33 роки Збройних Сил України: від мільйонних лав до нової мільйонної армії.

Новітня історія українського війська - це вражаючий шлях трансформації та звитяг. Головний його підсумок: 91,5% українців довіряють своїй армії!

6 грудня відзначається День Збройних сил України - свято істинної звитяги, мужності та героїзму. За 33 роки своєї новітньої історії українська армія пройшла шлях від глибокого занепаду до стрімкого відродження в умовах війни. Які зміни відбувалися в ЗСУ від здобуття Незалежності до сьогоднішніх днів - у матеріалі Укрінформу.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла постанову "Про військові формування в Україні", якою визначила: "підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України розпочати створення Збройних Сил України". Фактично цим документом було започатковано будівництво ЗСУ як необхідного інституту держави. А 6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла Закони "Про оборону України" та "Про Збройні Сили України". Того ж дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі парламенту першим склав міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов.

У розповіді для AрміяInform, перший міністр оборони України Костянтин Морозов згадував:

Москва намагалася зберегти єдину радянську армію як останній засіб збереження бодай якоїсь форми Союзу. Для цього було вжито безліч заходів: активно узгоджували з нами спільні завдання, системи призову та комплектування, освіти, зв'язку, забезпечення тощо. Коли в Москві зрозуміли незворотність української політики, почалися пограбування складських запасів матеріальних ресурсів. Водночас у військах розгорнулася агресивна пропагандистська кампанія проти української присяги, а сили, які протидіяли створенню нашої власної армії, стали діяти активніше.

В Україні почали виникати антиукраїнські громадські об'єднання, включаючи тих, хто не був лояльний до держави серед військових офіцерів. Це становило серйозні загрози для нашої країни, зокрема у зв’язку з ризиками втрати недавно здобутої незалежності. Міністерство оборони лише починало свій розвиток, і не мало жодних ресурсів або можливостей для протидії цим викликам. Важливо зазначити, що протягом чотирьох місяців (з вересня по грудень) 1991 року я був єдиним офіційно призначеним представником у Міністерстві оборони та Збройних силах України. Разом із добровольцями ми активно займалися підготовкою масштабної операції для приведення особового складу до української військової присяги. Нам була необхідна підтримка для організації представництв у всіх регіонах. Нашими першими і беззаперечними союзниками стали депутати Народної ради, а також кадрові й колишні військові з Спілки офіцерів України. Ми отримували підтримку від активісток Організації солдатських матерів та від патріотично налаштованих громадян по всій країні.

Ми отримали значну підтримку і допомогу від кадрових офіцерів та прапорщиків, які обрали шлях незалежної України. Вони виявляли факти вивезення майна, саботажу законів та рішень українського уряду і активно інформували нас про це. Ми здійснювали здебільшого інформаційні та превентивні дії, покладаючись на сили добровольців. Проте, цих зусиль виявилось недостатньо, адже нас атакувала потужна антиукраїнська коаліція, що діяла під контролем Кремля. Особливо гостро антиукраїнська риторика проявлялась у Чорноморському флоті в Криму. Протягом перших місяців існувала реальна загроза застосування військової сили. Ситуація почала кардинально змінюватись з січня 1992 року, коли в військах розпочалось масове присягання офіцерів на вірність Україні. До травня Україна вже мала основу своєї власної армії.

1991-1996: МОЛОДА СПАДКОЄМИЦЯ НЕ РОЗУМІЄ, ЯК ВИКОРИСТАТИ СВОЄ ДОБРЕ БУДЕ ЗАБАГАТО.

На момент розпаду Радянського Союзу Україна володіла четвертою за величиною армією у світі, а також значними запасами озброєнь та військової техніки. Чисельність збройних сил становила приблизно 980 тисяч військовослужбовців. Під юрисдикцію новоствореної держави перейшли 21 дивізія, включаючи 14 мотострілецьких, 4 танкові та 3 артилерійські, а також 8 артилерійських бригад, які мали на озброєнні 9293 танки та 11346 бойових машин. До складу армії входила одна бригада спецпризначення, 9 бригад протиповітряної оборони, 7 полків бойових вертольотів, чотири повітряні армії, що налічували близько 1500 бойових літаків, і окрема армія ППО. Найкраще підготовлені та озброєні частини зі східної Європи були переведені на територію України. Крім того, під контролем нової держави опинилося приблизно 2500 одиниць тактичної ядерної зброї та 176 міжконтинентальних балістичних ракет.

