Зеновій Красівський — це одна з тих особистостей, чия історія виглядає майже фантастичною: підпільник, поет, дисидент, який провів більше 25 років у в’язницях і психіатричних закладах, але так і не здався.
Його історія захоплює силою духу та незламним прагненням української свободи. Детально про долю та діяльність земляка вирішив розповісти "Телеграф".
Зеновій Михайлович Красівський народився 12 листопада 1929 року в селі Витвиця на Івано-Франківщині. Майбутній поет і правозахисник зростав у час, коли в Галичині активно діяли ОУН та УПА, що значною мірою вплинуло на формування його світогляду. У 1948 році його сім'ю, як і тисячі інших родин, депортували до Казахстану, однак сам Зеновій зумів утекти. До першого арешту 1949 року він жив підпільно в Карпатах і у Львові, де був тяжко поранений. Під час слідства витримав 21 добу безперервних допитів і зрештою був засуджений Особливою нарадою НКВС до п'яти років ув'язнення та довічного заслання. На той час йому було всього 20 років. Покарання відбував у Архангельській області на лісозаготівлях. У 1953 році його звільнили та направили до Караганди, де перебувала його родина. Там він працював на шахті, але у 1957 році зазнав тяжкої травми та отримав інвалідність.
Другий арешт стався в 1959 році, коли Красівського обвинувачували у "розповсюдженні націоналістичних ідей". Однак йому знову вдалося втекти. Пізніше він повернувся до України, де вступив на філологічний факультет Львівського університету та одночасно працював у бібліографічному відділі наукової бібліотеки.
У 1963-1964 роках він став одним із засновників Українського національного фронту — підпільної організації, що боролася за незалежність України. Красівський підготував важливий документ під назвою "Тактика Українського національного фронту", де виклав основні принципи діяльності руху. Члени УНФ планували втілювати свої ідеї переважно ненасильницькими методами, а вдаватись до сили лише в крайніх випадках. Саме в цей період було започатковано випуск підпільного журналу "Воля і Батьківщина", перші випуски якого друкувалися на горищі дому Красівського. В цілому організація налічувала понад 150 активістів у Львові, Івано-Франківську та в інших частинах України.
У березні 1966 року Український національний фронт (УНФ) презентував резонансний "Меморандум до XXIII з'їзду КПРС", в якому відкрито критикував радянську національну політику та вимагав відновлення прав українців. У документі порушувалися питання про припинення репресій, русифікації та пресування інтелігенції. У відповідь на це КДБ почав активні пошуки членів організації. У квітні УНФ опублікував ще одну заяву, в якій підкреслював, що український національний рух не є продуктом іноземних розвідок, а відображає справжню волю народу.
У березні 1967 року було затримано лідерів Українського національного фронту, серед яких опинився і Зеновій Красівський. Його судили за обвинуваченням у "зраді Батьківщині", в результаті чого він отримав 12 років ув'язнення – п'ять з яких мав провести в тюрмі, а решту в таборах суворого режиму, а також п'ять років заслання. Під час перебування у Владимирському централі, він створив збірку творів "Невольницькі плачі" та поему "Тріумф сатани".
У 1972 році проти Красівського розпочали нову справу, звинувативши його в "антирадянській агітації". Його примусово помістили до психіатричної лікарні в Смоленську, а згодом перевели до Львова і Бережан. Саме в умовах репресивної психіатрії він провів шість років свого життя. У 1979 році він одружився з Оленою Антонів, яка стала його опікункою, адже офіційна медицина визнала його "параноїдальним шизофреніком". У тому ж році Красівський приєднався до Української Гельсінської групи.
У березні 1980 року його затримали знову та направили "досиджувати" невідбутий термін. Спершу він перебував у пермських таборах, а пізніше -- на засланні в Тюменській області. Загалом у таборах, тюрмах та психлікарнях Зеновій Красівський провів 26 років.
У 1985 році він повернувся на батьківщину, а вже через два роки обійняв посаду секретаря Української Гельсінської спілки. Після трагічної втрати дружини в 1986 році він активно включився в громадську діяльність, підтримуючи відновлення Української греко-католицької церкви та беручи участь у будівництві жіночого монастиря в Горшеві. У 1990 році він став одним з ініціаторів створення політичного об'єднання "Державна самостійність України" і заснував журнал "Українські проблеми".
В своїх виступах Красівський акцентував на загрозі російського імперіалізму та закликав українців цінувати свою мову, культуру та незалежність. Він пішов з життя 20 вересня 1991 року в Моршині через інсульт. У своїй рідній місцевості його пам'ятають як поета, ідеолога національно-визвольного руху та почесного громадянина Долини.
Нагадуємо, що раніше "Телеграф" повідомляв про трагічну загибель українського тренера Ігоря Турчина. Його серце зупинилося під час гри, коли він перебував у роздягальні.
#Українці #Україна #Депортація #Російська імперія #Львів #Історія #Інвалідність #Карпатські гори #Казахстан #Націоналізм #Арештуйте. #Батьківщина #Філологія #Світогляд #Репресії #Правозахисники #Смоленськ #Бережани #Поет #Бібліотека #Комуністична партія Радянського Союзу #Організація Українських Націоналістів #Телеграф #Галичина (Східна Європа) #Івано-Франківська область #НКВС #Долина #Івано-Франківськ #Архангельська область #Рух опору #Львівський університет #Дисидент. #Українська повстанська армія #Караганда #Українська Гельсінська спілка #Українська Гельсінська група #Володимирська центральна тюрма #Тюменська область #Моршин
