Багато хто в Україні знає і пам’ятає суддю Конституційного суду Віктора Шишкіна саме за його принципову позицію у важливих, часом ключових для розвитку держави, питаннях. Не раз йому одному (як сам зазначив, іноді мав серед колег одного-двох однодумців) доводилось іти всупереч колегіальному рішенню, якщо воно було продиктоване політичним конформізмом чи приватними інтересами. А таких випадків у нашій новітній історії, на жаль, було немало. І тоді з’являлась окрема думка судді Віктора Шишкіна, яка публікувалася разом із рішеннями чи висновками Конституційного суду. Звісно, щоразу це був крок морально-етичного характеру. Та накопичений матеріал може служити узагальнюючими висновками для майбутнього суспільного розвитку. Він і ліг в основу книги «Чому я був проти?», яку автор презентував в обласній науковій бібліотеці імені Д.Чижевського.
Ця презентація була цікава для земляків не тільки принциповою позицією чи високим амплуа автора. До речі, вона третя після Львова і Вінниці, і планується ще ряд подібних зустрічей у більших містах України. У нашому місті вона тривала особливо тепло, бо саме тут розпочалася професійна і політична кар’єра Віктора Шишкіна. Суддя районних судів області, заступник обласного суду, народний депутат від тодішнього Кіровського району міста. Пізніше – перший Генеральний прокурор незалежної України, а з 2006 по 2015 рік – робота у Конституційному суді.
Вона складається із чотирьох великих розділів. У першому йдеться про концептуальні засади історії держави та конституційного права. У другому розділі представлено окремі думки автора з різних важливих питань. Третій містить рішення Конституційного суду з тих питань, де Віктор Шишкін був суддею-доповідачем. Четвертий – наукові статті та велике інтерв’ю-діалог із давнім другом і колегою по роботі у Верховній Раді Володимиром Панченком. Звучить досить сухо і академічно. Але Віктор Іванович належить до тих людей, які уміють казуїстику юридичних термінів і понять перекласти на живі, трепетні, актуальні і болючі питання повсякденного життя.
Про неї сьогодні знають уже й школярі. Але Віктор Шишкін, навіть детально не аналізуючи цей документ, ясно і чітко окреслив українське лідерство у цьому питанні, яке досі у масовій свідомості твердо не зафіксоване. Конституція Пилипа Орлика (1710 рік!) – перший юридичний акт у світі, який передбачає розподіл влади на три гілки. Причому там чітко вказано, що, наприклад, гетьману забороняється втручатися у рішення суду. Там також передбачено, що гетьман не має права мати додаткові маєтності, крім тих, які виділені йому для підтримання гетьманської честі. Пройшло більше трьохсот років. Де ми? Чи втручаються наші президенти у судову гілку влади? І які маєтності мають? А де б ми були, аби з 1710 року мали можливість реалізовувати на той час найкращу у світі конституцію?
Таким висновком сьогодні, після подій на Майдані та втечі колишнього президента, нікого не здивуєш. Але у 2010 році, після підписання харківських угод і їх розгляду Конституційним судом, Віктор Шишкін був чи не єдиним, хто у своїй окремій думці чітко і ясно констатував: Янукович не мав жодного законного права підписувати ті угоди, а значить, він – державний зрадник. Уже пізніше Віктор Іванович звертався до нинішнього Генерального прокурора з вимогою порушити окрему кримінальну справу з цього приводу, але той не зважив на неї.
Суди стали керовані владою тоді, коли деякі її представники, зокрема екс-голова Адміністрації Президента Віктор Медведчук, знайшов механізм, як політичній владі осідлати структури, що формують і фільтрують судову владу. І досі цим «винаходом» з успіхом користуються.
Його прийняли незадовго до президентських виборів, і воно викликало шалений резонанс, адже ним нівелювалась та робота, яку таки вдалося з трудом провести антикорупційним органам, і фактично оголосило законним подібне збагачення. Чи був правий Конституційний суд? Віктор Шишкін вважає, що і так, і ні. Річ у тому, що відповідний закон у редакції 2014 року випустив основну дефініцію, визначення – що ж таке незаконне збагачення. Без нього закон був фактично неконституційним. Але варто було лише повернути цю дефініцію, яка була у попередній його редакції.
На думку Віктора Шишкіна – стовідсотково незаконний. Звісно, він не може вгадати, яке рішення приймуть його колишні колеги, але запропонований ним аналіз свідчить саме про це.
– Я не вважає цей парламент ефективним, мені не подобається, як він працює, але істина дорожча, – зазначив він.
* * *
І книга, і зустріч підводять до одного висновку: закони, Конституція можуть бути дуже сильними чинниками, які, аби ними як слід користувались, можуть значно змінювати наше життя на краще. Тільки б влада, як писав Пилип Орлик, чинила доброумно.
Світлана ОРЕЛ