Кількість військовослужбовців, технічних засобів та озброєння на той час була очевидно надлишковою. Зовнішні виклики та фінансові труднощі змусили Україну відмовитися від ядерного арсеналу, продати військове обладнання та здійснити значне скорочення армійських сил. Як реалізували ці зміни? Це вже питання накопичення досвіду, якого країна ще не мала, і його необхідно було здобути.

У червні 1992 року Верховна Рада України затвердила Договір щодо звичайних збройних сил в Європі. Згідно з цим документом, передбачалося скорочення кількості танків на 5300 одиниць, бойових броньованих машин на 2400 одиниць, а також бойових літаків на 477 одиниць.

Одним із перших спільних документів, розроблених Кабінетом Міністрів України та комісією Верховної Ради України з питань оборони і безпеки держави, була Концепція оборони та створення Збройних Сил України, ухвалена постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року № 1659-XII. У її основі було закладено два ключові принципи: без'ядерний статус України та відмова від вступу до будь-яких військових альянсів. Це рішення, яке намагалося задовольнити інтереси як Сходу, так і Заходу в контексті реформування армії та її орієнтації, стало важливою рисою складного процесу, що тривав до весни 2014 року.

У період з 1991 по 1996 рік, попри численні виклики, було закладено фундамент Збройних сил України. У цей час виникла система військового управління, а також розпочалась адаптація військового апарату країни до нових геополітичних реалій.

Однак виконання низки важливих заходів було неможливим і через зростаючі економічні дисбаланси, і через відсутність геополітичної визначеності в українських верхах.

1997-2005: ЗМЕНШЕННЯ З ДОДАННЯМ

Новий етап у військовому будівництві України розпочався в січні 1997 року з прийняттям Державної програми розвитку та будівництва Збройних сил України, що була запланована до 2005 року. Також були затверджені основні положення щодо Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України. Це стало значущим кроком у формуванні демократичного цивільного контролю в оборонному секторі.

Військово-політичне керівництво знову звернуло увагу на важливість кореляції між аспектами розвитку Збройних Сил України та визначило нові можливості для вдосконалення озброєнь і військової техніки. Проте, у контексті постійного нестачі фінансування, ці заяви залишаються лише деклараціями намірів. Незважаючи на це, деякі позитивні зміни все ж сталися.

У 1998 році, внаслідок реалізації нової системи військово-адміністративного поділу території України, військові округи були перетворені на оперативні командування. Ці об'єднання, що виконують оперативні та мобілізаційні завдання, а також завдання територіальної оборони як у мирний, так і у воєнний час, отримали чітко визначені межі відповідальності. Вони також забезпечують технічну, тилову, медичну та інші види підтримки військових формувань, що діють у їхніх зонах, без огляду на відомчу підпорядкованість. На початку 1999 року було впроваджено нову систему тилового забезпечення, орієнтовану на територіальний принцип. Це дало змогу оптимізувати та скоротити кількість тилових структур, а також інтегрувати ресурси, сили і засоби тилу для їх комплексного і ефективного використання на благо всіх підрозділів Збройних сил України.

У період з 2004 по 2005 рік відбулося злиття Військово-повітряних сил та військ протиповітряної оборони, що призвело до створення нового виду Збройних сил - Повітряних сил. З трьох оперативних командувань залишилися лише два: Західне та Південне, в той час як Північне оперативне командування було перетворено на територіальне управління "Північ". Також було засновано Командування сил підтримки, яке об'єднало більше 50 військових частин і підрозділів забезпечення.

Тривало подальше скорочення Збройних сил. Оптимальним вважалось підтримувати чисельність особового складу в мирний час на рівні 0,8-0,9 % від чисельності населення (близько 400-450 тис. чол.). У грудні 1998 р. були затверджені параметри - 320 тис. військовослужбовців і 100 тис. працівників ЗСУ. Станом на кінець 2005 р. план було перевиконано: налічувалось 180 тис. військовослужбовців та 65 тис. працівників ЗСУ.

Законодавчо було закріплено таке співвідношення особового складу між видами ЗСУ: Сухопутні війська - до 40%; Повітряні сили - до 24%; Військово-морські сили - до 8%; органи військового управління, військові навчальні заклади, установи - до 28%.

2006-2013: НА МІНІМУМІ ЗА "ВІДСУТНОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ЗАГРОЗИ"

У період з 2006 по 2011 роки в структурі Збройних сил відбулися значні зміни, що вплинули на загальну чисельність особового складу, яка склала 192 тисячі осіб. Одночасно було створено корпус швидкого реагування для Сухопутних військ, проведено реформи в системі військової освіти, кадрового та медичного забезпечення, а також розширено напрямки міжнародної військової співпраці.

У Сухопутних військах здійснили перехід від трирівневої організаційної структури (оперативне командування, дивізія, полк) до дворівневої (оперативне командування, бригада). На 2010 рік у складі Сухопутних військ налічувалося 17 бойових бригад, серед яких були 2 танкові, 8 механізованих, 1 повітряно-десантна, 2 аеромобільні, 1 ракетна та 3 артилерійські. Також існували 14 окремих бойових полків, включаючи 1 механізований, 1 аеромобільний, 2 спеціального призначення, Президентський полк, 3 реактивних артилерійських, 3 зенітно-ракетних, 2 вертолітні армійської авіації та 1 полк РЕБ. Крім того, функціонувало 9 окремих полків бойового забезпечення (4 інженерних, 4 зв'язку та 1 з радіаційного, хімічного і біологічного захисту), а також інші окремі підрозділи та установи нижчого рівня, включаючи 169-й навчальний центр "Десна". Станом на 2013 рік особовий склад Сухопутних військ складав 57 тисяч осіб. В арсеналі перебували 686 танків, 72 бойові вертольоти, 2065 бойових броньованих машин і 716 артилерійських систем.

У Повітряних силах ключовою організаційною одиницею стала бригада. Станом на 2013 рік у складі Повітряних сил налічувалося шість таких підрозділів, а також одна окрема ескадрилья тактичної авіації, три бригади транспортної авіації й одна навчальна бригада. Крім того, функціонував окремий полк безпілотних літальних апаратів. До складу Повітряних сил також входили чотири радіотехнічні бригади, чотири зенітні ракетні бригади та вісім зенітних ракетних полків. Що стосується Військово-морських сил, основними підрозділами були дві бригади надводних кораблів, кілька окремих дивізіонів, а також бригада морської авіації та бригада берегової оборони.

Переозброєння Збройних сил новітніми зразками техніки відбувалось вкрай недостатніми темпами. За президентства Януковича, зумовлювалося це не лише станом економіки, але й взагалі - низькою пріоритетністю Збройних сил в умовах офіційного визнання відсутності зовнішньої загрози (що було закріплено у Воєнній доктрині України).

У 2013 році українська армія зазнала найзначнішого спаду. Віктор Янукович затвердив бюджет, у якому витрати на оборону становили менше 1% (!) від ВВП. Фактично, під впливом Кремля, розвал українських збройних сил ставав неминучим. Міністри оборони України 2012-2013 (2014) років, Дмитро Саламатін і Павло Лебедєв, навіть не намагались приховати своє російське громадянство.

Плани були нищівні. До 2015 року Україні взагалі б не було уже чим захищатися. За короткий термін було скорочено п'ять зенітних ракетних бригад, три бригади переформовано у полки, повністю розформовано 12 зенітних ракетних полків. У Сухопутних військах було розформовано територіальне управління "Північ" та змінено організаційно-штатну структуру механізованих бригад (у бік зменшення бойових спроможностей).

На боєздатність підрозділів ЗСУ в цей час негативно вплинула тенденція зростання кількості контрактників. На початку 2013 року з 45 тисяч осіб, які уклали контракт з Міністерством оборони, лише 15 тисяч виконували свої обов'язки у бойових підрозділах, з них 5 тисяч служили у Сухопутних військах.

Протягом періоду з 1997 по 2013 рік у Збройних силах України спостерігалося постійне зменшення чисельності військовослужбовців та озброєння. Хоча були оголошені плани щодо переходу на контрактну основу комплектування та модернізації військової техніки, ці заходи так і не були реалізовані в повному обсязі.

