Фактів життя українського архітектора Якова Васильовича Паученка відомо небагато, але і з того, що знаємо, постає портрет людини творчої, неординарної, котра, як писала єлисаветградська газета "Голос юга", дала "перші уроки художньої архітектури у нашому місті".
Як констатує свідоцтво про запис в метричній книзі єлисаветградського Успенського собору, 21 березня 1866 р. у дружини власника іконописної, іконостасної і позолотної майстерні Василя Паученка Степаниди народився син Яків, хрещений 29 березня. До речі, зазначу, що родинне прізвище у цьому документі записане через літеру “в” і звучить як Павученко. Та, можливо, як це часто бувало тоді з причин особливостей життя в Російській імперії, літера “в” загубилася, і у всіх наступних документах значиться “Паученко Яків Васильович”.
Батько, бажаючи щоб син продовжив його справу, віддав хлопця на навчання до рисувальних класів місцевого реального училища, по закінченні яких він, склавши іспити, вступив до одного з найбільш вільних і демократичних на той час мистецьких учбових закладів Російської імперії – Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Наприкінці ХІХ ст. в цьому училищі навчалося багато українців. Як писав у своїх спогадах видатний російський скульптор С.Коньонков: "У великій пошані в нашому училищі були українські пісні про волю та розповіді про козацьку доблесть:
"Ой закувала та сиза зозуля
Раннім-рано на зорі,
Ой заплакали хлопці-молодці
На чужині у тюрмі…"
Від цих призивних могутніх слів про буйний вітер директору училища князю Львову робилося страшно, а весела, залихвацька "Засвистали козаченьки" і зовсім кидала нашого аристократа в дрижаки…".
Навчався Я.Паученко успішно, але життя вносило свої корективи. Скоріш за все, справи в майстерні батька йшли не кращим чином, бо гроші за навчання надходили нерегулярно, про що свідчить велика кількість заяв і звернень Я. Паученка до дирекції училища з проханням відстрочки у сплаті за навчання. І, врешті-решт, успішно захистивши дипломний проект 1893 р. та отримавши малу срібну медаль, але не дочекавшись урочистостей вручення диплому, в зв’язку з хворобою батька, він спішно від’їздить до Єлисаветграда, де вступає у право наслідування іконописною, іконостасною і позолотною майстернею, яка згодом, за рахунок архітектурної практики, стане основою для реалізації його життєвих устремлінь.
Саме Якову Паученку судилося стати одним з тих зодчих, які творили неповторний модерновий архітектурний ансамбль історичного центру Єлисаветграда. Серед його проектів – архітектурний комплекс лікарні святої Анни (пологовий будинок № 2), лікувальні Гольденберга (міська лікарня № 3), Вайсенберга (обласне управління охорони здоров’я), Мейтуса (дитяча музична школа № 1 ім. Г. Нейгауза), приміщення Міжнародного кредитного банку (ресторан "Primo Violino"), прибуткові будинки Гостинного двору (приміщення СБУ) та театру "Ілюзія" (школа мистецтв), Вознесенський собор у м. Бобринці Кіровоградської області, які є пам’ятками архітектури та містобудування. І все це за коротких 48 років життя... Яків Васильович Паученко помер 29 жовтня 1914 року і був похований на Петропавлівському кладовищі, якого зараз не існує, і могила його зникла під фундаментами новобудов. Але зосталося його місто, в якому ми живемо.
Безперечно, Я.Паученка можна вважати представником історико-романтичної та еклектичної течій в архітектурі періоду модерну кінця ХІХ – початку ХХ ст. В той же час його мистецька мова має особисті риси, які визначають почерк майстра, – це і камерність, поєднана з особливим відчуттям монументальності, і уважне ставлення до архітектурної деталі як знаку-символу, і заміна прямого цитування стилізаціями, які надають спорудам місцевого колориту, і особливе відчуття гармонії.
Його будівлі неначе вростають у геометрію вулиць, стаючи їх домінантою, епіцентром, навколо якого утворюється тотожне середовище. Тому навіть більш пізні добудови до деяких з його споруд, зроблені у 1960-х роках, не руйнують їх цілісності. Взяти хоча б комплекс лікарні св. Анни, який вирізняється вільним плануванням та поділом будівель за функціональними ознаками.
У Я. Паученка відчуття стилістики не лише логічне, а й емпіричне, підсвідоме. З легкістю граючись геометрією орнаментальних схем, фактично не використовуючи прямих цитувань, він змушує цеглу звучати ритмами історії. Вивчаючи навички старовинної української архітектури, класицизму, бароко, готики, імпровізуючи з паладинськими мотивами, він намагався надати своїм творінням рис шляхетності та величі, а в комерційному плані – рекламності, символічного означення функціональності будівлі. Так, частини фронтонів Міжнародного кредитного банку в стилі неокласицизму прикрашають орнаменти у вигляді стилізованого листя оливи і лавру, барельєфні панно з зображенням грифонів і тритонів, що охороняють чашу вогню, левів – символів могутності, павичів та рогу достатку, що уособлюють добробут, яскраво відображають ідеологію банківської справи, а коринфські парні колони та купол-напівкуля центрального входу підкреслюють відчуття тріумфу та могутності. А конструктивна форма і східні мотиви декору електроводолікарні Гольденберга ясно дають зрозуміти саму природу закладу. До речі, асиметричність композицій, використання вільного простору як об’єму, стремління до функціональності яскраво вказують на зацікавленість архітектора ідеями модерну.
