонний штаб. Батальйон передавав у полк. Полк -- у дивізію. Дивізія -- у корпус. Корпус -- в армію. На кожному рівні офіцер вручну підсумовував вхідні донесення і передавав наверх скорочену версію. До моменту, коли інформація досягала командувача армією, вона проходила 5-6 рівнів фільтрації і була актуальною кілька годин тому.

Катастрофа на Соммі відбулася через те, що командування отримувало звіти про «повний успіх», в той час як дивізії зазнавали великих втрат. Кожен проміжний офіцер трохи прикрашав реальність, боячись донести погані новини. На найвищі щаблі ієрархії доходила переможна брехня, створена дрібними боягузами на всіх рівнях. Сьогодні Росія постійно наступає на ті ж граблі – побажаємо їй удачі в цій справі.

Друга світова війна принесла в арсенал військових два революційних винаходи. Перший з них — це радар, який вперше дозволив виявляти противника до того, як його помітить людське око. Британська система Chain Home, що складалася з мережі радарних станцій, які передавали інформацію в командний центр, стала першою в історії автоматизованою системою для обробки тактичних даних. Оператори в командному пункті в режимі реального часу переміщували фішки на спеціально підготовленій карті. Вінстон Черчилль, який відвідав цей центр під час Битви за Британію, назвав це видовище найзворушливішим моментом у своєму житті, адже вперше війна постала перед ним у вигляді системи, а не безладного хаосу.

Інше важливе місце — це Блетчлі-парк. Розшифрування німецької шифрувальної машини Enigma надало союзникам цінну інформацію не лише про переміщення ворога, але й про його стратегії. Науковці вважають, що робота криптоаналітиків змогла скоротити тривалість війни на декілька років.

У 1950-х почали говорити своє вагоме слово комп'ютери. США створили SAGE (Semi-Automatic Ground Environment) -- першу комп'ютерну систему протиповітряної оборони. Це був мейнфрейм, що займав кілька поверхів, з'єднаний із радарною мережею по всій Північній Америці. SAGE вперше в історії дав змогу автоматично інтегрувати дані з безлічі датчиків у єдину картину -- без ручного перенесення на карту. Оператор дивився на екран і бачив повітряний простір цілого континенту в реальному часі. Але ця система працювала тільки з повітряними цілями. Наземна війна, як і раніше, велася з картами, рапортами, радіостанціями і телефонами.

В'єтнамська війна стала першою конфліктом, у якому США активно використовували комп'ютерний аналіз даних, але цей підхід зазнав невдачі. Міністр оборони Роберт Макнамара, який раніше працював аналітиком у компанії Ford, впровадив у військове планування корпоративні принципи: вимірювати все і керувати на основі метрик. Основним показником стала кількість вбитих ворогів, відома як "body count". Нещодавно Україна також зустрілася з аналогічними помилками — замість цього значно результативніше було б зосередитися на знищенні логістичних шляхів супротивника. Сподіваюся, що тепер цей показник не є пріоритетним.

Армія США терміново розпочала вдосконалення звітності, яка надходила зверху, замість того, щоб зосередитися на реальних показниках ефективності. Офіцери завищували оцінки втрат ворога. Система накопичувала величезні обсяги даних, які комп'ютери обробляли, створюючи картину війни, яка нібито була на користь США. Але насправді це була програна війна. Комп'ютер не несе відповідальності за це; він лише обробляв дані, які йому надали. Якщо на вхід подавати нерелевантну інформацію, то й результат буде відповідним.

Швидкість обробки інформації є важливим аспектом. У 1973 році, під час війни Судного дня, ізраїльська розвідка мала в своєму розпорядженні всі дані про підготовку атаки, але аналітики не змогли їх своєчасно об'єднати. Кожен окремий сигнал виглядав незначним, але в сукупності вони створювали чітку картину. Проте, цілісного бачення ніхто не отримав. Подібна ситуація трапилася 11 вересня 2001 року та з трагедією 7 жовтня 2023 року.

Війна в Перській затоці 1991 року стала першим прикладом цифрової битви нового покоління. Система JSTARS, яка представляла собою літак з радаром, вперше дозволила спостерігати за переміщенням наземних підрозділів супротивника в реальному часі на великій території та передавала ці дані командирам. Однак інтеграції цих даних не відбулося. JSTARS надавала свою інформацію, розвідувальні літаки – свою, супутники – свою, а наземна розвідка – свою. Офіцери штабу змушені були вручну піднімати телефонну слухавку, телефонувати в різні служби, записувати дані на папері та переносити їх на карту. Процес формування актуальної оперативної картини займав декілька годин і потребував участі сотень людей. Генерал Шварцкопф зазначав, що до моменту, коли узагальнена інформація потрапляла на його стіл, вона вже ставала частиною минулого, а не відображала реальний стан справ.

Після 2001 року американські військові інвестували величезні суми, намагаючись реалізувати концепцію мережецентричної війни. Всі військовослужбовці, техніка, літаки та кораблі були інтегровані в єдину мережу, що дозволяло їм мати спільну тактичну картину. Система Blue Force Tracking стала першим інструментом, який надав командирам актуальну інформацію про розташування власних сил. Раніше дружній вогонь часто призводив до значних втрат, адже не було чіткої ясності щодо позицій своїх підрозділів.

Збір розвідувальних даних залишався частково ручним процесом. Відеопотік з безпілотника Predator зберігався на диску, який потім фізично транспортувався на базу для подальшого перегляду аналітиками. Оператори, що керували безпілотниками над Афганістаном, знаходилися в Неваді, а аналіз матеріалів здійснювали фахівці у Флориді. Результати передавалися командирам, які перебували в Кабулі. Весь цей процес займав години, незважаючи на наявність технологій, здатних забезпечити реальний моніторинг.

