"Сутність не в тому, що ти носиш під одягом". Наталя Гаріпова розповідає про жіночий стендап, найскладніший етап свого життя та сміх Зеленського, який подарував їй 50 000 гривень.

Перша українська стендап-комікеса, Наталя Гаріпова, яка стала учасницею та переможницею шоу "Розсміши коміка", а також працює сценаристкою і продюсеркою, вирішила взяти паузу через емоційне вигорання після свого проєкту "Відвал ніг або All inclusive". Проте, вона зібрала сили, щоб створити нову комедійну програму для свого туру і знову виходить на сцену. Незважаючи на складну ситуацію в Україні, Наталя переконана, що саме зараз важливо відвідувати концерти та підтримувати все, що стосується мистецтва.

У спеціальному інтерв'ю для OBOZ.UA Наталія розповіла про свій старт у світі стендапу, згадуючи моменти, коли чоловіки виходили на перекур під час її виступів. Вона також поділилася своїми переживаннями щодо боротьби із сексизмом, а також розкрила, чи тестує свої жарти на партнерові. Чому за кожну помилку доводиться платити жорстоким "кенселингом" з боку суспільства, та як їй вдається поєднувати кар'єру з материнством - про все це та багато іншого читайте далі.

- Минулого року ви відмовились давати нам інтерв'ю, пояснивши це "вигоранням і перезавантаженням". Якщо це не тригерна тема, поділіться, будь ласка, як ви це подолали?

Протягом року я працювала над соціально важливим проєктом "Відвал ніг або All inclusive", вклала в нього всі свої сили, емоції, знання та зв'язки. Я щиро бажала, щоб цей проєкт реалізувався, щоб міста змінювались, а суспільство почало по-іншому сприймати людей з інвалідністю. Моя мета полягала в тому, щоб підкреслити, що людина з інвалідністю - це перш за все людина. Вона може бути смішною, сумною, незвичайною, роздратованою, красивою - всіх нас об'єднує різноманітність. Хотілося показати, що ми не є спадкоємцями СРСР і не прагнемо ігнорувати людей з інвалідністю.

Ми є суспільством, яке формує єдність у часи війни, тому сприймаємо все дуже гостро, а зміни відбуваються стрімко. Цей проєкт виявився вкрай актуальним та необхідним. Однак його реалізація вимагала від мене всього мого часу. Я не мала можливості займатися іншими проєктами, виступати на стендапах або навіть просто відпочивати. Важливо зазначити, що це не лише рік роботи над проєктом; це також результат накопиченої втоми за три роки війни – постійної діяльності в умовах криз, волонтерства 24/7 та виховання дитини. Усе це призвело до такої виснаженості, з якою було важко впоратися, адже в моїй голові залишилося зовсім небагато думок, а в душі – абсолютно не вистачало моральних сил.

Як я це подолала? Все достатньо просто: близькі безпечні друзі, природа, книги, фільми, тиша, мрії. Саме мрії давались дуже складно, бо мрії - це завжди щось таке легке та безтурботне. А ось із цими двома станами в мене і досі проблеми.

Після довгої перерви ви відправляєтеся в подорож містами України. Як ви зазначили: "Схоже, я завершила концерт саме в той момент, коли потрібно ще більше гумору." Що ви хотіли цим висловити?

Комедія завжди слугувала втіхою, адже її найяскравіші моменти часто виникають під час соціальних криз. У цей час, коли все виглядає заплутано, ми все ще здатні оцінити жарт. Сміючись, ми усвідомлюємо, що живемо, і що можемо піднятися над труднощами, адже вже пройшли через них зі сміхом. Комедія надає нам силу протистояти несправедливості. Тому зараз, як ніколи, важливо відвідувати комедійні вистави, танцювати, співати, займатися творчістю та просто насолоджуватися життям. Хоча б час від часу.

- Як взагалі писати гумористичні історії та смішити глядачів під час війни? Чи помітили, які теми "заходять" найкраще, а які людина не сприймає? Наприклад, жарти "Кварталу 95" періодично хейтять.

