Інтелектуали, що стоять за січовим стрілецтвом та організацією Пласту.

Уляна, Володимир, Дарія, Ігор та Юрій Старосольські, 1926 р.

Минулого року у Львові одну з вулиць, що знаходиться поруч із Львівською політехнікою, назвали на честь родини Старосольських. Це нестандартне рішення, адже зазвичай вулиці присвячують окремим особам. Проте в даному випадку йдеться про цілу династію, представники якої в кожному поколінні зробили внесок в українську справу — в армії, культурі, освіті, правозахисті та охороні культурної спадщини.

Старосольські стояли біля витоків січового стрілецтва і Пласту, рятували памʼятки, займалися музикою і правозахистом. Тож назва вулиці на честь цілої родини стала вшануванням всіх її представників. А ще вони були родичами Шухевичів, що теж суттєво вплинуло на їхню долю. Про історію свого роду у Музеї міста розповів Андрій Котлярчук, директор заповідника "Тустань" і нащадок Старосольських.

Прізвище Старосольських, ймовірно, свідчить про їхнє походження зі Старої Солі, розташованої на території Старосамбірщини. Проте найстаріші документи, що відомі родині, датуються початком XVIII століття і мають зв'язок з містом Дрогобичем.

Дідусь Володимира Старосольського, який є найпомітнішим представником своєї родини, Микола Старосольський, займався правничою діяльністю та був залучений до управлінських справ греко-католицької церкви в Дрогобичі, а також до роботи міської влади. Він став засновником юридичної династії, що продовжувалася щонайменше через п'ять поколінь.

"Існує міф, що у одній з дерев'яних церков Дрогобича на фресках можна побачити момент, коли він вручає ключі від міста австрійському імператору", - ділиться Андрій Котлярчук.

Син Миколи, Йоаким Старосольський, переважну частину свого життя провів у Ярославі, розташованому на Надсянні. Він займався юридичною практикою, обіймав посаду повітового судді та був бургомістром. Саме в цьому місті з'явився на світ його син Володимир.

Йоаким уклав шлюб із полонізованою австрійкою Юлією Рапф, але рано пішов з життя. Внаслідок цього Володимир виховувався під опікою матері, і в їхньому домі основною мовою спілкування була польська. Незважаючи на це, хлопець швидко увійшов у коло української спільноти, зокрема завів дружбу з майбутнім композитором Станіславом Людкевичем, який також походив з Ярослава. Під час навчання він спілкувався з Іваном Трушем і Василем Стефаником. Останній згадував про Володимира такими словами: "Старосольський знав, що він українець, але не міг скласти речення українською. Хлопець мав панське виховання, і чи то кров пращурів, чи то теорії привели його до української нації, в результаті ставши одним із найкращих серед нас".

зображення з виступу Андрія Котлярчука

Володимир Старосольський вважається одним із ключових ідеологів українських січових стрільців. Він брав участь у Першій світовій війні, служив адʼютантом генерала Мирона Тарнавського та виконував функції міністра закордонних справ Української Народної Республіки під час премʼєрства Ісаака Мазепи.

Його ім'я стало частиною стрілецького фольклору. У відомій пісні "Не сміє бути в нас страху" ("Марш залізної остроги") звучать слова: "А наш канцлер Володимир, лицар з Старої Соли, перед ним тремтять усі держави і схиляються престоли".

Січовий стрілець Володимир Старосольський, 1916 рік (з Вікіпедії) можна перефразувати так: Володимир Старосольський, який служив у Січових стрільцях, 1916 року (з Вікіпедії).

Після закінчення війни Старосольський присвятив себе науковій діяльності, опублікувавши праці з соціології та юридичних питань, зокрема "Принцип більшості" та "Теорія нації".

У міжвоєнний період Володимир Старосольський став одним із найвідоміших захисників українських політвʼязнів. Він був адвокатом у гучних справах Біласа і Данилишина, Миколи Лемика, часто працював безплатно й захищав членів ОУН.

Володимир Старосольський представляє інтереси членів ОУН у судовому процесі, 1932 рік (фото NAC)

Станіслав Людкевич познайомив Старосольського з майбутньою дружиною Дарією. Як весільний подарунок композитор поклав на музику вірш Володимира "Чи тямиш ти?".

Так Старосольські породичалися з родиною Шухевичів - Дарія була донькою етнографа Володимира Шухевича і феміністки Герміни Шухевич, а також тіткою майбутнього головнокомандувача УПА.

"Діти Володимира і Дарії росли в тісному контакті зі своїми кузенами Шухевичами. І пізніше це відбилося на їхній долі, зокрема, у переслідуванні радянською владою", - наголошує Андрій Котлярчук.

Рідне місце Шухевичів. На фотографії Володимир Старосольський займає третю позицію зліва в останньому ряду, поруч з ним його дружина Дарія, яка тримає на руках доньку Уляну. Син Ігор Старосольський знаходиться в обіймах бабусі Герміни в центрі кадру, а Юрій Старосольський розташувався спереду, поряд з Романом Шухевичем.

Діти Володимира і Дарії - Юрій, Ігор і Уляна - зростали у творчому середовищі. Як і мати, вони займалися музикою й виступали разом як тріо: Ігор грав на віолончелі, Юрій - на скрипці, Уляна - на фортепіано. Збереглася концертна програма, де разом виступали Ігор Старосольський і Роман Шухевич.

Усі троє були активними пластунами. Юрій організовував табори у легальний і підпільний періоди Пласту, Уляна - була коменданткою новацьких таборів у часи підпілля, Ігор - звʼязковим куреня Святослава Завойовника.