На 2013 рік чисельність Збройних сил України складала 120,9 тисяч військовослужбовців, а також 44,6 тисячі цивільних спеціалістів. Це був офіційний мінімум. У складі Сухопутних військ налічувалося 57 тисяч особового складу. На озброєнні були 686 танків Т-64 різних модифікацій, 72 бойові вертольоти Мі-8 та Мі-24, 2065 бойових броньованих машин і 716 артилерійських систем. Військово-морські сили України мали 1 фрегат, 7 корветів, 2 ракетні катери, 2 десантні кораблі, 2 кораблі управління, 2 морських, 2 базових та 1 рейдовий тральщик, а також близько 75 допоміжних суден і катерів рейдової служби, які були об'єднані у дві бригади надводних кораблів і кілька окремих дивізіонів.

2014-2021: ЖОРСТКИЙ ІСПИТ БЕЗ ПРАВА НА ПЕРЕЗДАЧУ

2014 рік увійшов в історію не лише перемогою Революції гідності, але й як рік відродження української армії. Окупація Росією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, ініціація, військова та організаційна підтримка нею сепаратизму на значній частині Донецької і Луганської областей призвели до порушення територіальної цілісності України та її державного суверенітету. Була розв'язана гібридна війна проти суверенної Української держави.

Після оголошення особливого стану влітку 2014 року Збройні сили України почали активні бойові дії проти ворога, який був добре озброєний і підготовлений, хоча раніше його ніколи не розглядали як потенційного супротивника у наших штабах.

Анексія Криму Росією та настання гібридної війни на Донбасі виявилися складним випробуванням для Збройних сил України. Вже з перших моментів "кримської кризи" російські агресори вжили всіх можливих заходів для захоплення озброєння та техніки українських військових. Вони заблокували військові частини і бойові кораблі, що перебували на рейді.

Лише кільком підрозділам вдалося залишити Крим. Це, зокрема, розвідники 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, які проходили навчання, а також усі прикордонні кораблі з Керчі. Окрім цього, три літаки – два Ан-26 і один Бе-12, а також два вертольоти (Ка-27 і Мі-14) – змогли бути переведені на континент 3 березня завдяки пілотам 10-ї морської авіаційної бригади ВМС України.

Україні вдалося вивезти з Криму частину озброєння. Правда, російські військові постаралися, аби привести його у робочий стан було максимально складно. Були віддані кілька застарілих кораблів ВМС України (всього три бойові кораблі та 32 судна забезпечення), 59 літаків і 23 вертольоти, а також 1438 одиниць автомобільної, бронетанкової та спецтехніки.

Росіяни залишили собі всю стрілецьку зброю і боєприпаси - як потім виявилося, все це пішло на озброєння незаконних збройних формувань на Донбасі.

Агресія Росії щодо України призвела до значних людських жертв і матеріальних втрат. Відповідаючи на цю загрозу, українське суспільство об'єднало всі свої зусилля, що стало очевидним через активний волонтерський рух на підтримку військових та збільшення числа добровольців, які приєднуються до силових структур.

Збройні сили пройшли через процес трансформації та укріплення завдяки кільком етапам мобілізації. У лютому 2016 року чисельність ЗСУ досягла 275 тисяч військовослужбовців. Були створені нові підрозділи з нуля, а структура управління була адаптована до сучасних вимог. Зокрема, у складі Сухопутних військ було сформовано чотири оперативні командування: "Північ", "Південь", "Схід" та "Захід". На 2020 рік Сухопутні війська складалися з 30 бойових бригад, включаючи 2 танкові, 9 механізованих, 4 мотопіхотні, 2 гірсько-штурмові, 1 піхотну єгерську, 1 ракетну, 2 реактивно-артилерійські, 5 артилерійських та 4 бригади армійської авіації, а також численні окремі полки і батальйони різного призначення.

Символом відваги та героїзму наших воїнів стали тривала оборона Донецького аеропорту (протягом 242 днів) та Луганського аеропорту (протягом 146 днів), а також запеклі бої за Дебальцеве взимку 2015 року.

У січні 2016 року було засновано Сили спеціальних операцій — окремий рід військ Збройних Сил України. До їх складу увійшли два полки спеціального призначення, а також ряд інших підрозділів, зокрема центри інформаційно-психологічних операцій і навчальний структурний підрозділ. У 2019 році українські Сили спецоперацій стали першими серед усіх військових формувань, які досягли взаємосумісності з підрозділами НАТО, що дозволяє їм брати участь у операціях країн Альянсу.

