19 листопада 2025 року Настю розбудили слова її матері: "Нас атакують". Незабаром Тернопіль зазнав удару російських крилатих ракет та безпілотників. Цей ранок став справжньою трагедією для міста: загинули 38 людей, серед яких 8 дітей, а ще 94 отримали поранення. У цій жахливій атаці Настя втратила свою матір, дідуся та улюбленого собаку. Дівчинка сама отримала серйозні опіки на 15% тіла, особливо постраждали її руки та обличчя. Настя вирішила поділитися своєю історією в Музеї "Голоси Мирних", як повідомляє сайт Фонду Ріната Ахметова.
Коли пролунала тривога, вона ховалася у ванній, потім з рідними вирішила перейти у безпечне місце, та не встигли навіть зібратися. У цей момент у їхній будинок влучила ракета - квартира спалахнула. Вийти через під'їзд вже було неможливо: сходи затягнуло густим димом. У пастці вогню Настя безперервно телефонувала до служби порятунку, поки навколо все горіло.
"Ми сидимо в полум'ї. Бабуся телефонує дядькові і каже: 'Володю, у нас пожежа, не знаємо, що робити'. Я починаю повзти до вітальні, ми всі задихнулися від диму, бачу, як мама повзла за мною і раптом падає на руки, її трясе. У той момент я усвідомлюю, що це критична ситуація - або я знайду вихід і нас врятують, або ми загинемо тут всі разом," - згадує Настя про той жахливий момент.
В стані глибокого шоку дівчина вийшла на балкон і намагалася стрибнути з третього поверху, але в останній момент її врятувала бабуся.
"Бабуся раптово схопила мене за кофту і вигукнула: 'Ні, не стрибай!'. У той момент я вдихнула повітря і втратила свідомість прямо на балконі. За словами бабусі, я пролежала там без свідомості цілих сорок хвилин. Весь той жар запекло мені шкіру", - ділиться Настя.
До тями вона прийшла лише на третій день у львівській лікарні. Тоді її постійно вводили в медикаментозний сон для проведення болючих перевʼязок. Опечене тіло Насті боліло настільки, що вона взагалі не могла спати вночі:
Кожні півтори години я відчуваю нестерпний біль. Все тіло палить, адже відкриті ділянки на руках і ногах. Словами важко передати цей дискомфорт. Я плакала і благала про знеболювальні засоби.
Спершу Насті не казали про загибель близьких - лише згодом вона зрозуміла втрату. Тому зараз для неї важливо розповідати про пережите: це її спосіб розказати світові правду про війну в Україні.
"Я вважаю, що важливо все це документувати – як відео, так і фотографії – щоб продемонструвати закордонним людям, що в Україні дійсно відбуваються такі події," – підкреслює дівчинка.
Нині Настя проходить лікування та чекає на лазерне шліфування рубців. Вона не втрачає надії повернутися до баскетболу і вже тренується, щоб відновити еластичність руки, продовжуючи бути капітаном своєї команди. Також Настя багато вчиться і мріє стати стоматологинею.
Ознайомтеся з історією Насті саме тут.
Колекція Музею "Голоси Мирних", що належить Фонду Ріната Ахметова, містить понад 145 тисяч історій, пов'язаних з війною. Це найбільша у світі база свідчень цивільних осіб, які стали жертвами агресії Росії проти України.
#Безпілотний літальний апарат #Біль #Львів #Крилата ракета #Капітан (збройні сили) #Баскетбол #Тернопіль #Рінат Ахметов #Свідомість #Лазер #Ракета #Сон #Опік #Дим #Проте #Скар
