МЕНЮ










18 червень 2010 - 00:47

ПОКЛИКАННЯ – ДОПОМАГАТИ ЛЮДЯМ


Олег Рибальченко, головний лікар комунального закладу "Поліклінічне об’єднання м. Кіровограда":

– Мені завжди подобались такі науки, як хімія та біологія, тому закінчував не звичайну школу, а природничо-математичний ліцей. Коли ж батьки запропонували стати лікарем, я був психологічно готовий обрати саме цю професію. Завжди відчуваєш моральне задоволення від того, що завдяки твоїм порадам пацієнт одужує.

За спеціальністю я – лікар-невропатолог, але згодом здобув фах і сімейного лікаря. Працюю вже десять років, але лише рік – на посаді головного лікаря. Пройшов усі етапи – вів прийом у поліклініці як невропатолог, згодом працював у стаціонарі першої міської лікарні, перевівся у поліклініку і завідував неврологічним відділенням першої міської поліклініки, завідував поліклінікою і ось тепер очолюю міське поліклінічне об’єднання.

Звичайно, більше морального задоволення отримував, працюючи практикуючим лікарем. Але розумію: щоб медична допомога населенню була більш ефективною, потрібні й організатори, які покликані створити всі умови для належного функціонування медичних установ, щоб медичні послуги були більш якісними та всеохоплюючими.

Наше поліклінічне об’єднання зараз включає у себе чотири колишні міські поліклініки, тож робочий день у мене насичений, але прагну не полишати лікарської практики. А знаючи та розуміючи весь процес, так би мовити, зсередини, хочеш зробити все можливе, щоб не лише відвідувачам поліклініки було зручно, а й лікарям та всьому медичному персоналу добре працювалось. Мені пощастило в тому, що всі етапи мого професійного становлення пройшли в одному колективі, я чудово знаю його проблеми та здобутки, можливий потенціал. Це значно допомагає у повсякденній роботі. Але дається все досить важко, бо при штатному розписі, який передбачає 628 працівників, маємо їх лише 520, з них 110 – лікарі. Тож кадрове питання у нас стоїть гостро. І в цьому полягає ще одна проблема медичної галузі.

Та попри все хочу висловити щирі слова подяки всьому колективу нашого об’єднання, адже ці люди значною мірою вплинули на моє становлення як лікаря, як керівника. Всі разом ми робимо одну дуже важливу справу. Я ціную своїх колег за їхню самовідданість у роботі, терпіння з яким вони вирішують численні проблеми, за те, що, отримуючи невисокі зарплати, маючи значне навантаження, вони залишаються відданими професії. І немає поділу на головних та підлеглих, адже часто лікарю, який має в місті ім’я та повагу серед своїх пацієнтів, той авторитет допомагають створювати справжні помічники – медсестри. Пацієнт навіть не знає, скільки структурних підрозділів задіяно у його лікуванні. А це і працівники лабораторій, рентгенологічних та фізіотерапевтичних кабінетів тощо, інший персонал поліклінік. Тож День медичного працівника – свято загальне. З ним я і вітаю усіх своїх колег.

Микола Колесник, головний лікар міської стоматологічної поліклініки №1:

– На посаді головного лікаря я вже працюю 28 років, як кажуть мої колеги, я – чи не найстаріший головний лікар не лише в Кіровограді, а, можливо, й в області. Закінчив я Донецький медичний інститут. До Кіровограда приїхав за направленням у 1979 році, а з 1982-го – очолюю першу міську стоматполіклініку. Тоді мені було 29 років, тому своє призначення на керівну посаду я сприймав як щось короткотермінове: тоді відбувалась певна реорганізація стоматустанов, виокремилась обласна стоматологічна поліклініка, а мені було сказано: очолюй колектив, щоб за ним збереглось приміщення на вулиці Карла Маркса. Але, як кажуть, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове.

Стоматологія – досить енергонасичена служба, адже для прийому хворих потрібне сучасне медичне обладнання, а не просто одна бормашина. Більше того, стоматологія останнім часом розвивається стрімкими темпами, і тут головне – не відставати від вимог часу, надбань світової практики. Передові технології невпинно просуваються вперед, з’явилась велика кількість сучасного стоматологічного матеріалу, інструментарію, медпрепаратів, завдяки яким канули в лету болісні спогади про відвідини стоматолога. Та й лікарям працювати значно легше, коли вони не бачать тієї гами почуттів, що охоплюють хворого, – його страху, переживань, болісних відчуттів.

Зараз багато стоматологів здійснюють приватну практику, відкривають власні кабінети, але навіть при такій конкуренції ми не відчуваємо нестачі пацієнтів, а наші висококваліфіковані спеціалісти мають своїх постійних відвідувачів. Тому робота організована у дві зміни, надаємо невідкладну допомогу і вночі. І це, знову ж таки, на противагу приватним стоматкабінетам.

Стрімкий розвиток стоматології потребує і постійного професійного вдосконалення лікарів. Тому вони підвищують власний професійний рівень. Їм часто доводиться за власний рахунок їхати на навчання, відвідувати майстер-класи, які проводять провідні спеціалісти у Дніпропетровську, Києві, інших центрах стоматологічної науки. Також за власні кошти лікарі купують стоматматеріали, інструментарій, все інше, що дозволяє надавати послуги якісно, безболісно. На жаль, поліклініка не може в достатній кількості забезпечити лікаря усім необхідним для лікування, тому доводиться виживати за рахунок благодійних внесків. Адже лише робота виконується безкоштовно, а за матеріали доводиться платити – такі реалії життя. А бюджетних коштів завжди недостатньо, компенсувати ними ми можемо хіба що ту невідкладну допомогу, яку надаємо в нічний час.