Ігор, Уляна та Юрій Старосольські (зображення з родинного архіву)

У 1930-х роках Юрій Старосольський створив вірш під назвою "При ватрі", який став ритуальною піснею для пластунів. Пізніше він випустив книгу "Велика гра", що стала однією з основоположних ідеологічних праць "Пласту". Протягом періоду з 1972 по 1991 рік він був одним із трьох начальних пластунів за всю історію організації та відвідав усі світові осередки.

Перший пластун Юрій Старосольський (зображення з Вікіпедії)

У той же час Юрій був активним членом Української Військової Організації. У 1928 році він підняв національний синьо-жовтий прапор над будівлею Галицького сейму, відзначаючи десятиріччя Листопадового чину. Як і його батько, він став адвокатом і науковцем, а також виявив себе як талановитий художник, навчаючись у Олекси Новаківського, і залишив по собі значну кількість акварелей. Юрій був єдиною дитиною в родині, яка змогла уникнути радянських переслідувань, і в 1944 році емігрував за кордон.

У 1940 році перші совєти вивезли Старосольських до Казахстану. Дарія не витримала клімату і померла вже за рік, Володимир Старосольський - у 1942. Ігор і Уляна прожили в Казахстані шість років, зберігши родинні реліквії - фотографії, перстень і тишковецьку верету.

"Володимир Шухевич з'явився на світ у Тишківцях. З цього населеного пункту у них була червоно-біла верета, яка супроводжувала їх у подорожах до Казахстану, а потім, разом з Уляною, до Польщі та Америки. Згодом вона повернулася до Львова зі мною. Вік цієї верети мені невідомий, але вона досі залишається у нас," - поділилася Дарія Котлярчук, донька Ігоря Старосольського.

Також сім'я Старосольських зберегла прапор куреня "Лісових чортів", який був освячений у соборі Святого Юра в 1929 році за участю митрополита Андрея Шептицького.

Прапор "Лісових чортів" ( зображення з виступу Андрія Котлярчука)

Хорунжим прапора був Юрій Старосольський. Перед еміграцією він передав його іншим пластунам, а наприкінці 1940-х прапор закопали у львівській пивниці. Через 60 років його дивом знайшли і відреставрували, тепер Пласт береже його як реліквію.

"По-перше, це перший пластовий прапор, який посвятили згідно з канонами, і відтоді почалася традиція пластових таборів. А по-друге - це той самий червоно-чорний прапор, про який співають у пісні "Гей гу, гей га". Прапор "Лісових чортів" потім перейшов до ОУН і зберіг цю традицію, яку ми сьогодні знаємо", - пояснює Андрій Котлярчук.

Уляна Старосольська за освітою була економісткою, але працювала у журналі "Нова хата", а на еміграції редагувала часопис "Наше життя". А ще вона писала книжки під псевдонімом Любович.

Уляна прожила 100 років і стала берегинею родинної історії - єдиною з сімʼї, хто дочекався незалежної України.

Уляна Старосольська виступала як письменниця і хранителька спогадів своєї родини (зображення з родинного архіву).

Ігор Старосольський здобув освіту архітектора і працював у архітектурному бюро Ярослава Фартуха-Філевича. У Бібрці можна знайти будівлю, створену ним у функціоналістичному стилі.

Він - єдиний із дітей, хто залишився в Україні ціною двох заслань. Причини другого арешту достеменно невідомі, але слідство цікавилося його звʼязками з родиною Шухевичів.

"Ми не маємо точної інформації про причини його арешту. На той час, наприкінці 1940-х років, він працював у Львівській політехніці, але можна припустити, що це могло бути пов'язано з розшуком Романа Шухевича, який був його двоюрідним братом. У 1950 році Ігор Старосольський відвідував свого паралізованого дядька Зенка, батька Романа Шухевича, в лікарні. Під час затримання слідчі ставили йому численні питання про те, чому він відвідував дядька, що приносив з собою та коли востаннє бачив Романа Шухевича," - зазначає Андрій Котлярчук.

Ігор Старосольський біля відреставрованої за його проєктом Порохової вежі у Львові (фото з архіву родини)

Після свого повернення з заслання Ігор став одним з ініціаторів львівської школи реставрації, заснував майстерні, що займалися відновленням найзначніших архітектурних пам'яток Львова та його околиць. Незабаром, на основі набутих знань і досвіду, виник інститут "Укрзахідпроектреставрація".

Його донька, Дарія Старосольська-Котлярчук, яка з'явилася на світ під час заслання, стала піаністкою, як і її бабуся, також на ім'я Дарія. А от внук Андрій Котлярчук успадкував талант діда, обравши професію архітектора та реставратора.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Мешканці Львова пам'ятають про родину Старосольських та їхній значний внесок у розвиток української державності. У 1990-х роках Львівська міська рада відзначила Старосольських титулом "Сім'я року", а в 2024 році їх ім'я отримала одна з вулиць, що розташована поряд із Національним університетом "Львівська політехніка", академічною гімназією та іншими важливими місцями, пов'язаними з Пластом та життям цієї родини.

"Хоча вони не з'являлися часто на публіці, їхня поведінка слугувала прикладом, і вони залишалися непохитними у своїх принципах," - зазначив Андрій Котлярчук.

А ще недалеко від вулиці Родини Старосольських є та камʼяниця, де всі роки лихоліття зберігалося знамено з тризубом і пластунським гаслом.