Яким чином міг виглядати звичайний робочий день військового аналітика в Афганістані? Наприклад, у 2008 році стався вибух саморобного вибухового пристрою, внаслідок якого загинули двоє солдатів. Аналітик, що займається розвідкою, приступає до своєї роботи. Він відкриває шість різних баз даних, які не мають між собою зв'язку; кожна з них має свій інтерфейс та унікальну логіку пошуку. Це база даних сигнальної розвідки, база агентурних повідомлень, база інцидентів, база біометричних даних, база фінансових транзакцій та база авіаційних спостережень.

Він шукає в кожній по черзі -- вручну. Копіює результати в таблицю Excel. Будує зв'язки на папері -- буквально малює стрілки між іменами і номерами телефонів. Ручками. Через кілька днів у нього є гіпотеза про те, хто зробив і заклав вибуховий пристрій. Щоб перевірити гіпотезу, він запитує доступ до даних іншого відомства. Запит іде через бюрократичний ланцюжок. Відповідь приходить через тиждень. Розслідування займає кілька тижнів.

Як і в багатьох інших системах, людина залишається найменш швидкою та найменш надійною складовою. І ось на арені з'явився штучний інтелект. Однією з найсучасніших платформ є Palantir Gotham. Як би діяв аналітик у ситуації з підривом саморобної міни сьогодні? Він відкрив би єдине вікно, яке вже об'єднало всі джерела інформації в режимі реального часу, автоматично.

Він задає параметри інциденту — час, місце, тип пристрою та хімічний склад вибухівки. Система автоматично аналізує величезний обсяг історичних даних, виявляючи патерни: подібні пристрої, схожі локації та часові закономірності. Лише за кілька хвилин вона формує граф зв'язків, який включає три попередні інциденти з аналогічним складом вибухівки, телефонний номер, що зафіксувався поблизу всіх чотирьох випадків, фінансові транзакції, що відбулися напередодні кожного вибуху, а також особу, чию біометричну інформацію зафіксували на блокпосту всього за три кілометри від місця події за день до вибуху тощо.

Аналітик виявляє взаємозв'язки, які було б важко виявити вручну — не через брак інформації, а через те, що дані були розпорошені по різних джерелах, і жодна людина не могла б переглянути їх усі одночасно. Дослідження, що раніше потребувало тижні, тепер займає лише кілька годин.

Відмінність між попередньою і сучасною системами полягає не лише у швидкості обробки інформації. Це абсолютно інший підхід до військових знань. В старій системі акцент робився на ретроспективному аналізі: з'ясовувалося, що сталося і хто за цим стояв. Нова ж система фокусується на предиктивному знанні: вона передбачає, що може статися, де і коли. Завдяки аналізу активностей – руху людей, транспортних засобів, характеру комунікацій та логістичних потоків – система виявляє аномалії, які можуть свідчити про можливі атаки.

Зараз, у контексті нинішнього конфлікту з Іраном, штучний інтелект демонструє свої можливості. Сучасні бойові дії генерують величезну кількість інформації. Беспілотники транслюють відеоматеріали, супутники захоплюють зображення, а перехоплені комунікації піддаються дешифруванню. Датчики реєструють рух, а військові надсилають звіти. Партнери по коаліції обмінюються розвідувальними даними.

Palantir Gotham підключається до принципово різних джерел одночасно: відеопотоки з дронів, супутникові знімки, перехоплені сигнали, дані про пересування транспортних засобів, фінансові транзакції, соціальні мережі, рапорти з землі, медичні дані про втрати, логістика постачання. Усе це приходить у різних форматах, різними мовами, з різним ступенем достовірності. Система нормалізує ці дані -- приводить до єдиного формату, присвоює ступінь достовірності, пов'язує між собою. Але це -- тільки перший рівень.

Другий рівень -- граф зв'язків. Система вміє автоматично пов'язувати між собою тисячі розрізнених фактів.

На третьому рівні поверх аналітичної платформи додається інтерфейс природною мовою -- командир може поставити запитання голосом. Наприклад: "Які маршрути постачання противника найбільш уразливі в наступні 48 годин?" -- і система генерує відповідь із візуалізацією, посиланнями на джерела та оцінкою достовірності.

Проте існує також четвертий рівень. Система починає пропонувати варіанти дій, не ухвалюючи остаточних рішень, але формулюючи: "На основі наявних даних можна розглянути три альтернативи. Альтернатива А має певну ймовірність успіху, але супроводжується такими ризиками..." Вперше штучний інтелект виступає не просто як допоміжний інструмент для аналітиків, а стає ключовим елементом у генерації стратегічних цілей під час великомасштабної війни. Це радикально змінює всю концепцію ведення війни. Незабаром система буде уповноважена на ухвалення рішень. Вітаємо, Вартовий-птах.

P.S.

Додам, що Palantir використовується в Україні з 2022 року. І система допомагає українським військовим, і досвід ведення реальних бойових дій теж вчить систему. Наприклад, система скорочує час від виявлення цілі до відкриття вогню. У класичній процедурі це займає хвилини -- розвідник доповідає, дані передаються ланцюжком, артилерист отримує координати, проводиться розрахунок. Система робить це за секунди, одночасно враховуючи поточне положення гармат, наявність боєприпасів, інші пріоритетні цілі в зоні. Наприклад, якщо один телефон регулярно з'являється поруч з артилерійськими ударами, система може припустити, що це спостерігач або коригувальник.

Аналіз патернів руху російських військ, логістичних потоків, активності зв'язку дає змогу прогнозувати напрямки ударів за кілька годин до їх початку. І врятує тисячі життів українських військових.