Часто нам дорікають, що немає у поліклініці новітнього обладнання. Заперечую. Робочі місця лікарів-стоматологів укомплектовані необхідною технікою, інструментарієм, але, головне, у нас працюють високопрофесійні спеціалісти. Адже до шикарних приватних стоматкабінетів потрібні ще й світлі голови та досвідчені руки стоматологів.

Зараз у поліклініці трудяться 110 чоловік, з них 40 – лікарі. Роботою свої колег я дуже задоволений. Є молодь, але переважно лікарі із досвідом та чималим стажем роботи. Є й такі, з ким я починав працювати, проходив інтернатуру. Це – Жанна Козуль, Людмила Улибіна, Олександр Новіцький, Микола Попєта та інші.

Хочу побажати всім своїм колегам, у першу чергу, здоров’я. Адже, перебуваючи на передовій лінії боротьби із людськими хворобами, вони часто забувають про власні. Низький уклін вам, шановні, за невтомну працю, щирі та відкриті серця.

Олександр Вавінський, завідуючий кардіологічним відділенням лікарні швидкої медичної допомоги:

– Ще коли закінчував школу, то знав, що буду лікарем. Мій вибір був абсолютно усвідомлений. Навчаючись у медінституті, знав, що буду кардіологом, і наполегливо йшов до цієї мети: писав наукові роботи, брав участь у конференціях, постійно працював над тим, щоб розширити те коло знань, які давали нам викладачі. До речі, так працюю й нині, адже немає меж людським знанням. Ось тільки у травні відвідав кілька наукових конференцій, постійно студіюю медичну літературу, спеціалізовані видання, виловлюю інформацію в Інтернеті.

Зараз суспільство підійшло до тієї межі, коли без кардинальних реформ у медицині нам просто не вижити. Наведу простий приклад. Чому в Європі середній вік життя чоловіків перевищує 70 років, а у нас вони ледь доживають до 65? Перш за все тому, що там діє страхова медицина, до запровадження якої ми так і не дійшли. Там людина все життя працює на страховий поліс, там культивується здоровий спосіб життя, діють різноманітні державні програми, які стимулюють населення більш відповідально ставитись до свого здоров’я. Що значить для тамтешнього хворого оплатити операцію і шунтування серця, якщо у нього накопичено завдяки медичній страховці 200 тисяч євро? У нас же операція на серці – майже вирок для хворого. Якщо страхову медицину запровадили в усьому світі, і це дає позитивні результати, то чому ми не користуємося цим досвідом? Наш пацієнт, приходячи до лікаря, просить одне: "Випишіть мені пігулки, щоб відразу полегшало". Такі пігулки я виписати можу, але що зміниться від того? Чи вилікуємо ми хворобу, коли пацієнт не хоче докласти мінімуму зусиль, щоб подолати недугу? Чи часто прагнемо дотримуватись здорового способу життя: не зловживати алкоголем, тютюнопалінням, хоча б годину на день пересуватись пішки? А це все впливає на стан серцево-судинної системи. І якщо людина не буде дотримуватись елементарних правил, то жоден лікар не зможе попередити у пацієнта ту чи іншу хворобу, вилікувати його. Ми проведемо обстеження, поставимо діагноз, але ж при лікуванні потрібно докласти зусиль, і пацієнту в тому числі.
Не можна виміряти грошима вартість людського життя, воно неоціненне. Тому все життя людина повинна слідкувати за своїм здоров’ям. Жодні накази не примусять населення раз на рік робити кардіограму. Потрібно усвідомлювати необхідність подібних процедур. Що поганого було в тому, що при Радянському Союзі була суцільна диспансеризація населення, постійно проводились профогляди? А зараз? Деякі керівники навіть чути не бажають, щоб до них у колектив прийшов лікар та прочитав лекцію про те, як уникнути ряду хвороб. Можна посперечатись про якість тих профоглядів, але був високий процент виявлення хвороб на ранніх стадіях. Зараз же звертаються до лікаря лише тоді, як "припече". Всі ми маємо усвідомлювати, що здоров’я – це найцінніше, що є у людини, і його треба берегти.

Незважаючи на те, що наша лікарня – хірургічного профілю, нинішній головний лікар Олександр Мініч поставив завдання поліпшувати матеріально-технічний стан і відділень іншого профілю, до яких відноситься й кардіологія. Наступним кроком розвитку місцевої кардіологічної допомоги буде запровадження каронарографії та деяких інших оперативних втручань на серці. Здійснити це допоможе прийнята міська програма профілактики й лікування тромбоемболічних ускладнень серцево-судинних захворювань на 2010– 2014 роки, під яку виділені кошти, а значить, ми вже зможемо в достатній кількості закуповувати препарати, які здатні розчиняти тромб і вводяться у перші години інфаркту. Треба, щоб у нашому місті необхідну спеціальну терапію отримували не 10–15 хворих, як зараз, а 40–50. Щоб наші пацієнти отримували не гіршу кардіологічну допомогу, ніж у Києві, Дніпропетровську, Черкасах та інших кардіологічних центрах України.

А колегам хочу побажати, щоб вони від своєї роботи мали не лише моральне, а й матеріальне задоволення, адже, чого гріха таїти, праця медика в нашій державі не оцінена належним чином. Бажаю, щоб мої колеги одержували більше позитивних емоцій на роботі від того, що вкотре врятували чиєсь життя. Нехай таких моментів у практиці кожного лікаря буде якомога більше.

Підготувала
Оксана ВЕРСТЮК
Фото Олега ШРАМКА



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.40597 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua