Ілюзорне піднесення та двошарова структура економіки Китаю.

засновник Investudio, експерт з управління ризиками, консультант з інвестицій

Існувала жартівлива думка, що Велику Китайську Стіну збудували, аби не дозволити китайцям виїжджати за межі своєї країни. Однак, ці часи залишилися в минулому — в 2010-х роках населення Китаю почало стрімко скорочуватись. Причиною цього стало суворе дотримання політики "однієї дитини", яка тривала понад тридцять років (1979-2015), в результаті чого тепер немає достатньої кількості людей, готових до народження.

Якщо раніше основним занепокоєнням було питання перенаселення, то зараз акцент змістився до проблеми старіння населення та браку робочих ресурсів. Вперше за шість десятиліть кількість населення Китаю дійсно зменшилася. І це лише початок процесу. За прогнозами, до 2050 року Китай може втратити більше ніж 100 мільйонів осіб працездатного віку.

Коли китайський уряд нарешті зрозумів серйозність ситуації і дав дозвіл на народження двох і більше дітей, момент вже був втраченим.

Ментальність змінилась. Молодь тепер інакше дивиться на життя -- хоче свободи, спокою і заводити сімʼї не поспішає. Жити в місті дорого, роботи багато, а часу і грошей на дітей не вистачає...

Проте Політбюро ЦК КПК не має наміру відступати. На нещодавньому з'їзді партія визначила амбіційну мету — до 2035 року досягти так званого "загального добробуту" (китайський варіант комунізму) та подвоїти чисельність середнього класу з 400 до 800 мільйонів осіб. Це означає, що їхнє населення середнього класу буде перевищувати загальну кількість таких жителів у США (приблизно 170 млн) та ЄС (близько 290 млн) разом узятими.

Хоча за останні десять років номінальний валовий внутрішній продукт Китаю зріс майже вдвічі (з 10 до 20 трильйонів доларів), за зовнішнім виглядом стабільності ховається безліч системних проблем. Незважаючи на це, Китай продовжує демонструвати стабільний ріст на рівні 5% щорічно. Кажуть, що якщо цей показник впаде хоча б до 4%, можуть виникнути серйозні соціальні зрушення, які вплинуть на ситуацію в усьому світі.

Насправді, китайський уряд через державні фінансові установи, муніципальні облігації та спеціальні програми підтримки щорічно створює і вводить в обіг приблизно $1 трильйон (з огляду на $20 трильйонів — це ті самі 5%).

Отже, насправді, швидкого зростання вже давно не спостерігається — економіка ледь утримується на плаву.

Парадокс полягає в тому, що це ілюзорне внутрішнє зростання перетворюється на потужну зброю на міжнародній арені. Держава фінансує свої компанії, які, у свою чергу, демпінгують на глобальних ринках, поступово поглинаючи всіх конкурентів і створюючи монополії. На цьому фоні Пекін дедалі більше посилює контроль над інформацією. Вся статистика залишається під грифом секретності, а економісти, які ставлять під сумнів офіційні дані про зростання або критикують дії уряду, просто зникають з публічного простору.

Китай волів би зробити все тихо -- без війни. Щоб всі в один день прокинулись і усвідомили, що в світі новий господар.

І варто зазначити, що на даний момент у нього це виходить досить успішно. Пекін вже займає більше 55% глобального ринку суднобудування (у 2024 році його верфі здобули 74% нових контрактів) та виробляє 65% швидкісних потягів.

Таку ж долю може спіткати автомобільний ринок та інші галузі. У 2024 році Китай виготовив понад 30 мільйонів автомобілів, що становить 33% від загальносвітового виробництва. При цьому більшість з них – це електромобілі, які займають понад 60% світового ринку. Тому Сполучені Штати та Європа починають занепокоюватися і звинувачують Китай у створенні глобальної кризи перевиробництва.

Однак китайська влада не може зупинитися. Перед нею постає складна дилема: або ж громадянська війна — адже якщо Китай втратить доступ до всіх ринків, то 1,5 мільярда старших працівників соціалістичної праці знову залишаться без засобів до існування; або ж Китай стає глобальним лідером, використовуючи всі можливі засоби для завоювання світових ринків і нав'язування своїх політичних принципів. Таким чином, як видно, вибору в даній ситуації насправді немає.

Проте Штати не відступлять без бою. Якщо виникне така потреба, вони готові використовувати силу, щоб захистити свою гегемонію та зберегти свій вплив на міжнародній арені.

Отже, якщо ця тенденція триватиме і не виникнуть нові геополітичні угоди, конфлікт між США та Китаєм стає найбільш імовірним розвитком подій...

На завершення варто зазначити, що найбільш активними в цій ситуації є Японія та Південна Корея. Вони грають на два фронти: офіційно підтримують країни Західного світу, але за лаштунками налагоджують тіньові зв'язки з Китаєм. Це підтверджується, зокрема, тим, що ринок державних облігацій США за останній рік зазнав суттєвого падіння, тоді як китайський ринок боргових інструментів продовжує демонструвати зростання. Це свідчить про те, що капітал поступово переміщується з Західного світу в Азію.

Тарифні коливання Трампа ще більше ускладнюють ситуацію, відштовхуючи союзників від США та наближаючи їх до Китаю. Виглядає так, що республіканці це розуміють. Саме тому Дональд спершу взяв під контроль "нафтовий кран" на Близькому Сході, з якого постачаються енергоносії для всієї Азії. Але це вже зовсім інша тема.