- Для відповіді на це питання треба уточнити, що я пропустила два роки стендапу і тільки повертаюся в цей жанр. Перший рік війни я виступала для емігрантів у межах проєкту "Доброго вечора, ми з України". Тоді взагалі не було зрозуміло, як жартувати, але було зрозуміло - це обов'язково треба робити. Потрібно бути поряд зі своїми людьми, просто збиратись разом - сміятись і плакати. Ми почали виступати через місяць після повномасштабного вторгнення, і я думаю, ми перші, хто почав жартувати і співати навіть крізь сльози. Але перші кроки - найскладніші, далі простіше.

- Ви - перша жінка-комікеса. Як вас сприймали чоловіки, коли тільки починали виступати в жанрі стендапу? Власне, як змінився стендап за цей час?

- Були різні чоловіки і по-різному сприймали. Звісно, основна маса жінку-коміка завжди недооцінювала, тому на жінках часто люди виходили покурити або замовляли коктейль, але все змінилось дуже швидко. Бо головне - чи ти смішний/смішна, а не те, що в тебе в трусах.

Я не можу з упевненістю сказати, як саме змінився стендап. Я досліджую його переважно у власному внутрішньому світі і лише трохи можу судити про інших. Найголовніше для мене — це те, що глядачі цінують тих коміків, яких я поважаю і люблю. Це для мене своєрідний орієнтир.

Якщо говорити про зміни, то, на мою думку, стендап найближчим часом може втратити свою щирість. Можливо, навіть варто сказати, що він стане дещо "стерильним". Адже за будь-яку помилку зараз можна отримати жорстку реакцію суспільства у вигляді кенселингу. Цей страх може призвести до того, що коміки втратять охоту жартувати на гострі теми. Проте з'являться нові обличчя. Як у чаші, яка постійно наповнюється: хтось йде, хтось приходить. Головне усвідомити, що український стендап вже не є простим наслідуванням американського, а являє собою щось унікальне і самобутнє.

Які стендап-коміки вражають найбільше?

Василь Байдак, Антон Тимошенко, Павло Остріков, Володимир Кравчук, Міша Правільний. І, звісно, всі жінки, які представляють український стендап. Вони самостійно або спільно виховують дітей, борються, піклуються про здоров'я, працюють і переживають все на власному досвіді, а потім знаходять сили на усмішку. Жінки - це справжня сила!

- Ваша подруга Олена Кравець ходить на письменницькі курси та мріє написати книгу. Кілька років тому ви зізналися, що працюєте над книгою "Енциклопедія престарілої принцеси". Чи вдалося її дописати?

Олена перебуває на порозі захоплюючого етапу в своїй творчості, незабаром вона представить свою моновиставу, на яку я з нетерпінням чекаю. Вона для мене є однією з найсильніших і найжіночніших особистостей, яких мені пощастило зустріти.

Моя книга наразі перебуває на перерві, але я планую знову зайнятися нею після закінчення туру.

- Як вдається поєднувати материнство і кар'єру? Коли, наприклад, втомлена після виступу, хочеться відпочити, а дитина просить погратися чи почитати книжку? Хто найбільше допомагає з донькою, коли ви на гастролях?

- Мені здається, в мене така ж енергозатратна робота, як і у всіх. Тут залежить, здається, не від роботи, а що я ДЛЯ СЕБЕ роблю попри роботу: якщо займаюся йогою чи бадмінтоном, приділяю собі час на книгу або прогулянку, то і я буду нормальною мамою, а не тривожною. Взагалі діти дають багато енергії, просто ми не завжди вміємо її брати. Спробуйте іноді пограти за їхніми правилами і ви здивуєтесь, наскільки ваша внутрішня дитина хоче веселощів, а ви їй просто їх не даєте.

Мій чоловік справді є великою підтримкою для мене. Він знає, як правильно одягнути малюка, чим його нагодувати, які слова краще уникати, і як подарувати радість. Додатково, його спокійна натура створює для дитини затишну атмосферу.

Ваш чоловік, Антон Азізбекян (музичний продюсер. - Ред.), також пов'язаний зі світом шоу-бізнесу, як і ви. Чи просто вам, двом творчим людям, жити і працювати разом? Чи ділилися ви з чоловіком своїми жартами, щоб почути його думку? Як ви реагуєте на критику?

Якщо хочеш перевірити жарт на міцність, спробуй його на моєму чоловікові. Він не великий любитель сміху, а жарти краще випробовувати на тих, хто не боїться показувати свої емоції. Я не фанат критики, хоча, зрештою, хто її любить? Але я готова приймати її і працювати над собою.

У одному з епізодів програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" обговорювалася важлива проблема: чи варто примушувати дитину вступати до університету, якщо вона не зацікавлена в спеціальності, яку вибрали батьки. Чи не так, як і багато інших, ви здобули вищу освіту переважно через бажання батьків? Як ви ставитеся до таких дій у сучасному контексті? Якими ви бачите свої майбутні стосунки з донькою?

Я не можу передбачити, що принесе майбутнє, але щиро бажаю мати можливість підтримати свою дитину в усіх її прагненнях. Моя мрія – забезпечити її фінансовою основою, щоб вона могла не поспішати до університету, а взяти рік на самопізнання. Якщо ж вона відразу зрозуміє, чого хоче, хочу, щоб обирала шлях не лише за критерієм фінансової вигоди, а керуючись покликом своєї душі. Я прагну, щоб вона була щасливою. Ось мій план. Це головне для мене.

З початком широкомасштабної агресії ви вирушили до Німеччини на деякий час. Однак цей досвід біженства не став для вас першим. У 1992 році, коли ви були підлітком, довелося залишити Придністров'я через військові дії російських сил. У одному з інтерв'ю ви висловлювали невдоволення батьками, адже вони не прищепили вам ворожнечу до росіян. Сьогодні Росія продовжує війну в Україні. Чи обговорюєте ви ці події зі своєю донькою?

Еміграція стала найпохмурішим періодом у моєму житті, я відчувала себе завмерлою і практично не жила. Можливо, в той час я не була найкращою мамою і дружиною, але ці спогади стали туманними. Я пам'ятаю, що постійно відчувала біль і прагнула повернутись додому. Повернення додому стало найкращим рішенням для нашої родини. Я відчуваю велику радість від цього вибору, хоча іноді мене охоплює страх за дитину і наше майбутнє. Ми з Поліною регулярно обговорюємо війну. Вона розуміє, що Росія атакує нас і хто є справжнім джерелом лиха. Серед її друзів є діти, чиї батьки воюють, і деякі з них втратили кінцівки. Це важко не помітити, навіть для дитини. Проте я стараюся з усіх сил забезпечити їй повноцінне дитинство, наповнене річкою, риболовлею, велосипедами, морозивом і світлячками в сірникових коробках.

Ви здобули перемогу на шоу "Розсміши коміка", коли буквально за секунди до ймовірного програшу змогли розсмішити майбутнього президента Володимира Зеленського та виграли головний приз – 50 тисяч гривень. Тоді ви справили враження жінки, яка не зупиниться на половині шляху! Чи проявляєте ви таку ж наполегливість і рішучість у своєму щоденному житті?

Я неоднозначна. Прагну помічати ті маски, які дозволяють мені ховатися, фіксую зміни в собі, усвідомлюю свої бажання і відмови, вчуся висловлювати "так" і "ні". Я неоднозначна. Я одночасно тендітна і сильна. Моя особистість об'єднує чоловіче і жіноче. Я і доросла, і дитина водночас. Обожнюю своє життя, ціную себе такою, яка є: іноді радісною, іноді сумною, то енергійною, то втомленою. Я - жива всередині, і це найважливіше.

Ваш пост в Instagram справді вразив мене: "Раніше я страждав від негативних дій оточуючих, але тепер вони навпаки, підкреслюють мої якості. Мої вчинки, цінності, досягнення та коло спілкування формують мою сутність. Я вірю, що добро і чесність завжди тріумфують". Як ви дійшли до такого розуміння?

Мені вже 40 років (сміється).

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю із власником івент-агенції Артуром Пайрері - про ідеальний день народження, російські мультики під час війни і костюми за тисячі доларів.

На OBOZ.UA ви знайдете ексклюзивне інтерв'ю з продюсером Comedy Club Арменом Оганяном, в якому він розповідає про зрадника Бардаша, своє звільнення з ТНТ через війну, а також про те, як у Португалії став "татом" для українських дітей.