Не можна оминути в творчості Я. Паученка й особливу ноту українського звучання, яка знаходить своє вираження у камерних розмірах будівель, пропорційних співвідношеннях кімнат, майстерних поєднаннях давньоруських та барокових мотивів, орнаментальних композиціях інтер’єрів. Дивовижно, як за рахунок введення декількох барокових ремінісценцій в будівлі театру "Ілюзія" художник надає українського колориту цілому кварталу, змушучи зовсім не по-імперськи звучати неоруський стиль. Тож не випадково у висновку Державної реставраційної комісії зазначено, що "Проекти житлових будинків дозволяють говорити про своєрідність місцевої архітектурної школи в особі єлисаветграського архітектора Я. В. Паученка".
Сонце сідає за горизонт, виблискуючи останніми променями, фарбуючи небосхил червоним бузком. І, як порцелянова іграшка з бабусиної скриньки, виринає невеличкий будинок з помаранчево-червоним цегляним фасадом, аркоподібними прострільними вікнами, що глибоко врізалися в каміння, неначе бійниці середньовічного дитинця, викликаючи в уяві дитячі мрії про далекі походи та казкові образи богатирів Київської Русі. І ось уже ніби чути тупіт коней по степу, шелест стягів і брязкіт зброї та видно височінь шатрів половецьких, що розкинулися хмарами по небу, продовжуючи ритм шатроподібних башт даху. Раніше живописну картину доповнювали флюгер у вигляді грифона на центральній вежі та віконниці з різьбленням, розписами та інкрустацією на теми народних казок... Це – будинок архітектора Якова Васильовича Паученка, де нині художньо-меморіальний музей О. Осмьоркіна. Зовні він поєднує в собі елементи неоруського та неовізантійського стилів, але в той же час в ньому не знайти тієї помпезності і "пряниковості", що була характерна для напівофіційного стилю "а ля russo". Зведений 1899 року, цей дивовижний витвір архітектурної думки пережив, можливо, одне з найдраматичніших століть в історії людського існування. В цій оселі складалися будівельні плани і креслення, які за допомогою каменю, цементу, металу і скла людськими майстровитими руками перевтілювалися у твори художньої архітектури, що і нині задає тон забудовникам історичного центру міста. Тут малювалися ікони і різьблилися іконостаси, потім стерті вщент, в порох, безжальною антихристською рукою більшовицької влади, страхіттями війн і безупинного терору. І лише фото випадково збереженого часом альбому зразків творів майстра та поодинокі роботи можуть засвідчити особливий шарм виробів паученківської іконописної, іконостасної і позолотної майстерні. В стінах цього будинку пройшли дитячі та юнацькі роки професора живопису Олександра Осмьоркіна, відбулося його перше мистецьке становлення, захоплення живописом, театром, літературою.
А взагалі, цікава річ – наступність поколінь: якби не було художника архітектури Я. Паученка, то, можливо, не зміг би зреалізуватися і талант О. Осмьоркіна, а не стань О. Осмьоркін відомим художником і педагогом, то, можливо, й до нині залишалися невідомими здобутки Я. Паученка. Адже саме О. Осмьоркін повсякчас зауважував: "Бацила", що йшла від брата моєї матері, штовхала на шлях мистецтва. Людиною, яка поселила її в мені, був архітектор-художник Я.В.Паученко... В його квартирі панувала атмосфера мистецтва". Ця атмосфера тут панує й нині. Знову звучить музика, камерно, але водночас урочисто відбуваються вернісажі виставок.
Художньо-меморіальний музей О. Осмьоркіна дбайливо зберігає пам’ять про архітектора Я. Паученка: існує постійна виставкова експозиція, яка розповідає про життя і творчість зодчого, надруковано буклет "Місто Якова Паученка". Саме за сприяння музею "Укрпошта" у 2006 році до 140-річчя від дня народження Я. Паученка випустила художній маркований конверт "Яків Паученко – архітектор" та провела в музеї акцію спецпогашення штемпелем Першого дня, а в 2014 році з нагоди відзначення 75-річчя створення Кіровоградської області Кіровоградська дирекція Укрпошти запропонувала представити архітектурні доробки Я.В.Паученка у поштових марках, а саме - Свято-Вознесенського собору в Бобринці в поштовому блоці "Краса і велич України. Кіровоградська область" та пам’ятки архітектури кінця XIX століття театру "Ілюзія", в будівлі якого нині розташований Кіровоградський обласний загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю, окремою маркою на конверті з історичною довідкою про архітектора.
У жовтні цього року – сторіччя з дня смерті Я. Паученка, тож, сподіваємося, що й вулиця, на якій жив і працював на благо нашого міста один з його творців – архітектор Яків Паученко, згодом буде носити його ім’я.
Андрій НАДЄЖДІН