Значно посилився бойовий потенціал Десантно-штурмових військ, що теж мають статус окремого роду військ. Нарощується боєздатність Повітряних сил. Відбудовуються Військово-морські сили. На озброєння надходять нові й модернізовані зразки озброєння.

Значна увага приділяється формуванню "ракетного щита" як засобу для стримування можливого агресора. У березні 2016 року розпочалися випробування тактичного ракетного комплексу "Вільха", а в січні 2018 року - протикорабельного комплексу "Нептун". Також триває розробка оперативно-тактичного комплексу "Грім-2". Повітряні сили та армійська авіація отримують вдосконалені літаки-штурмовики Су-25М1, винищувачі МіГ-29МУ1, МіГ-29МУ2, Су-27С1М, Су-27П1М, Су-27УБ1М, навчальні літаки L-39M1, а також гелікоптери Мі-8МСБ-В і Мі-24ПУ1. На озброєння прийнято військово-транспортний літак Ан-70, замовлено середні військово-транспортні літаки Ан-178, а також триває розробка ряду інших пілотованих і безпілотних літальних апаратів (БПЛА) для військових цілей. Важливим кроком у посиленні бойових можливостей Повітряних сил стало надходження в початку 2019 року ударних БПЛА "Байрактар" ТВ2 - перших апаратів цього класу у Збройних силах України.

За 2014-2021 рр. відбувається якісний поштовх у розвитку артилерії - на озброєнні з'являються мобільні контрбатарейні РЛС, передані союзниками, БПЛА, що масово стали застосовуватися для коригування артилерійського вогню. Крім того, суттєве значення для підвищення боєздатності Збройних сил України показують поставки сучасної техніки з-за кордону.

В Українських Збройних Силах активно формуються та працюють нові підрозділи — Сили територіальної оборони (з 01.01.2022) та Сили безпілотних систем (з 06.02.2024).

Створення нової української армії спирається на два ключові аспекти: відповідність стандартам НАТО та адекватний рівень фінансування. Останній показник є вражаючим. У 2013 році витрати Міністерства оборони становили менше 1% від ВВП, тоді як бюджет на 2024 рік вже передбачає видатки на оборону у розмірі 15,2% ВВП країни. Щодо інтеграції українських військових структур у систему НАТО, то активна робота в цьому напрямку розпочалася у 2016 році. До початку 2021 року українські військові управлінські органи успішно перейшли на функціонування відповідно до стандартних J-структур, прийнятих у Північноатлантичному альянсі.

33: ПЕРІОД ЗРІЛОСТІ, ВИПРОБУВАНЬ І ТРИУМФІВ

В інтерв'ю німецькому телеканалу ARD Президент Володимир Зеленський озвучив чисельність української армії, назвавши її мільйонною. За його словами йдеться про 880 тис. осіб. Цікавий збіг - таке собі українське дежавю - від мільйонної армії 1991-го - до знову мільйонної армії 2024-го...

Неймовірним феноменом можна визначити 33-річний шлях ЗСУ - лише неповних три роки тому, окрім самих українців, в нашу армію не вірив практично ніхто, сьогодні - їх прикладу аплодує весь світ. За 1016 діб протистояння з агресором Збройні сили України знищили і вивели з ладу майже 750 тис. окупантів, 369 літаків, 329 гелікоптерів, 28 кораблів, підводний човен, 9506 танків, 19472 бойових броньованих машин, 21023 артилерійських систем, 1253 РСЗВ, 1020 засобів ППО, майже 20 000 БПЛА оперативно-тактичного рівня, 2855 крилатих ракет, 30 843 одиниці автомобільної техніки та цистерн з ПММ, 3630 одиниць спеціальної техніки.

"Я вірю в ЗСУ" - ці слова сьогодні з гордістю вимовляє кожен українець. У найскладніші моменти, борючись за незалежність та територіальну цілісність України, тисячі бойців Збройних сил проявили справжній героїзм. Відзначаючи найкращі якості людської гідності та професійної відданості, українські військові мужньо протистоять ворогу, що в рази перевищує їх чисельність.

У день 33-ї річниці Збройних сил України можна з упевненістю стверджувати про їхню найважливішу перемогу – довіру громадян, яких вони охороняють. За даними соціологічних досліджень, проведених останніми роками, ЗСУ отримують найвищий рівень довіри серед державних та суспільних установ. У вересні 2024 року 91,5% респондентів висловили свою підтримку військовим.